Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Одеського апеляційного господарського суду

В судове засідання прибули представники сторін:

Відповідно до Розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 16.01.2012, у зв’язку з виходом з лікарняного головуючого-судді Демидової А.М. та відпустки судді Коваленко С.С., розгляд справи здійснюється колегією суддів у наступному складі: головуючий - Демидова А.М., судді - Коваленко С.С., Волік І.М. (доповідач).

У червні 2010 року позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю "Цитрус Дискаунт" (надалі –ТОВ "Цитрус Дискаунт") звернулось до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі – ФОП ОСОБА_4) про визнання договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2010, укладеного між ТОВ "Цитрус Дискаунт" та ФОП ОСОБА_4 –недійсним; стягнення з відповідача збитків у подвійному розмірі, що становить 78000, 00 грн. та стягнення моральної шкоди у сумі 20000,00 грн. (з урахуванням зави про доповнення позовних вимого від 01.07.2010 вих. № 697).

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.07.2010 у справі №12/89-10-2772 (суддя: Цісельський О.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 (колегія суддів: Михайлов М.В., судді –Тофан В.М., Журавльов О.О.), позов задоволено частково; визнано договір оренди нежитлового приміщення укладений між ТОВ "Цитрус Дискаунт" та ФОП ОСОБА_4 від 01.06.2010 –недійсним; стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Цитрус Дискаунт" 78000,00 грн. - суму збитків у подвійному розмірі; стягнуто ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Цитрус Дискаунт" 865,00 грн. –витрат на оплату державного мита; 234,00 грн. –витрат на ІТЗ судового процесу; стягнуто з ТОВ "Цитрус Дискаунт" на користь Державного бюджету 85,00 грн. –витрат на оплату державного мита.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.02.2011 - скасовано рішення господарського суду Одеської області від 21.07.2010 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 у справі № 12/89-10-2772, а справу № 12/89-10-2772 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Одеської області від 06.09.2011 у справі № 6-12/89-10-2772 (колегія суддів: Демешин О.А. –головуючий, суддя –Погребна К.Ф., Невінгловська Ю.М.) у задоволенні позову відмовлено повність.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2011 (колегія суддів: Гладишева Т.Я., судді –Савицький Я.Ф., Лавренюк О.Т.) апеляційну скаргу ТОВ "Цитрус Дискаунт" задоволено; рішення господарського суду Одеської області від 06.09.2011 по справі № 6-12/89-10-2772 –скасовано; позов задоволено частково; визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення, укладений між ТОВ "Цитрус Дискаунт" та ФОП ОСОБА_4 від 01.06.2010; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Цитрус Дискаунт" 78000,00 грн. збитків у подвійному розмірі; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Цитрус Дискаунт" 865,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Цитрус Дискаунт" державне мито за подачу апеляційної скарги у розмірі 532,00 грн.; стягнуто з ТОВ "Цитрус Дискаунт" на користь Державного бюджету України 85,00 грн. витрат по оплаті державного мита.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач - ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2011 скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 06.09.2011 по справі № 6-12/89-10-2772 залишити в силі. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що судом апеляційної інстанції в порушення ст. 42, 43 ГПК України, не надано належної правової оцінки доказам наданим на підтверджень свої заперечень відповідачем, оскільки не беручи до уваги докази надані відповідачем, судом в мотивувальній частині постанови не наведено правового обґрунтування критичного ставлення до них; також судом невірно застосовані норми матеріального права, зокрема ст. ст. 202, 203, 230 Цивільного кодексу України, що є підставою для скасування оскаржуваного судового акту.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та просив залишити скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, предметом позову є матеріально-правова вимога про визнання недійсним Договору оренди нежитлових приміщень від 01.06.2010, укладеного між ТОВ "Цитрус Дискаунт" (Орендар) та ФОП ОСОБА_4 (Орендодавець) (надалі –Договір оренди), за умовами якого Орендодавець зобов’язався передати за плату Орендареві у строкове користування, а Орендар зобов’язався прийняти нежитлове приміщення загальною площею 94,8 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Добровольського, 98 (п. 1.1); вступ Орендаря у володіння та користування приміщенням наступає з дати підписання сторонами Акту передання-приймання приміщення (п. 2.1.). 01.06.2010 між сторонами підписаний Акт прийому-передачі приміщення розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Добровольського, 98.

Позовні вимоги ТОВ "Цитрус Дискаунт" про визнання цього договору недійсним заявлені на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України, мотивовані укладенням його під впливом обману, оскільки ФОП ОСОБА_4 при укладенні оспорюваного договору не повідомила орендаря про наявність діючого договору оренди № 104 від 01.02.2007, укладеного між ТОВ "Євросеть Юг" та ФОП ОСОБА_4 на 35 місяців, тобто до 01.08.2010, чим ввела орендаря (позивача) в оману щодо відсутності обтяжень по приміщенню, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Добровольського, 98.

Крім того, ТОВ "Цитрус Дискаунт" на підставі частини 2 ст. 230 Цивільного кодексу України просило стягнути з ФОП ОСОБА_4 збитки у сумі 78000,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн., спричинені позивачеві у зв’язку з вчиненням ним під впливом обману оспорюваного правочину.

Місцевий господарський суд приймаючи рішення у даній справі про відмову в задоволенні позовних вимог, надавши правову оцінку правовідносинам сторін, з урахуванням умов Договору оренди № 104 від 01.09.2009, Додаткової угоди до нього від 31.05.2010 (про розірвання договору оренди № 104 від 01.09.2007 з 31.05.2010), Акту приймання-передачі (повернення) приміщення від 31.05.2010, встановив відсутність підстав, передбачених законом, для визнання недійсним Договору оренди від 01.06.2010 з підстав передбачених частиною 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем в порушення вимог ст. 33 ГПК України не надано належних та допустимих доказів щодо неможливості користуватися орендованим майном та знаходження орендованого за оспорюваним правочином майна у іншого орендаря –третьої особи (ТОВ "Дюмонт-Укр Сауз", який є правонаступником ТОВ "Євросеть Юг"), а отже й відсутність хибних відомостей щодо предмету оренди та обставин правочину. З огляду того, що частина 2 ст. 230 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування збитків у разі визнання правочину недійсним, місцевий господарський суд відмовив і у задоволенні позовних вимог про відшкодування збитків та моральної шкоди.

Апеляційний господарський суд, повторно переглядаючи справу, не погодився з такими висновками посилаючись на те, що місцевим господарським судом не повно встановлені обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи по суті, з огляду на те, що не надано належної правової оцінки

листу в.о. начальника ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 03.06.2011 № 17122/9/10-104, з якого вбачається, що у ТОВ "Евросеть Юг" зареєстрований реєстратор розрахункових операцій у крамниці-салоні за адресою: м. Одеса, пр-т Добровольського, 98, та згідно Звітів про використання РРО до СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ТОВ "Євросеть Юг" здійснював господарську діяльність за зазначеною адресою у період з 01.06.2010 по 20.08.2010. Знаходження ТОВ "Евросеть Юг" за адресою: м. Одеса, пр-т Добровольського, 98 підтверджується також Реєстраційним посвідченням № 1501004358 від 11.03.2010 про реєстрацію РРО Марія 301 МТМ, заводський № ВЖ5400006253, фіскальний номер 1501004358.

Також, згідно Акту № 43/15-4/34221315/2 від 11.02.2011 "Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ "Дюмонт-Укр Сауз" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 04.02.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 04.02.2011" судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ "Евросеть Юг" змінило назву на ТОВ "Дюмонт-Укр Сауз" відповідно до рішення засновників ТОВ "Евросеть Юг" № 04/10-ЄЮГ від 22.09.2010. При цьому з Довідки доданої до Акту № 43/15-4/34221315/2 від 11.02.2011 (Додаток № 2) вбачається, що в ході позапланової виїзної перевірки працівникам СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Одесі було надано, зокрема, Договір оренди № 104 від 01.09.2007 нежитлового приміщення, укладений з ФОП ОСОБА_4, відповідно до якого орендодавець передає орендарю (ТОВ "Евросеть Юг") у тимчасове платне користування нежиле приміщення –торговий павільйон, розташований за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 98. Строк дії договору –35 місяців. Мета використання –здійснення роздрібної торгівлі, розміщення магазину. На підставі угоди від 20.08.2010 до Договору оренди нежитлового приміщення № 104 від 01.09.2007 зазначений договір призупиняє дію з 20.08.2010. Згідно акту приймання-передачі (повернення) приміщення від 20.08.2010 до Договору оренди приміщення № 104 від 01.09.2007 орендар повернув орендодавцю орендоване приміщення, яке розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 98.

За встановленого апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо знаходження спірного об’єкту оренди станом на 01.06.2010 в оренді у іншої юридичної особи - ТОВ "Евросеть Юг", яка на підставі договору оренди № 104 від 01.09.2007 здійснювала господарську діяльність в орендованому позивачем приміщенні до 20.08.2010, а відтак відповідач - ФОП ОСОБА_4, укладаючи Договір оренди від 01.06.2010 з ТОВ "Цитрус Дискаунт", ввела останнього в оману шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності щодо обтяження об’єкта оренди правами інших осіб. Вказані обставини мали істотне значення для волевиявлення позивача укладати (чи не укладати) договір оренди.

Встановивши обставини справи щодо введення позивача в оману щодо обтяження об’єкта оренди правами інших осіб, апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог про визнання Договору оренди від 01.06.2010 недійсним на підставі частини 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

Також, приймаючи до уваги документальні докази на підтвердження розміру збитків ТОВ "Цитрус Дискаунт" (договір від 01.06.2010 між ТОВ "Цитрус Дискаунт" та ФОП ОСОБА_7, договір від 02.06.2010 між ТОВ "Цитрус Дискаунт" та ФОП ОСОБА_8, угоди про дострокове розірвання цих договорів, платіжні доручення на перерахування штрафних санкцій в сумі 30000,00 грн. та 9000,00 грн.), з посиланням на положення ст. ст. 22, 611, 623 Цивільного кодексу України, ст. 224, частини 1 ст. 225 Господарського кодексу України, та встановлений факт порушення ФОП ОСОБА_4 зобов’язання, наявність причинного зв’язку між порушенням зобов’язання і збитками позивача та вини відповідача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених ТОВ "Цитрус Дискаунт" вимог про стягнення з ФОП ОСОБА_4 збитків у подвійному розмірі –78000,00 грн. (39000 х 2).

В частині стягнення моральної (немайнової) шкоди, судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що позивачем не доведено належними доказами заподіяння йому моральної шкоди відповідачем.

Однак, з такими висновками господарських судів неможливо погодитись, з огляду на те, що судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судові рішення у даній справі зазначеним вимогам не відповідають, заважаючи на обставини викладені нижче.

Господарські суди невірно визначили коло питань, які входять до предмету доказування у даній справі, а відтак не з’ясували всі обставини, які мають значення для розгляду і правильного вирішення справи, чим порушено вимоги ст. 43 ГПК України.

Зокрема, вирішуючи вказаний господарський спір судам потрібно було врахувати, що предметом спору є вимога про визнання недійсним договору оренди від 01.06.2010, укладеного внаслідок обману чи/або замовчування щодо наявності обтяження об’єкту оренди правами третіх осіб та відшкодування збитків у подвійному розмірі, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України, а відтак, суду належало з’ясувати питання про наявність будь-якого іншого договору оренди на спірний об’єкт –нежитлове приміщення загальною площею 94,8 кв. м, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Добровольського, 98 (чи пр. Добровольського, 98), з огляду на те, що в матеріалах справи знаходиться декілька договорів оренди на нежитлове приміщення по пр-ту Добровольського, 98 в м. Одесі (в яких не співпадає загальна площа та підстави набуття права власності на об’єкт оренди), які укладені з позивачем, ТОВ "Евсеть ЦТ" та ТОВ "Евросеть Юг", а отже необхідно встановити чи є орендоване за цими договорами приміщення одним і тим же та чи були дані договори чинними на час укладення оспорюваного договору оренди.

Так, відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Виходячи із змісту зазначеної норми правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Також, слід зауважити, що суд апеляційної інстанції приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків невірно застосував норм матеріального права. Так, відповідно до частини 2 ст. 230 Цивільного кодексу України сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.

З аналізу норм матеріального права, які визначають наслідки недійсності правочинів вбачається, що загальним наслідком визнання недійсним правочину, є двостороння реституція, яка здійснюється за правилами ст. 216 Цивільного кодексу України. Разом з тим, частиною 2 ст. 230 Цивільного кодексу України передбачені додаткові майнові наслідки щодо відшкодування потерпілій стороні збитків у подвійному розмірі та моральної шкодо, що завдані у зв’язку із вчиненням такого правочину, за рахунок сторони, яка застосувала обман.

Поняття збитків визначено ст. 22 Цивільного кодексу України, відповідно до якої збитки це втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов’язання; наявність збитків; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов’язання, а не якихось інших обставин; вина боржника.

Отже, звертаючись з позовом про відшкодування збитків, позивам має довести три перші умови відповідальності, зокрема, обставини щодо недійсності правочину, розмір збитків, причинний зв’язок. Вина відповідача у порушенні презюмується та не підлягає доведенню позивачем (ст. 614 ЦК України).

Наведене свідчить про те, що місцевий господарський суд всупереч вимогам ст. ст. 47, 43 ГПК України, не здійснив всебічний, повний і об’єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а відтак його висновки є передчасними. Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції зазначених недоліків не усунув, фактично виклавши доводи та докази сторони, на користь якої ухвалено постанову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову господарські суди надали неповну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального права, а також припустилися таких порушень процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України), рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права та прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України –

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2011 та рішення господарського суду Одеської області від 06.09.2011 у справі № 6-12/89-10-2772 скасувати.

Справу № 6-12/89-10-2772 направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.