Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників: ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" Туніки Г.В., ПАТ "ВТБ Банк" Калініченка О.В., ТОВ "Готель"Централь" Огурецької Г.В.,

Ухвалою суду від 11 травня 2011 року за результатами попереднього засідання затверджений реєстр вимог кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю "Готель"Централь" (далі –ТОВ "Готель"Централь"), встановлена дата засідання суду для вирішення питання щодо подальшої процедури банкрутства на 21 червня 2011 року.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 8 червня 2011 року у справі № 42/181 Б (колегія суддів: Волкова Р.В. –головуючий, Новікова Р.Г., Калантай М.В.) ухвалу господарського суду Донецької області від 11 травня 2011 року залишено без змін.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області" (далі – ПАТ "Промінвестбанк") та публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" в особі відділення "Донецька регіональна дирекція" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") не погоджуючись із прийнятими у справі ухвалою місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції подали касаційні скарги.

ПАТ "Промінвестбанк" просить ухвалу господарського суду Донецької області скасувати в частині визнання вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "КУАНТА" (далі –ТОВ "ТК "КУАНТА"), постанову Донецького апеляційного господарського суду від 8 червня 2011 року скасувати повністю.

При цьому посилається на порушення господарськими судами ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", ст. 198, ч. 1 ст. 1082 ЦК України, ст.ст. 34, 36 ГПК України.

ПАТ "ВТБ Банк" в касаційній скарзі просить ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення про визнання банку кредитором боржника на суму 231 165 556, 04 грн. з віднесенням їх до першої черги задоволення вимог кредиторів та відмовити ТОВ "ТК "КУАНТА" в задоволенні заяви про визнання кредитором ТОВ "Готель "Централь" із сумою вимог у розмірі 420 000 000 грн.

Колегія суддів перевіривши матеріали справи та доводи касаційних скарг, проаналізувавши застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційних скарг виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ "ВТБ Банк" звернулось до суду із заявою з кредиторськими вимогами до боржника у розмірі 213 165 556, 04 грн. (т. 2 а.с. 2-6).

Місцевим господарським судом встановлено, що заявлені вимоги виникли внаслідок неналежного виконання боржником умов кредитного договору від 16 червня 2007 року № 69В/2007 зі змінами та доповненнями (далі –кредитний договір), укладеного між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Готель "Централь", відповідно до якого останньому було надано кредит. В забезпечення виконання зазначеного договору між сторонами укладені договори застави та іпотеки.

Крім того, факт наявності грошового зобов’язання до боржника у загальному розмірі 193 992 751, 27 грн. і термін його виникнення був предметом дослідження у судових справах №№ 39/317, 39/319, 39/317, 28/99 та 29/64.

На підставі вказаного місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що основна сума боргу у розмірі 194 018 369, 27 грн. (з урахуванням стягнутого державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) є безспірною за змістом Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі –Закон) оскільки стягнута за рішеннями суду, які набули чинності.

Судом також встановлено, що проти зазначених вимог ПАТ "ВТБ Банк" боржник та розпорядник майна заперечували.

Відповідно до п.п. 9.1 кредитного договору у разі несвоєчасного повернення кредиту Позичальник зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом (2343-12) , Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правомірність нарахування 30% річних відповідно до умов кредитного договору встановлена рішеннями господарського суду Донецької суду у справах №№ 39/317, 39/319, 39/317, 28/99 та 29/64.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, оскільки стягнута за рішеннями суду сума коштів боржником сплачена не була, відповідні нарахування проведені згідно з вимогами чинного законодавства та підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів.

З огляду на викладене, заявлені вимоги у загальному розмірі 213 165 556, 04 грн., які складаються з суми основного боргу у розмірі 199 210 821, 45 грн. та штрафних санкцій у розмірі 31 954 734, 59 грн. визнані судом першої інстанції обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають визнанню і включенню до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 31 Закону місцевим господарським судом штрафні санкції в сумі 31 954 734, 59 грн. включені до реєстру вимог кредиторів шостої черги.

Відповідно до ч. 6 ст. 14 Закону розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсу тності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєст ру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Наведена норма свідчить про те, що вимоги заставних кредиторів мають, незалежно від того заявили вони свої вимоги до боржника чи ні, включатися розпорядником майна (згідно з даними облі ку боржника) до реєстру вимог кредиторів окремо до першої черги.

Відповідно до ст. 1 Закону заставні кредитори не є конкурсними та на їх вимоги не розповсюджується дія правових наслідків, встановлених ч. 2 ст. 14 цього Закону.

Згідно з абз. 7 ст. 1 Закону до складу грошових зобов'язань боржника не зараховується недоїмка (штраф, пеня), визначена на дату подання заяви до господарського суду.

Таким чином, суми штрафів і пені відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону мають бути включені до реєстру вимог кредиторів окремо та задовольнятися у шосту чергу відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої ст. 31 Закону.

За таких обставин у першу чергу як такі, що забезпечені заставою, місцевим господарським судом обгрунтовано включені вимоги ПАТ "ВТБ Банк" в сумі заборгованості за кредитом та за відсотками у розмірі 199 210 821, 45 грн., а також у шосту чергу - 31 954 734, 59 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування касаційних скарг заявники посилаються на неправомірне визнання місцевим господарським судом ТОВ "ТК "КУАНТА" кредитором боржника із вимогами у розмірі 420 000 000 грн. на тій підставі, що судом не було досліджено первинних документів, що підтверджують вимоги кредитора, а саме - векселів придбаних за договорами купівлі-продажу.

Господарським судом першої інстанції встановлено, що кредиторські вимоги ТОВ "ТК "КУАНТА" у розмірі 420 000 000 грн. заявлені на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) від 11 січня 2010 року (далі –договір цесії), за умовами якого ТОВ "Ідент" (Цедент) відступило ТОВ "ТК "КУАНТА" (Цесіонарій), а ТОВ "ТК "КУАНТА" набув права вимоги сплати боржником - ТОВ "Готель "Централь" заборгованості за договором купівлі-продажу цінних паперів від 26 жовтня 2009 року № Б/3758/09/10/3757 (далі - договір купівлі-продажу цінних паперів) укладеним між ТОВ "Індент" та ТОВ "Готель "Централь".

Згідно договору купівлі-продажу цінних паперів ТОВ "Готель "Централь" придбало у ТОВ "Індент" 57 простих векселів вартістю 420 000 000 грн.

В обґрунтування визнаня вимог кредитора місцевий господарський суд зазначив, що згідно положень Закону (2343-12) у справі про банкрутство не вирішується спір по суті, а лише встановлюються грошові вимоги кредиторів на підставі поданих документів. Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт, тощо), що свідчить про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.

Відповідно до п. 3 умов договору цесії право вимоги, що відступається Цесіонарієві засвідчується договором купівлі-продажу цінних паперів та актом приймання - передачі цінних паперів до договору купівлі-продажу цінних паперів.

Визнаючи вимоги кредитора місцевий господарський суд виходив з дійсності вказаних договорів та в обґрунтування ухвали в цій частині послався на ст. 204 ЦК згідно з приписами якої в Україні діє презумпція правомірності правочину, яка полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В підтвердження наявності права вимоги за договором цесії ТОВ "ТК "КУАНТА" до заяви додані договір купівлі-продажу цінних паперів та акт приймання цінних паперів від 26 жовтня 2009 року до договору.

Колегія суддів враховує, що судами попередніх інстанцій встановлено відсутність відомостей про недійсність правочинів, на підставі яких виникли грошові вимоги ТОВ "ТК "КУАНТА" до боржника. Таким чином, оскільки доказів недійсності договору купівлі-продажу цінних паперів та договору цесії, а також визнання в судовому порядку придбаних векселів такими, що не підлягають оплаті, суду не надано, - господарський суд першої інстанції правомірно визнав грошові вимоги кредитора до боржника.

Суд апеляційної інстанції із висновком місцевого господарського суду погодився та не знайшов підстав для відмови кредитору у визнанні його вимог до боржника. Судами враховано, що у попередньому засіданні завдання господарського суду полягає не у вирішенні майнового спору між сторонами по суті, а у визнанні наявності у кредитора грошових вимог до боржника, які підтверджені належними та допустимими доказами, господарський суд зобов'язаний перевірити обґрунтованість підстав виникнення грошових вимог, а також їх розмір.

Враховуючи наведене вище колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій вірними і належно обгрунтованими.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 19 квітня 2001 року ТОВ "ТК "КУАНТА" надало господарському суду Донецької області акт звірки розрахунків станом на 27 грудня 2010 року на суму 420 000 000 грн. Акт підписано ТОВ "ТК "КУАНТА" та ТОВ "Готель "Централь".

Враховуючи, що боржник не здійснив оплату за придбаними ним векселями, до дня порушення провадження у справі про банкрутство заборгованість ТОВ "Готель "Централь" склала 420 000 000 грн.

Відповідно до вимог ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Відповідно до вимог ст. 17 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, особи, на яких подається позов за переказним векселем, не можуть протиставити держателю заперечення, що ґрунтуються на їхніх особистих відносинах з трасантом або з попередніми держателями, якщо тільки держатель, при придбанні векселя, не діяв свідомо на шкоду боржнику.

Виходячи з вимог ст. 77 Уніфікованого Закону, положення, передбачені ст. 17 Закону, застосовуються також до простого векселя.

Враховуючи викладене, спеціальний Уніфікований Закон надає лише боржнику право заперечення проти позову, у тому числі, за простим векселем, лише з підстав надання останнім доказів, що кредитор діяв свідомо на шкоду боржнику.

Законний векселедержатель не зобо’язаний доводити наявність і дійсність своїх прав за векселем, вони вважаються наявними та дійсними. Доведення протилежного –обов`язок особи, якій пред’явлено вимогу за векселем.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що, виходячи з вимог ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", вимоги, що витікають з векселя, є грошовими, та безумовними.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 139 ГК України особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери, враховуючи викладене, - вексель, як цінний папір є майном його власника.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Доводи касаційних скарги висновків господарських судів не спростовують.

За вказаних вище обставин, встановлених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів вважає правильним застосування судами норм матеріального права, якими врегульовуються спірні правовідносини, і підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області", публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Донецька регіональна дирекція" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 8 червня 2011 року та ухвалу господарського суду Донецької області від 11 травня 2011 року у справі № 42/181 б залишити без змін.