Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Новікової Р.Г.

Попікової О.В.

за участю представників:

Позивача: ОСОБА_1. - представник за довіреністю № 3/7-109 від 24.12.2010 року;

Відповідача : ОСОБА_2 дов. від 10.02.2011 року №5;

Генеральної прокуратури України: Яговдік Сергій Миколайович –посвідчення № 264.

розглянувши касаційну скаргу військового прокурора Київського гарнізону на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 року

у справі № 50/654 господарського суду міста Києва

за позовом військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України

до спільного українсько-чеського підприємства з іноземними інвестиціями "Інекон-Сервіс"

про стягнення 4 302 258,50 грн.

У грудні 2010 року військовий прокурор Київського гарнізону, виступаючи в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до спільного українсько-чеського підприємства з іноземними інвестиціями "Інекон-Сервіс", просив стягнути з відповідача 4 302 258,50 грн., посилаючись на невиконання останнім умов угоди про переказ боргу, відповідно до якої спільне українсько-чеське підприємство з іноземними інвестиціями "Інекон-Сервіс" повинно було, але не оформило та не передало позивачу документацію на право оперативного управління квартирами, об’єктами незавершеного будівництва, матеріалами, а також самі квартири згідно адресного переліку.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.02.2011 року (суддя Головатюк Л.Д.) позов задоволено, стягнуто зі спільного українсько-чеського підприємства з іноземними інвестиціями "Інекон-сервіс" на користь Головного управління внутрішніх військ МВС України 4 302 258 грн. 50 коп., вирішено питання судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 року (головуючий Смірнова Л.Г., судді Іваненко Я.Л., Тищенко О.В.) рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2011 року у справі №50/654 скасоване. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України.

Оскаржена постанова мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що Управління розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України виконало свої зобов’язання за договором № 55 від 28.09.1998 року, а саме, здійснило розрахунок за передані квартири.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, військовий прокурор Київського гарнізону звернувся з касаційною скаргою, просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 року, залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2011 року, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права, а саме, суд не у повній мірі дослідив укладений між сторонами договір від 28.09.1998 року №55.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.12.2011 року касаційну скаргу прийнято до провадження.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.12.2011 року розгляд касаційної скарги був відкладений на 21.12.2011 року.

Колегія суддів, вислухавши представників сторін, прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.09.1998 року Управління розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України (пайовик) уклало із закритим акціонерним товариством "ТТМ" (замовник) договір №55 на придбання житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Національної гвардії України (надалі-договір).

Відповідно до пункту 3.2.1 договору пайовик зобов’язаний оплатити вартість загальної житлової площі за винагороду замовника у відповідності з умовами п. 2.1 і п.2.2 договору.

Пункт 2.1 договору на придбання житла в порядку пайової участі передбачає, що загальна сума договору складає 5 090 321,01 грн., яка є остаточною на момент проведення фінансування і перегляду не підлягає.

Пунктом 3.1.2 договору передбачено обов'язок замовника оформити і передати пайовику документацію на право оперативного управління квартирами, об’єктами незавершеного будівництва, матеріалами, а також самі квартири згідно адресного переліку в термін до 31.12.1998 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головне управління внутрішніх військ МВС України є правонаступником щодо виконання договірних зобов'язань за угодами, укладеними Управлінням розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України, в тому числі і за договором № 55 від 28.09.1998 року на придбання житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Національної гвардії України.

Крім того, 30.04.2002 року закрите акціонерне товариство "ТТМ" та спільне українсько-чеське підприємство з іноземними інвестиціями "Інекон-сервіс" та Головне управління внутрішніх військ МВС України підписали угоду про переказ боргу (а.с. 13).

Відповідно до пункту 1 угоди закрите акціонерне товариство "ТТМ" передає, а відповідач приймає на себе права та зобов'язання першого та стає боржником за договором № 55 від 28.09.1998 року, укладеним між закритим акціонерним товариством "ТТМ" і позивачем.

Згідно з пунктом 1.1 договору № 55 від 28.09.1998 року та пунктом 2 угоди про переказ боргу від 30.04.2002 року відповідач для забезпечення житлом військовослужбовців Київського гарнізону бере на себе зобов'язання укласти від імені позивача договори купівлі-продажу житла або об'єктів незавершеного будівництва, забезпечити матеріалами та комплектуючими виробами ці об'єкти, виконати весь комплекс будівельно-монтажних робіт силами підрядних організацій.

Пунктом 3 угоди про переказ боргу від 30.04.2002 року сторони узгодили, що у відповідності до вищезазначеного прийняття боргу з боку спільного українсько-чеського підприємства з іноземними інвестиціями "Інекон-сервіс" буде погашено такими діями з боку закритого акціонерного товариства "ТТМ": передача активів (житлової площі), еквівалентних сумі договору №55 від 28.09.1998 року.

У строк 5 банківських днів закрите акціонерне товариство "ТТМ" зобов’язане передати спільному українсько-чеському підприємству з іноземними інвестиціями "Інекон-сервіс" всю інформацію та документацію, з якої випливають права і обов’язки першого, що є предметом даної угоди (пункт 4 угоди про переказ боргу від 30.04.2002 року).

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Статтею 520 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

У відповідності до статті 522 Цивільного кодексу України новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія зазначає, що правовідносини сторін слід розглядати не лише з договору про переказ боргу від 30.04.2002 року, а і з договору на придбання житла в порядку пайової участі №55 від 28.09.1998 року.

Судом апеляційної інстанції було досліджено, що 29.12.1998 року закритим акціонерним товариством "ТТМ" та Управлінням розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України був підписаний акт прийому-передачі житла (додаток №2), відповідно до якого закрите акціонерне товариство "ТТМ" передало, а Управління розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України прийняло 60 квартир за адресою м. Київ, провулок Миру, 19-А на загальну суму 5 090 321,01 грн., що свідчить про виконання товариством пунктів 2.1 та 3.1.2 договору №55 від 28.09.1998 року.

Також судом апеляційної інстанції була надана оцінка матеріалам справи, а саме, актам прийому-передачі №67 від 26.12.2003 року (а.с. 26), №26 від 08.08.2003 року (а.с. 27), від 29.09.2003 року (а.с. 28), які були укладені на виконання договору №55.

Доводи заявника касаційної скарги стосовно належного виконання ним своїх зобов’язань в частині здійснення розрахунку на суму 5 090 321,01 грн. були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, оскільки довідка від 21.07.2010 року №15 складена в односторонньому порядку та не відповідає приписам статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна інстанція згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 – 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу військового прокурора Київського гарнізону залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 року у справі № 50/654 залишити без змін.