Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.06.2011 р. у справі №5015/2482/11(1/21) відмовлено в задоволенні первісного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", м. Дніпропетровськ, в особі філії "Західне головне регіональне управління"Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"про виселення з частини орендованих нежитлових приміщень загальною площею 99,5 м2, позначених літерами 5 та 6, розташованих на першому поверсі будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та стягнення 798.361,82 грн. неустойки, а також відмовлено в задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", м. Дніпропетровськ, в особі філії "Західне головне регіональне управління"Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", м. Львів, до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання спірних нежитлових приміщень переданими 01.04.2010 р. та про стягнення коштів за невідокремлені поліпшення в розмірі 68.415,57 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.08.2011 р. рішення Господарського суду Львівської області від 22.06.2011 р. у справі № 5015/2482/11(1/21) в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про виселення з приміщень скасовано, в цій частині провадження у справі припинено. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказану постанову в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що укладений між сторонами договір оренди від 01.12.2004 р. у судовому порядку визнаний дійсним, а тому його відповідність законодавству, в т.ч. ст. 794 ЦК України, презюмується.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. В судове засідання 19.12.2011р. представники позивача за первісним позовом не з’явились. Беручи до уваги суть спору та матеріали справи, а також встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача за первісним позовом, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.

Між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (далі - Підприємець) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - Банк) укладено договір оренди нежитлового приміщення від 01.12.2004 р. (далі - Договір оренди).

За умовами цього договору Підприємець передає, а Банк приймає у строкове платне користування частину нежитлових приміщень загальною площею 99,5 м2, позначені літерами 5 та 6 на поверховому плані приміщення, розташовані на першому поверсі будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для організації відділення комерційного банку. Розділом 6 Договору оренди визначено, що він вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2009 р.

Об'єкт оренди передано за актом приймання-передачі від 01.12.2004 р.

Названий договір нотаріально не посвідчений та не зареєстрований.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.05.2005 р. у справі № 1/395-28/171 визнано дійсним названий вище Договір оренди. Зазначене рішення не оскаржене ні в апеляційному, ні в касаційному порядку та набрало законної сили.

Після набрання законної сили рішенням суду від 25.05.2005 р. у справі № 1/395-28/171 державна реєстрація зазначеного договору не проводилася.

Сторони 01.11.2007 р. уклади договір про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2004 р., згідно з якими сторони встановили розмір орендної плати з 01.11.2007 р. за 1 м2 орендованої площі - 268,99 грн., що еквівалентно 26,39 англійським фунтам стерлінгів, всього орендна плата на місяць становить 26.765,00 грн., що еквівалентно 2.625,80 англійським фунтам стерлінгів.

Названий договір від 01.11.2007 р. про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2004 р. нотаріально не посвідчений, не зареєстрований, не визнаний судом дійсним.

Листом від 14.10.2009 р. позивач повідомив Банк про припинення 31.12.2009 р. дії договору оренди внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, та просив повідомити про склад комісії, яка буде брати участь у поверненні об'єкта оренди.

Відповідач стверджує, що він звільнив приміщення 01.04.2010 р. та вручив позивачу 2 примірники акта, однак позивач підписаного примірнику акта не повернув відповідачеві, натомість звернувся з позовом про виселення та стягнення неустойки.

Після набрання законної сили рішенням Господарського суду Львівської області від 04.10.2010 р. у справі № 1/21, прийнятого за результатами першого розгляду даної справи (в подальшому скасованого 07.02.2011 р. Вищим господарським судом України), місцевим судом був виданий наказ від 08.12.2010 р. № 1/21 на примусове виконання рішення суду про виселення Банку з орендованих приміщень.

Галицьким ВДВС Львівського МУЮ 26.01.2011 р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу про виселення банку, оскільки виконавчий документ виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України позивачем нарахована та заявлена до стягнення неустойка за період з 01.01.2010 р. по 12.01.2011 р. (дата складання акта державним виконавцем про виселення) в розмірі подвійної орендної плати, встановленої договором від 01.11.2007 р. про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2004 р. в сумі 798.361,82 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до вимог статей 793, 794 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 01.12.2004 р.) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Договір оренди нежитлового приміщення від 01.12.2004 р., на який посилається позивач, укладено на строк більш як 5 років. Отже, названий договір в силу Закону підлягав і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Вказаний договір не був нотаріально посвідчений і не пройшов державної реєстрації.

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Львівської області від 25.05.2005 р. у справі № 1/395-28/171 визнано дійсним названий вище договір оренди, при цьому судом встановлено, що відповідач (ФОП ОСОБА_4) ухилялась від нотаріального посвідчення договору оренди.

Частиною 3 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 1/395-28/171 про визнання договору дійсним договір оренди нежитлового приміщення від 01.12.2004 р. не був зареєстрований.

Договір від 01.11.2007 р. про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2004 р. також нотаріально не посвідчений і не пройшов державної реєстрації.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.12.2004 р. та договір від 01.11.2007 р. про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2004 р. не є укладеними.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що між позивачем і відповідачем не виникло взаємних цивільних прав та обов'язків на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2004 р. та договору від 01.11.2007 р. про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2004 р., оскільки згідно з чинним законодавством моментом укладення договорів оренди нерухомого майна на строк 1 рік і більше (відповідно до норм ЦК (435-15) , чинних на момент укладення договору), відтак, моментом виникнення взаємних цивільних прав та обов'язків сторін за такими договорами, є їх державна реєстрація.

Посилання скаржника на рішення Господарського суду Львівської області у справі №1/395-28/171 про визнання дійсним договору оренди від 01.12.2004 р., на думку колегії суддів, є безпідставним, оскільки визнання договору дійсним не знімає зі сторін обов'язку з дотримання вимог ч. 3 ст. 640, ч. 1 ст. 210 та ст. 794 ЦК України щодо обов'язковості державної реєстрації такого договору та не позбавляє можливості скаржника звернутися до відповідних органів з приводу здійснення державної реєстрації договору в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.05.2004 р. (671-2004-п) Така ж позиція викладена Вищим господарським судом України від 15.03.2011 р. саме у справі №1/395-28/171.

Щодо вимоги відповідача за зустрічним позовом про визнання спірних нежитлових приміщень переданими 01.04.2010 р., то така вимога не відповідає способам захисту прав та законних інтересів, встановленим ст. 16 ЦК та ст. 20 ГК України.

Враховуючи фактичні обставини справи, а саме відсутність державної реєстрації Договору оренди нерухомого майна, на підставі якого заявлені як вимоги за первісним, так і вимоги за зустрічним позовами, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні вимог за первісним позовом в частині стягнення неустойки, та в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог, які безпосередньо ґрунтуються на спірному договорі оренди, який не є вчиненим.

Щодо виселення відповідача з нежитлових приміщень, то судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент поставлення судом першої інстанції рішення у даній справі (22.06.2011 р.) відповідач не перебував у цих приміщеннях, приміщення були передані позивачеві, отже, предмет спору в цій частині був відсутній.

Відповідно до ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо, відсутній предмет спору та є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Відтак, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про виселення з орендованих приміщень ПАТ КБ "ПриватБанк"рішення суду першої інстанції належить скасувати, а провадження у справі в цій частині припинити.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог як за первісним позовом, так і за зустрічним є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на вищевикладене, підстав для зміни або скасування постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.08.2011 р. у справі № 5015/2482/11 (1/21) –без змін.