Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

10.05.2011 року Комунальне комерційне підприємство Донецької міської ради "Донецькміськтепломережа" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 36359,09 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію (в тому числі 29793,12 грн. основного боргу, 102,28 грн. пені, 3% річних у сумі 1512,41 грн. 4951,28 грн. інфляційних ), посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань по оплаті спожитої теплової енергії, приписи статей 509, 526, 530, 625, 612, 655 Цивільного кодексу України, Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) та Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) .

Відповідач надав заяву про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, зазначивши, що спірні правовідносини ґрунтуються на договорі, який укладено з відповідачем як з фізичною особою, до набуття нею статусу суб'єкта господарювання.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.07.2011 року (суддя Мальцев М.Ю.) у позові відмовлено.

Судове рішення обгрунтоване необґрунтованістю позовних вимог, оскільки договір, укладений з позивачем відповідачем, як фізичною особою, не застосовується до правовідносин позивача з відповідачем, саме як з фізичною особою-підприємцем, відтак сторонами спору не встановлений порядок розрахунків по оплаті послуг з надання теплової енергії, а інших ознак наявності господарських правовідносин між сторонами до матеріалів справи не надано.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.09.2011 року (судді: Шевкова Т.А. –головуючий, Бойченко К.І., Марченко О.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі; з відповідача на користь позивача стягнуто 29793,12 грн. вартості поставленої теплової енергії, 102, 28 грн. пені, 1512,41 грн. річних, 4951,28 грн. інфляційних, 545,40 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суд апеляційної інстанції вказав на наявність між сторонами справи договірних відносин щодо поставки теплової енергії в приміщення, яке використовується під офіс, на невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті виставлених рахунків.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме; апеляційний суд всупереч главі 13 Господарського кодексу України (436-15) помилково ототожнив правові статуси фізичної особи та фізичної особи-підприємця; залишив поза увагою, що з аналізу статей 4, 179 Господарського кодексу України та укладеного сторонами договору вбачається, що даний договір не відноситься до категорії господарських договорів; суд апеляційної інстанції визнав доведеними обставини, що не ґрунтуються на матеріалах справи; судом порушено норми, викладені у статтях 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку залучення доказів, змісту судового рішення.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав; сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено апеляційним господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Комунальним комерційним підприємством Донецької міської ради "Донецьктепломережа" та ОСОБА_4 укладено договір № 72176 від 05.12.2006 року на постачання тепловою енергією, відповідно до умов якого позивач (підприємство) зобов'язувався постачати відповідачу (абоненту) теплову енергію для опалення нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою м. Донецьк, пр. Комсомольський, б. 32, а відповідач в свою чергу зобов'язався оплачувати поставлену теплову енергію; за заявою відповідача від 05.12.2006 року договір укладався щодо постачання теплової енергії та гарячого водопостачання приміщення, що використовується під офіс.

За умовами договору опалювальна площа складає 212,7 кв.м., гаряче водопостачання –12,07 куб.м.; оплата за спожиту теплову енергію здійснюється за затвердженими тарифами.

04.03.2008 року ОСОБА_4 зареєструвалась як фізична особа-підприємець, набувши статусу суб'єкта господарювання.

Рішенням Донецької міської ради № 23/19 від 19.09.2008 року тариф затверджений на опалення усіх споживачів (крім населення) у розмірі 343,34 грн. за 1 Гкал та за 1 кв.м. опалювальної площі 9,98 грн. без ПДВ (без приладу обліку теплової енергії) та гаряче водопостачання за 1 куб.м. –20,06 грн. без ПДВ; з 01.03.2009 року рішенням Донецької міської ради № 28/4 від 20.02.2009 року тариф затверджений на опалення усіх споживачів (крім населення) у розмірі 14,36 грн. за 1 кв.м. опалювальної площі без ПДВ, при наявності приладів обліку споживання теплової енергії –494,2 Гкал без ПДВ та гаряче водопостачання за 1 куб.м. –28,39 грн. без ПДВ

Також апеляційним судом на підставі акта на відключення опалення та довідками відповідача щодо показників приладу обліку гарячої води встановлено, що за період з 20.09.2008 року по 14.03.2011 року позивач поставив відповідачу теплову енергію на суму 29793,12 грн.; позивач виставив відповідачу рахунки на зазначену суму, а також направив претензію від 15.02.2011 року, натомість відповідач оплату не здійснив.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. За частиною 5 статті 19 наведеного Закону споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

За статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством, є комунальними послугами. Учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виробник, виконавець; виконавець –суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Споживач має право отримувати житлово-комунальні послуги від виконавця чи від виробника та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені законом чи договором; споживачем є фізична або юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

З наведених вище положень законодавства вбачається, що особи –споживачі теплової енергії за Законом Україну "Про теплопостачання" (2633-15) - укладають договір купівлі-продажу теплової енергії з метою забезпечення власних потреб або для подальшого надання житлово-комунальних послуг з метою забезпечення потреб споживачів житлово-комунальних послуг в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) ; споживачі житлово-комунальних послуг здійснюють оплату наданих їм послуг з опалення, забезпечення гарячою водою тощо.

За статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів; зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства чи відповідно до звичаїв ділового обороту чи вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525 та 526 Цивільного кодексу України).

Таким чином, за наслідками укладення договору на постачання теплової енергії між його сторонами виникають зобов'язальні правовідносини, регулювання яких здійснюється за чинним законодавством України. У визначених законодавством підставах припинення чи зміни зобов'язань не наведено таких підстав, як набуття фізичною особою статусу суб'єкта господарювання, тобто, за загальним правилом умови укладеного фізичною особою договору продовжують діяти після її реєстрації в якості підприємця (засвідчення права особи на зайняття підприємницькою діяльністю), є обов'язковими для цієї особи.

Водночас фізична особа як суб'єкт права власності має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 Цивільного кодексу України), що відповідає положенням Господарського кодексу України (436-15) про майнову основу господарювання та правовий режим майна суб'єктів господарювання. Майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності є господарськими відносинами відповідно до статті 3 Господарського кодексу України.

За статтею 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду, спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов, спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни та тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін, спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів, інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до інших органів.

Крім передбаченої наведеною статтею предметної підвідомчості спорів, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, тобто, також передбачено як предметну, так і суб'єктну підвідомчість. При цьому за статтею 54 Господарського процесуального кодексу України не є обов'язковим реквізитом позову зазначення в найменуванні сторони –фізичної особи її статусу як суб'єкта господарювання (фізичної особи –підприємця), а в підтвердження такого статусу надається відповідний реєстраційний документ.

З матеріалів справи вбачається, що даний позов подано у спорі, що виник між господарюючими суб'єктами при безпосередньому здійсненні ними господарської діяльності, що свідчить про його підвідомчість господарським судам України; апеляційним господарським судом вірно враховано, що положення укладеного договору є чинними для відповідача та регулюють його правовідносини щодо споживання житлово-комунальних послуг з опалення приміщення, яке використовується відповідачем у підприємницькій діяльності.

За статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором; відповідач не надав власного контррозрахунку заборгованості за послуги з опалення приміщення чи доказів у спростування обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд, розглядаючи справу, розглянув всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, вірно визначив природу правовідносин сторін, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов законних і обґрунтованих висновків за наслідками розгляду апеляційної скарги та позову.

Доводи касаційної скарги суперечать наведеним положенням чинного законодавства та не спростовують висновків апеляційного господарського суду; підстав для скасування постанови з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.09.2011 року у справі № 35/92 Господарського суду Донецької області залишити без змін.