Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного 

Суду України у складі:

головуючого                           Кривенка В.В.,

суддів:                               Гусака М.Б., Маринченка В.Л., 

                                      Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., 

                                      Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі (далі – СДПІ) справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі – ВАТ) до СДПІ про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

У грудні 2005 року ВАТ звернулося до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення СДПІ від 19 грудня 2005 року № 0000242600/3, яким до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток у розмірі 209 225 грн 30 коп. (у тому числі 146 562 грн 50 коп. – за заниження валового доходу за перше півріччя 2004 року та його завищення за 2004 рік на 1 172 533 грн 32 коп. та 62 662 грн 80 коп. – за заниження валового доходу за три квартали 2004 року і його завищення за 2004 рік на 626 628 грн 01 коп.).

Позивач зазначав, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято СДПІ на підставі акта від 30 червня 2005 року № 43/313-00191000 про результати планової перевірки ВАТ з питання дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 січня по 31 грудня 2004 року, яким встановлено порушення платником податку вимог підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) у зв’язку із заниженням валового доходу в декларації про прибуток за перше півріччя 2004 року (ІІ квартал 2004 року), його завищенням у ІV кварталі 2004 року згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2004 року у справі № 35/107 за позовом комунального підприємства "Кривбасводоканал" до ВАТ про стягнення 1 172 533 грн 32 коп. та заниження валового доходу в декларації за три квартали 2004 року за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 8 липня 2004 року у справі № 25/149 за позовом Державного спеціалізованого будівельно-монтажного тресту по підземному будівництву і реконструкції шахт, кар’єрів "Кривбасшахтопроходка" до ВАТ про стягнення 626 628 грн 01 коп.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що: по-перше, він правомірно застосовував підпункт 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону № 334/94-ВР при віднесенні суми 1 172 533 грн 32 коп. до складу валового доходу у декларації про прибуток за перше півріччя 2004 року, його наступне зменшення за цей же період (у зв’язку з поданням уточнюючого розрахунку) та віднесенні до складу валових доходів суми 626 628 грн 01 коп. у ІV кварталі цього ж року за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 8 липня 2004 року; по-друге, відповідач застосував штрафні (фінансові) санкції в період перебування ВАТ у процедурі банкрутства та дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, чим порушив вимоги частини 4 статті 12 Закону України 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі – Закон № 2343-ХІІ (2343-12) ).

Господарський суд Дніпропетровської області постановою від 16 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 травня 2006 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 липня 2007 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У скарзі СДПІ порушено питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення її на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи скаргу, відповідач посилався на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, і надав судове рішення у справі, в якій суд по-іншому застосував цю норму права.

Вирішуючи питання щодо усунення розбіжностей у застосуванні судом однієї й тієї самої норми права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із нижченаведеного.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення СДПІ від 19 грудня 2005 року № 0000242600/3, яким до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток у розмірі 62 662 грн 80 коп., суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що: по-перше, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 8 липня 2004 року позивач отримав 27 жовтня 2004 року, а тому з урахуванням положень підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону № 334/94-ВР правильно збільшив валовий дохід у декларації про прибуток саме у ІV кварталі 2004 року; по-друге, відповідач застосував штрафні (фінансові) санкції до ВАТ у період перебування його в процедурі банкрутства та дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, чим порушив частину 4 статі 12 Закону України № 2343-ХІІ (2343-12) .

Проте з такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наведене нижче.

У статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дано визначення, зокрема, таких термінів: первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частинами 1, 5 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно з підпунктом 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону № 334/94-ВР платник податку – покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної в порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:

а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;

б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Положеннями зазначеної статті Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) визначено порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості. З їхнього змісту вбачається, що в цьому випадку йдеться не про будь-яку прострочену заборгованість, а тільки про визнану в порядку досудового врегулювання спору або судом, чи за виконавчим написом нотаріуса.

Таким чином, згідно з приписами указаної норми зобов’язання у покупця збільшити валовий дохід виникає лише за наявності відповідних юридичних фактів, а саме:

- підстави для збільшення валового доходу (визнання покупцем претензії в порядку досудового врегулювання; ненадання покупцем відповіді на претензію у строк, встановлений законодавством; визнання заборгованості судом; виконавчий напис нотаріуса);

- настання моменту збільшення валового доходу, визначеного в абзацах "а", "б" підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 зазначеного Закону.

Тобто Законом передбачено збільшення валових доходів на 30-й календарний день від дня прийняття рішення, а не від дня його отримання, як зазначено в рішенні суду першої інстанції, з помилковим висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій.

Враховуючи те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення з ВАТ на користь Державного спеціалізованого будівельно-монтажного тресту по підземному будівництву і реконструкції шахт, кар’єрів "Кривбасшахтопроходка" 626 628 грн 01 коп. ухвалено 8 липня 2004 року, позивач повинен був віднести зазначену суму до складу валових доходів у декларації про прибуток саме у ІІІ кварталі 2004 року.

Не відповідає вимогам частини 4 статті 12 Закону № 2343-ХІІ і висновок судів про те, що штрафні (фінансові) санкції, нараховані позивачу після введення в дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, стягненню не підлягають.

Судами встановлено, що Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 1 лютого 2005 року порушив провадження у справі про банкрутство ВАТ і ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2343-ХІІ мораторій на задоволення вимог кредиторів – це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 цього ж Закону, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові санкції (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), стосується вимог, зобов’язань, що підпадають під поняття мораторію. Таким чином, ці положення слід застосовувати у контексті статті 1 вказаного Закону, де наведено визначення мораторію.

На нарахування, здійснене СДПІ податковим повідомленням-рішенням від 19 грудня 2005 року, встановлені Законом № 2342-ХІІ обмеження не поширюються, оскільки введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючим органам нараховувати як поточні податкові зобов’язання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобов’язання, які виникли до, а виявлені були після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, а також штрафи за їх невиконання до моменту введення мораторію.

Тому ухвалені у справі рішення судів касаційної, апеляційної та першої інстанцій у цій частині підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас колегія суддів вважає правомірним висновок судів щодо безпідставного застосування СДПІ штрафних (фінансових) санкцій до позивача за включення ним суми 1 172 533 грн 32 коп. до складу валового доходу в декларації про прибуток за перше півріччя 2004 року і його наступне зменшення у цьому ж періоді 2004 року, оскільки відповідно до підпункту 12.1.3 пункту 12.1 статті 12 Закону № 334-94-ВР у разі, коли платник податку оскаржує рішення суду в порядку, встановленому законом, збільшення валового доходу, передбачене підпунктом 12.1.2 цієї статті, не відбувається до моменту прийняття остаточного рішення відповідним судовим органом. Ухвалені у справі судові рішення у цій частині відповідають вимогам закону і підстави для їх скасування відсутні.

З огляду на викладене та керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs1109441) від 31 липня 2007 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 травня 2006 року та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2006 року в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі від 19 грудня 2005 року № 0000242600/3 про застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток у сумі 62 662 грн 80 коп. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.