Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

За участю представників: не з'явились

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2011 року по справі №39/5005/9673/2011 (суддя Липінський О.В.) позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехкомп" на користь товариства з обмеженою відповідальністю " Вітел-Дніпро " 7 672 грн. 30 коп. пені, 5 888 грн. 65 коп. інфляційних витрат, 1 484 грн. 96 коп. 3% річних, 150 грн. 46 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 року (головуючий суддя –Білецька Л. М., судді – Тищик І. В., Верхогляд Л. М.), після розгляду апеляційної скарги поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехкомп", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2011 року – апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду від 16.08.2011 року –без змін.

Не погоджуючись із прийнятою постановою судом апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2011 року.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами ухвалою господарського Дніпропетровської області від 12.08.2010 року у справі №1/199-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вітел-Дніпро" до товариства з обмеженою відповідальністю підприємство "Промтехкомп" про стягнення 121 029,18 грн. було затверджено Мирову угоду від 09.08.2010 року, укладену між позивачем та відповідачем у спорі про стягнення заборгованості, яка виникла за договором субпідряду №47-П від 01.10.2008р. та складалась із суми 113 000,00 грн. основного боргу та суми 8 029,18 грн. пені.

Відповідно до умов мирової угоди відповідач визнав перед позивачем заборгованість, що складається з суми основного боргу в розмірі 113 000 грн. за договором субпідряду № 47-П від 01.10.2008 року, пені –6000,00 грн. витрат на сплату держмита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –1447,00 грн.

Як встановлено судами п. 2 мирової угодою сторонами визнано, що загальна сума, яка належить до сплати Позивачу, становить 120 447,00 грн. і має бути виплачена Відповідачем згідно погодженого сторонами графіку: 20 000,00 грн. - до 31.08.2010 року, 20 000,00 грн. - до 30.09.2010р., 20 000,00 грн. - до 31.10.2010 року, 20 000,00 грн. - до 30.11.2010 року, 20 000,00 грн. - до 31.12.2010 року, 20 447,00 грн. - до 31.01.2011 року. Однак відповідачем не виконано взятих на себе зобов'язань.

Отже, як доводять матеріали справи, спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за мировою угодою зобов'язань з погашення заборгованості у встановлені строки.

Так, в силу ч. 4 ст. 78 ГПК України, про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Мирова угода за своєю правовою природою це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Мирова угода ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах, вона, як правило виконується добровільно. У противному разі, мирова угода, затверджена судом, може бути підставою для примусового виконання.

Згідно ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені ст. 625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та статтею 174 ГК України.

При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується і після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, нарахування позивачем передбачених ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з невиконанням саме мирової угоди, є наслідком невиконання відповідачем взятого на себе зобов'язання .

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, суд вважає, що місцевий господарський суд у рішенні, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вірно застосував норми матеріального права і обґрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 7 672 грн. 30 коп. пені, 5 888 грн. 65 коп. інфляційних витрат, 1 484 грн. 96 коп. 3% річних.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

В контексті викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає за необхідне постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у справі №39/5005/9673/2011 залишити без змін.

З урахуванням викладеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехкомп" у справі №39/5005/9673/2011 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2011 року у справі №39/5005/9673/2011 залишити без змін.