Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.07.2011 (суддя Яризько В.О.) в позові відмовлено з тих мотивів, що реорганізація первісного орендаря (ТОВ "ТК "Велтон.Телеком"), правонаступником якого є ТОВ "Велтон.Телеком", не є підставою для припинення договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006, а пролонгація вказаного договору підтверджується діями балансоутримувача майна по виставленню рахунків по орендній платі за 2011 рік, проведенням оплати цих рахунків відповідачем-2, та складанням між ними актів прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) по оренді.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 (судді: Черленяк М.І., Білоконь Н.Д., Камишева Л.М.) рішення скасовано, позов задоволено - на підставі ч.2 ст. 785 ЦК України стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 27057,66 грн. неустойки за прострочення повернення орендованого майна, нарахованої за період з 25.12.2008р. по травень 2011р.

ТОВ "Восток Телеком" та ТОВ "Велтон.Телеком" в поданих касаційних скаргах просять постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ч.6 ст. 232 ГК України ст.ст. 105, 107, 109, ч.2 ст. 785 ЦК України та ст.11112 ГПК України (1798-12) . Зокрема, скаржники вважають, що у зв'язку з переходом до ТОВ "Велтон.Телеком" прав та обов'язків за договором оренди від 12.12.2006 №3036/2006 внаслідок реорганізації ТОВ "ТК "Велтон.Телеком" шляхом виділення ТОВ "Велтон.Телеком" позивач повинен був направляти повідомлення-заперечення проти продовження дії договору на адресу відповідача-2, а не відокремленого підрозділу ТОВ "ТК "Велтон.Телеком". На думку заявників, неправомірним є стягнення з ТОВ "Восток Телеком" неустойки за користування орендованим майном, оскільки з 1 серпня 2007 року відповідач-1 не користувався об'єктом оренди за спірним договором, за яким права та обов'язки орендаря передано на законних підставах відповідачу-2.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника відповідача-2, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана постанова та рішення від 14.07.2011 –скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області з наступних підстав.

Скасовуючи рішення про відмову в позові та приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що реорганізація первісного орендаря за договором у ТОВ "Восток Телеком" не змінює зобов'язань сторін за договором оренди від 12.12.2006 №3036/2006, про що зазначено в постановах Вищого господарського суду України від 16.03.2010 у справі №16/112пн та від 07.04.2010 у справі №16/111 (між тими ж сторонами).

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.10.2009 у справі №16/112пн встановлено факт припинення договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 у грудні 2008 року. У зв'язку з неповерненням орендарем (ТОВ "Восток Телеком") орендованого майна за судовим рішенням, позовні вимоги про стягнення 27057,66 грн. неустойки за період користування майном з 25.12.2008р. по травень 2011р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Висновок суду першої інстанції про те, що реорганізація орендаря не є підставою для припинення дії договору, апеляційна інстанція вважає помилковим, оскільки договір оренди припинився у зв'язку із закінченням строку дії договору.

Відхиляючи посилання місцевого господарського суду в обґрунтування підстав відмови в позові на ч.6 ст. 232 ГК України, апеляційний суд зазначив про те, що нарахування позивачем неустойки вчинено на підставі положень ч.2 ст. 785 ЦК України та п.5.7 договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006, з яких вбачається, що обов'язки орендаря в орендних правовідносинах не обмежуються строком дії договору та існують після його припинення, а саме обов'язок сплатити неустойку за несвоєчасне повернення орендованого майна.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин та підлягає стягненню за весь час прострочення повернення об'єкта оренди, а тому невірним є висновок суду першої інстанції про обмеження нарахування неустойки 6-місячним строком.

Проте, касаційна інстанція не може погодитися з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до ст.11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до п.3 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту п.3 ст.1119 та ст.11112 ГПК України (1798-12) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими і для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2011, якою попередні судові акти у даній справі були скасовані, а справу повторно передано на новий розгляд до суду першої інстанції, доручено останньому при новому розгляді справи врахувати дійсні права та обов’язки сторін, які виникли у зв'язку з припиненням у грудні 2008 року договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 і, як наслідок, вирішити спір відповідно до вимог закону. Також було вказано врахувати при вирішенні спору положення норми ч.6 ст. 232 ГК України, якою нарахування неустойки обмежується 6-місячним строком.

Проте, судами в повній мірі не виконано вимог ст.11112 ГПК України (1798-12) .

Зокрема, з матеріалів справи вбачається пред'явлення орендодавцем вимог про стягнення неустойки, нарахованої за весь час прострочення повернення орендованого майна, а саме за період з 25 грудня 2008 року по травень 2011 року включно.

Положеннями ч.2 ст. 785 ЦК України чітко визначено, що у разі якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення .

Однак, спеціальною нормою ч.6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Тобто законом чи договором може бути встановлено інший період для нарахування неустойки (менший чи більший за 6 місяців).

Натомість, норма ч.2 ст. 785 ЦК України не містить застереження (в розумінні ч.6 ст. 232 ГК України) як щодо іншого конкретного строку нарахування неустойки (більш як за 6 місяців) в разі прострочення повернення орендованого майна орендодавцю, так і щодо можливості її нарахування за весь час неповернення орендарем об'єкта оренди. Отже, в даному випадку термін нарахування неустойки за неповернення орендованого майна має повністю узгоджуватися з нормою ч.6 ст. 232 ГК України, як з нормою спеціального закону, що регулює обмеження щодо періоду нарахування будь-яких різновидів штрафних санкцій, як-от, неустойка, штраф, пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Висновок апеляційного господарського суду про зворотне ґрунтується на помилковому розширеному тлумаченні змісту норми ч.2 ст. 785 ЦК України, яка в дійсності не містить імперативних положень щодо сплати орендарем неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час прострочення.

Отже, неправильно застосувавши ч.2 ст. 785 ЦК України та ч.6 ст. 232 ГК України суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з відповідача неустойки за весь період неповернення майна орендодавцю - 25.12.2008р. по травень 2011р.

Вказаної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах про стягнення неустойки (постанова Верховного Суду України від 10.10.2006 у справі №13/757).

Окрім того, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою ті обставини, що договір оренди від 12.12.2006 №3036/2006 також не містить жодних застережень щодо можливості стягнення неустойки, нарахованої за більш ніж 6-місячний граничний термін, встановлений імперативною нормою ч.6 ст. 232 ГК України. При цьому, колегія відхиляє передчасні висновки апеляційного суду про зворотне як такі, що не відповідають дійсному змісту п.5.7 договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006

Разом з тим, первісне рішення про відмову в позові в повному обсязі також не може бути залишене без змін з огляду на наступне.

Як правильно зазначив апеляційний суд, реорганізація первісного орендаря за договором у ТОВ "Восток Телеком" не змінює зобов'язань сторін за договором оренди від 12.12.2006 №3036/2006.

Відповідно до імперативних приписів ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Судом першої інстанції в порушення вимог ч.2 ст. 35 ГПК України безпідставно не враховано юридичні факти припинення договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 на початку грудня 2008 року у зв'язку зі своєчасним направленням орендодавцем на адресу Донбаської філії ТОВ "ТК "Велтон.Телеком" повідомлення про відмову в пролонгації договору оренди, а також щодо наявності у ТОВ "Восток Телеком" статусу орендаря за вказаним договором, як правонаступника первісного орендаря (ТОВ "ТК "Велтон. Телеком"), встановлені постановами Вищого господарського суду України від 16.03.2010 у справі №16/112пн та від 07.04.2010 у справі №16/111 (між тими ж сторонами).

Отже, судами достеменно встановлено факт повідомлення відповідача-1 (ТОВ "Восток Телеком"), як належного орендаря, про небажання продовжувати дію договору.

Наведеним повністю спростовуються недоречні твердження заявників про те, що у зв'язку з переходом до ТОВ "Велтон.Телеком" прав та обов'язків за договором оренди від 12.12.2006 №3036/2006 внаслідок реорганізації ТОВ "ТК "Велтон.Телеком" шляхом виділення ТОВ "Велтон.Телеком" позивач повинен був направляти повідомлення-заперечення проти продовження дії договору на адресу відповідача-2, а не відокремленого підрозділу ТОВ "ТК "Велтон.Телеком".

Посилання ж скаржників на неправомірність стягнення з ТОВ "Восток Телеком" неустойки за користування орендованим майном, оскільки з 1 серпня 2007 року відповідач-1 не користувався об'єктом оренди за спірним договором, за яким права та обов'язки орендаря передано на законних підставах відповідачу-2, також спростовуються фактами наявності у ТОВ "Восток Телеком" статусу орендаря за договором оренди від 12.12.2006 №3036/2006, що в силу вимог ч.2 ст. 35 ГПК України не підлягають доведенню.

Крім того, згідно преамбули договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 орендарем є ТОВ "ТК "Велтон. Телеком" в особі Донбаської філії, директором якої власне і було підписано вказаний договір та акт приймання-передачі орендованого майна, тому лист РВ ФДМ України по Донецькій області від 19.12.2008 №06-04-11308 слід вважати належним та своєчасним повідомленням легітимного орендаря про припинення договору оренди.

Колегія також враховує недотримання апеляційним судом вимог ч.7 ст. 84 ГПК України щодо необхідності зазначення в постанові результату вирішення спору щодо відповідача-2.

Касаційна інстанція не прийняти до уваги посилання скаржників та суду першої інстанції на доведеність пролонгації договору оренди діями балансоутримувача майна по виставленню рахунків по орендній платі за 2011 рік, проведенням оплати цих рахунків відповідачем-2, та складанням між ними актів прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) по оренді, оскільки виходячи зі змісту ст. 764 ЦК України та ч.2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" обов'язковою передумовою для пролонгації договору оренди є відсутність заперечень саме орендодавця, а не балансоутримувача, у встановлений місячний термін, що в даному випадку не має місця, а тому саме по собі належне виконання орендарем своїх обов'язків, зокрема, в частині сплати коштів у вигляді орендної плати та прийняття її позивачем після припинення договору оренди не створює підстав вважати договір оренди пролонгованим.

Вищезазначене переконливо свідчить про неповне з’ясування судами обставин справи та наявність підстав для передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з метою розмежування сум неустойки, нарахованих за періоди з 25.12.2008р. по 25.06.2009р. і з 26.06.2009р. по травень 2011р., та вирішення спору відповідно до вимог закону з врахуванням вищенаведеного.

Враховуючи викладене та керуючись 1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційні скарги ТОВ "Восток Телеком" та ТОВ "Велтон.Телеком" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.07.2011 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 у справі №5023/4140/11(16/113-53/264-10) скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області.