Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Метал"

за участю представників сторін:

від позивача –Расновська А.Н.

відповідача –не з’явився

У червні 2011 року ТОВ "Метал" звернулось до господарського суду із позовом до приватного підприємства "Керченська судноремонтна верф "Фрегат" про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 1 жовтня 2010 року до договору № 01-10 від 27 квітня 2010 року та стягнення 200 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2011 року (суддя –С.Потопальський), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 6 вересня 2011 року (головуючий –І.Антонова, судді –І.Євдокімов, Н.Сікорська), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень у зв’язку з їх невідповідністю нормам матеріального і процесуального права та постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення –без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 27 квітня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Метал" (замовник) і приватним підприємством "Керченська судноремонтна верф "Фрегат" (виконавець) було укладено договір № 01-10 на виконання технічних робіт виробничого характеру, за умовами якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання здійснити роботи з розбирання морського риболовецького судна "ДВИНА"', ідентифікаційний номер 6923618, яке належить позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2010 року.

Відповідно до пункту 2.2. договору попередня вартість робіт складає 311 483,20 грн.

Згідно з пунктом 2.3. договору остаточна вартість робіт визначається не пізніше, ніж за 3 дні до закінчення виконання заказу з урахуванням всіх виконаних робіт з оформленням додаткової угоди до договору.

Строк виконання робіт встановлюється у 75 календарних днів з дня прийняття судна відповідачем для виконання договірних зобов'язань (пункт 3.1. договору).

Із копії акту приймання-передачі вбачається, що морське риболовецьке судно "ДВИНА" для проведення виробничих робіт, було передано позивачем і прийнято відповідачем 27 квітня 2010 року.

1 жовтня 2010 року сторонами була укладена додаткова угода № 2 до вказаного договору.

Відповідно до цієї додаткової угоди пункти 2.1, 2.2, 2.5 договору були викладені у новій редакції.

Так, пункт 2.1 договору у новій редакції закріплює, що вартість робіт визначається згідно з додатковою угодою № 2 від 01.10.2010 р. № 01-10 від 27.04.2010 р. і специфікації № 1 до нього.

За пунктом 2.2 договору у новій редакції, попередня вартість робіт за даним договором складає 721 900,00 грн., у тому числі ПДВ 120316,66 грн. відповідно до специфікації № 1 на роботи з розбирання судна МРС "Двина" (додаток № 1) до додаткової угоди № 2 від 01 жовтня 2010 року.

Відповідно до пункту 2.5 договору, замовник здійснює залишкові платежі пропорційно кількості металоконструкцій, які будуть їм вивозитися.

Строк виконання робіт за даним договором встановлюється до 30 листопада 2010 року (пункт 3.1 договору у новій редакції).

Підставою для подання даного позову стало те, що на думку позивача додаткову угоду №2 від 1 жовтня 2010 року до договору №01-10 від 27 квітня 2010 року укладено без відповідної ліцензії з боку відповідача; під впливом помилки і насильства, в зв`язку з чим просить визнати недійсною вказану угоду та стягнути 200 000,00 грн., які були сплачені позивачем відповідачу за вказаною угодою.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася стосовно щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Згідно зі статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Враховуючий викладене, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про необґрунтованість заявлених позовних вимог, з огляду на те, що позивачем у ході розгляду даного спору не було надано доказів наявності істотної помилки у розумінні статті 229 ЦК України, чи застосування до нього фізичного, чи психічного тиску з боку відповідача при укладенні спірного договору.

Крім того, Закон України про "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) не містить вказівок щодо ліцензування діяльності з розбирання судна, що свідчить про безпідставність посилань позивача на те, що із боку відповідача даний договір укладено без повного обсягу цивільної дієздатності.

Таким чином, рішення господарських судів про відмову у задоволенні позовних вимог постановлені із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги висновків господарських судів не спростовують і підстав для скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2011 року та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 6 вересня 2011 року не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Метал" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2011 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 6 вересня 2011 року у справі за № 5002-11/2484-2011 –без змін.