Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства "Донецька залізниця" про стягнення грошових коштів в сумі 73614,72грн., які останній списав з особового рахунку позивача.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.06.2011 року (суддя Забарющий М.І.) у задоволенні позову відмовлено.

За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно –експедиційна компанія "Енерготранс" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.07.2011 року (головуючий суддя Бойченко К.І., судді Діброва Г.І., Шевкова Т.А.) скасоване. Позовні вимоги задоволені.

Стягнуто з Державного підприємства "Донецька залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно –експедиційна компанія "Енерготранс" суму неправомірно списаних коштів з особового рахунку позивача в розмірі 73641,72 грн. та відповідні судові витрати.

Доповідач Волковицька Н.О.

Державне підприємство "Донецька залізниця" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.07.2011 року, а рішення господарського суду Донецької області від 21.06.2011 року залишити в силі.

Скаржник вважає, що постанова апеляційного суду винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На думку заявника апеляційний суд, посилаючись на статті 22, 611 Цивільного кодексу України зробив неправильний висновок про те, що відповідач порушив умови договору №Е-030038 та дані порушення призвели до понесення позивачем збитків, оскільки судом не досліджено умови договору та в жодному документів, зокрема, у позові та в доповненнях позивача, немає жодного посилання, що спірна сума є збитками.

Також заявник посилається на те, що додатковою угодою №9 до договору вказано, що у міру виконання перевезень та надання послуг вантажовласникам залізниця відображає в особову рахунку експедитора використання коштів для оплати перевезень вантажів, за користування вагонами і т.і. на підставі відповідних документів (п.3.2); уразі виявлення неправильного відображення в особовому рахунку використання коштів експедитора залізниця вносить відповідні зміни до його особового рахунку (п.4.1), а тому позивач вправі вимагати від відповідача внести зміни до особового рахунку, а не вимагати від відповідача сплатити кошти, як частину сплаченої ним самим передоплати.

Крім того, заявник посилається на те, що вважати спірну суму зайво отриманою відповідачем у будь –якому разі не можна, оскільки вона була добровільно попередньо перерахована позивачем у складі іншої суми згідно умов договору. Неправильне відображення руху коштів у особистому рахунку (якщо таке дійсно мало місце) не є підставою вважати спірну суму а ні такою, що була отримана відповідачем зайво, а ні збитками, які понесені позивачем.

Заявою від 01.11.2011 року скаржник доповнив касаційну скаргу посиланням на порушення апеляційним господарським судом приписів статті 315 Господарського кодексу України, статей 130, 134, 136 Статуту залізниць України (457-98-п) щодо строку позовної давності.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно –експедиційна компанія "Енерготранс" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити постанову апеляційного господарського суду без змін з підстав, викладених у відзиві.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю –доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій 28.12.2006 року між Державним підприємством "Донецька залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕК "Енерготранс" (правонаступник ЗАТ "ТОВ "ТЕК "Енерготранс") був укладений договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги №3-030038.

Пунктом 1.3 вказаного договору сторони передбачили умови оплати екпедитором вартості послуг залізниці ( оплата залізничного тарифу, плата за користування вагонами, забори за подачу і забирання вагонів і інші додаткові послуги) наданих вантажовласникам, при здійсненні експертно-імпортних та внутрішніх перевезень вантажів, а також інших послуг по договірним тарифам.

Також судами встановлено, що між Товариством обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" та Відкритим акціонерним товариством "Стаханівська збагачувальна фабрика" (вантажовласник) був укладений договір транспортного експедирування № Е-16/04/07-3 від 16.04.2007 року (додаток №2), згідно з яким позивач надає вантажовласнику послуги, пов'язані з організацією перевезення вантажів, в тому числі оплату залізничного тарифу, додаткових зборів, плату за користування вагонами, подачу і забирання вагонів і інші додаткові послуги, що надаються залізницею.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги стосуються неправильного відображення в особовому рахунку використання коштів експедитора, в зв’язку з чим позивач вправі вимагати внесення змін до особового рахунку, а не сплати коштів та дійшов висновку, що позивачем невірно обраний спосіб захисту своїх прав.

Апеляційний господарський суд, рішення місцевого суду скасував та встановив, що 04.07.2010 року (перелік №676) та 05.07.2010 року (перелік №503) (додаток №3) з особового рахунку позивача №9137171 розрахунковим підрозділом відповідача (Єдиним ТехПД) була списана сума плати за користування вагонами в розмірі 36237,60 грн. та 37377,60 грн., всього 73614,72грн., в тому числі ПДВ 12269,12грн. по коду "183/401-добір плати за користування вагонами" за актом перевірки комерційним ревізором відповідача до відомостей ф. ГУ-46 за травень 2010 року, які виставлені станцією Стаханов ДП "Донецька залізниця" в накопичувальні картки ф. ФДУ-92 №02070957 та №05070963 (додаток №4). До накопичувальних карток не прикладені розрахунки комерційного ревізора на зазначену суму, а також Акт загальної форми ГУ-23 на затримку вагонів з вини вантажовласника на місцях загального користування станції Стаханов в травні місяці.

Гарантій на оплату даних платежів позивачем (експедитором за договором №Э-030038) відповідачу (залізниці - за договором № 3-030038) не надавалось.

Накопичувальні картки ф.ФДУ-92 №02070957 та №05070963 вантажовласником ВАТ "Стаханівська збагачувальна фабрика" та власником під'їзної колії ДВАТ "Стахановпромтранс" станцією Стаханов не підписані.

До накопичувальних карток №02070957 та №05070963 станцією Стаханов додані акти загальної форми ГУ-23 від 02.07.2010 року №15 та від 05.07.2010 року №16, в яких зазначено, що "представник ВАТ "Стаханівська збагачувальна фабрика" за довіреністю №68 від 01.07.2010 року в накопичувальній картці №___від підпису відмовився".

Згідно пункту 2.5 Правил розрахунків за перевезення вантажів (затв. Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644 (z0861-00) , за реєстр. в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №864/5085) та пункту 2.2.5 додаткової угоди №11 від 27.05.2009 року до договору №3-030038 від 28.12.2006 року позивач здійснює попередню оплату за перевезення вантажів та оплату інших транспортних послуг шляхом перерахування коштів в сумах, відповідних до обсягу перевезення на дохідно-розподільчі рахунки Залізниці, які Залізниця зараховує на особові рахунки Експедитора (позивача), які є власністю платника, доки залізниця не здійснить списання витрачених коштів (згідно пункту 3.3 додаткової угоди № 9 від 25.05.2009 року до договору №3-030038 від 28.12.2006 року) за надані послуги. При цьому таке списання (облік) здійснює розрахунковий підрозділ залізниці, а не банк.

Пунктом 2.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів (z0861-00) (надалі-Правил) передбачено, що згідно з договором залізниця відкриває особовий рахунок кожному відправнику (одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника.

Згідно пункту 2.1.3 договору № 3-030038 від 28.12.2006 року позивачу відкритий відповідачем особовий рахунок №9100386.

Відповідно до пункту 2.4 Правил (z0861-00) у всіх перевізних документах, накопичувальних картках і відомостях плат за користування вагонами та контейнерами проставляється код платника.

Згідно пункту 2.6 Правил (z0861-00) , розрахунковий підрозділ відповідача веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг. Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу.

Облік грошових коштів на особовому рахунку позивача №9100386, зроблений відповідачем згідно переліку №676 від 04.07.2010 року на суму 30198,00грн., ПДВ на суму 6039,60грн. та згідно переліку №503 від 05.07.2010 року на суму 31147,60грн., ПДВ на суму 6229,52грн., що зазначені у спірних накопичувальних картках №02070957 від 02.07.2010 року та №05070963 від 05.07.2010 року здійснено відповідачем за підкодом №9137171, що належать ВАТ "Стаханівська збагачувальна фабрика", експедитором якого виступає позивач на підставі договору №3-16/04/07-3 від 16.04.2007 року.

В накопичувальних картках №02070957 та №05070963 в графі "найменування та номер документу" значиться відомість плати за користування вагонами ф. ГУ-46 за травень місяць №№04050133, 05050134, 06050135, 07050136, 10050137, 10050138, 10050139, які були оформлені станцією Стаханов на власника під'їзної колії та вантажовласника ДВАТ "Стахановпромтранс" (код 7196) та підписані ним без заперечень, сплачені платником ТОВ "ТЕК "Енерготранс" в повному обсязі. Інших підтверджувальних документів про додаткову відповідальність власника під'їзної колії ДВАТ "Стахановпромтранс" (код 7196) в сумі 73614,72 грн. по платі за користування вагонами, зазначеними в відомостях ф. ГУ-46 №№04050133, 05050134, 06050135. 07050136, 10050137, 10050138, 10050139, станцією надані не були.

Відповідно до пункту 8 Правил користування вагонами та контейнерами (затв. Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року №113 (z0165-99) зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 року №165/3458 (z0165-99) ) зазначено, що у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Згідно статті 129 Статуту залізниць України (457-98-п) обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниць, вантажовласника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Згідно пункту 58 Інструкції по веденню станційної та комерційної звітності, затвердженої наказом Укрзалізниці від 04.06.2003 року №147-Ц, в накопичувальній картці в графі "найменування та номер документа" повинен бути зазначений Акт загальної форми ГУ-23, який мав бути підставою для нарахування та стягнення донарахованої плати за користування вагонами при затримці вагонів. Цього не було зроблено відповідачем при оформлені накопичувальних карток №02070957 від 02.07.2010 року та №05070963 від 05.07.2010 року станцією Стаханов.

Статтею 119 Статуту залізниць України (457-98-п) передбачено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також на час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх піл вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.

Таким чином, апеляційним господарським судом встановлено, що у даному випадку спір виник у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору №3-030038, що призвело до понесення позивачем збитків на зазначену суму.

Згідно частин 1-3 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права(реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, та розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

За змістом пункту 4 статті 611 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є правовими наслідками, які настають у разі порушення зобов'язання.

Згідно статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно частини 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Також колегією суддів апеляційної інстанції прийнято до уваги, що постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.01.2011 року у справі №19/297, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2011 року, скасовано рішення господарського суду Луганської області від 10.12.2010 року про стягнення з ВАТ "Стаханівська збагачувальна фабрика" 35908,80грн. збору за зберігання вантажів та відмовлено у позові.

За результатами розгляду вказаної справи встановлено безпідставність та необґрунтованість вимог ДП "Донецька залізниця" до ДВАТ "Стахановпромтранс".

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, але при цьому поза увагою колегії суддів залишилась заява відповідача (а.с.71-72, т.1) про застосування строку позовної давності.

Відповідно частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, для вирішення даного спору по суті суду апеляційної інстанції необхідно було встановити та надати оцінку обставинам, з якими закон у даному випадку пов'язує початок перебігу строку позовної давності та розглянути заяву відповідача №2022/225 від 22.03.2011 року.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції припустився порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а касаційна інстанція позбавлена права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази постанова у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.07.2011 року у справі №17/44 господарського суду Донецької області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду.

Касаційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця" задовольнити частково.