Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

(в судове засідання представники сторін не з'явились)

в провадженні господарського суду Закарпатської області знаходиться справа про визнання банкрутом ДП "Агропромисловий комбінат "Ужгородський" (далі –боржник), яка порушена ухвалою суду від 20.11.2001 року за заявою АК АПБ "Україна" (далі –ініціюючий кредитор) за загальною процедурою, регламентованою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі –Законом).

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 07.06.2011 року задоволено клопотання кредитора –Державного комітету України з державного матеріального резерву, внесено зміни до реєстру вимог кредиторів, виключено вимоги заявника з четвертої черги та включено його вимоги до третьої черги задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство ДП "Агропромисловий комбінат "Ужгородський".

Не погоджуючись з ухвалою суду, ПП "Астурія Кліо" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначену ухвалу суду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2011року ухвалу господарського суду Закарпатської області від 07.06.2011 року залишено без змін (том 31, а.с. 91-93) .

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ПП "Астурія Кліо" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 58 Конституції України, статей 1, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого. Законом України від 12.05.2004 року № 1713-IV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (1713-15) підпункт 3 частини 1 статті 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" доповнено реченням такого змісту: "Вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом" . Цей Закон набрав чинності з дня його опублікування, яке мало місце 30.06.2004року в газеті "Урядовий кур'єр" №120, крім пункту 4 статті 1 і статті 2, які набрали чинності з 1 січня 2004 року.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2002 року Державний комітет України з державного матеріального резерву визнано кредитором з майновими вимогами до ДП "Агропромисловий комбінат "Ужгородський" у розмірі 1 304 059,03 грн. та включено вказану суму до реєстру вимог кредиторів (том 31, а.с. 2) .

Управління державним резервом здійснює Державний комітет України з державного матеріального резерву на підставі п.3 Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2006 року № 810 (810-2006-п) .

Судами встановлено, що 26.03.2007 року Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся з клопотанням за вих. № 92/юр від 23.03.2007 року про виключення його вимог з четвертої черги та включення таких вимог в третю чергу в реєстрі вимог кредиторів ДП "Агропромисловий комбінат "Ужгородський"в силу змін, внесених 12.05.2004 року в підпункт 3 частини 1 статті 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які набрали чинності з 30.06.2004року (том 31 а.с. 6-7) .

Судами встановлено, що станом на момент звернення із зазначеною заявою до суду грошові вимоги заявника не були задоволеними.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо можливості внесення змін до реєстру вимог кредиторів шляхом віднесення грошових вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву до третьої черги задоволення вимог кредиторів відповідно до змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 12.05.2004 року № 1713-IV (1713-15) .

Доводи скаржника про порушення при цьому статті 58 Конституції України згідно якої, закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статей 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на стадії розпорядження майном боржника формується реєстр вимог кредиторів, куди включаються вимоги конкурсних, заставних, кредиторів по заробітній платі та прирівняних до неї виплатах.

Законодавець не виключає можливості внесення до реєстру вимог кредиторів змін, які є наслідком припинення (погашення ) зазначених вимог та змін до положень статті 31 Закону, якими визначається черговість задоволення вимог кредиторів. Зміни до реєстру вимог кредиторів вносяться не з моменту затвердження реєстру, а станом на момент прийняття ухвали суду про внесення таких змін внаслідок встановлення судом певних обставин: припинення (погашення) вимог кредиторів, відступлення права вимоги, зміни черговості задоволення вимог кредиторів відповідно до нової норми права. З правовою позицією про можливість внесення змін до реєстру вимог кредиторів погоджується Верховний суд України, зокрема, згідно пункту 51 Постанови Пленуму Верховного суду України №15 "Про судову практику у справах про банкрутство" від 18.12.2009 року (v0015700-09) . Отже, положення нового закону застосовуються з моменту набрання ним чинності та не вносять змін до реєстру вимог кредиторів з моменту його затвердження судом у попередньому судовому засіданні, що свідчить про відсутність зворотної дії в часі такого закону.

З огляду на встановлене судами та правильне застосування норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу ПП "Астурія Кліо" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2011року та ухвалу господарського суду Закарпатської області від 07.06.2011 року у справі № 6/138 залишити без змін.