Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2011 року, що прийнято у справі № 5005/2600/2011 (суддя –Бондарєв Е.М.) позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі-Позивач, Компанія) до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (далі - Відповідач, Товариство) про стягнення 120 884 538 грн. 93 коп. за поставлений газ задоволені частково: стягнуто з Товариства на користь Компанії 72 029 002 грн. 10 коп. основної заборгованості, 7 768 744 грн. 63 коп. –3% річних, 1 854 512 грн. 45 коп. інфляційних втрат, а також на Відповідача покладені судові витрати в сумі 20 138 грн. 87 коп. державного мита та 186 грн. 38 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Не погодившись частково із цим рішенням, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 року (головуючий суддя –Науменко І.М., судді: Голяшкін О.В., Кузнецова І.Л.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2011 року –без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 року, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги "в частині відмови" задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 526, 546, 549- 551, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216, 231, 232, 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Нормами ч. 1 ст. 11112 ГПК України (1798-12) встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Між тим, незважаючи на посилання Вищого господарського суду України в постанові від 15.12.2010 року, якою були скасовані судові рішення, що прийняті при попередньому розгляді справи, на норми ч. 1 ст. 11112 ГПК України (1798-12) , судами першої та апеляційної інстанції при новому розгляді справи не були враховані відповідні вказівки касаційної інстанції.

Так, при новому розгляді справи судами та і не було жодним чином наведено обґрунтування (з посиланням на відповідні норми законодавства) розміру стягнених з Відповідача на користь Позивача сум 3 % річних та інфляційних витрат (проти заявленої Позивачем суми) –це по-перше.

По-друге, суди першої та апеляційної інстанції при новому розгляді справи, встановивши факт порушення щодо Відповідача справи про банкрутство № Б24/235/05, провадження у якій зупинено ухвалою від 26.02.2009 року у зв'язку із положеннями абзацу 4 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", при прийнятті оскаржуваних судових рішень знову не надали правової оцінки його заборгованості перед Позивачем та порядку її погашення у контексті положень вказаного закону, нормами якого встановлені певні правові процедури та механізми погашення заборгованості, надання суб'єктам господарської діяльності права їх застосовування і таке інше.

Так, зокрема, нормами ч. 4.1 ст. 4 згаданого закону передбачено, що:

розмір вимог кредиторів підприємства-боржника, що підлягають погашенню з використанням механізмів, визначених цим Законом, визначається з урахуванням особливостей, встановлених статтею 6 цього Закону.

на період дії процедури погашення заборгованості на учасників розрахунків не поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів щодо сум заборгованості, які підлягають погашенню на умовах, визначених цим Законом (2711-15) .

У контексті викладених норм, а також щодо узгодження цих норм із положеннями ст.ст. 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (стосовно умов та порядку застосування положень про мораторій на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство)

суди також не дали правової оцінки заявленим Позивачем до стягнення, окрім основної суми заборгованості, сумам пені, 3 % річних та інфляційних витрат.

За таких обставин та виходячи з того, що судами попередніх інстанції не були досліджені належним чином обставини:

- стосовно порушення відносно Відповідача, саме як підприємства паливно-енергетичного комплексу, справи про банкрутство,

- щодо порядку застосування до нього положень про мораторій на задоволення вимог кредиторів,

- а також стосовно того, що Позивач також є підприємством паливно-енергетичного комплексу, який може бути віднесений, відповідно до норм ст. 4 Закону України "Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" до учасників розрахунків у процедурі погашення заборгованості згідно вказаної статті;

- до якої заборгованості відносяться вимоги Позивача (конкурсної чи поточної).

Суд же касаційної інстанції, відповідно до норм ч 2 ст. 1117 ГПК України, позбавлений права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій зроблені з неповним з'ясуванням обставин справи та з невірним застосуванням норм діючого законодавства, у зв'язку з чим підлягають скасуванню і оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, і залишене нею без змін рішення суду першої інстанції, а справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати вказівки суду касаційної інстанції, що містяться даній постанові, які відповідно до вимог ст. 11112 ГПК України (1798-12) , є обов'язковими для суду першої інстанції.

Дійшовши викладеного висновку, касаційні вимоги про прийняття нового рішення у справі задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 4 Закону України "Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" та ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2011 р. у справі № 5005/2600/2011 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.

постанова виготовлена та підписана 14.10.2011 року.