5004/343/11 Про стягнення боргу та штрафних санкцій за поставлений природний газ - 04.10.2011 Прийняття

05.05.2009р. Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі по тексту - ДК "Газ України") звернулась до місцевого господарського суду із позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" (далі по тексту - ПАТ "Волиньгаз") про стягнення в сумі 23308436,07 грн. боргу та штрафних санкцій за поставлений природний газ.

Рішенням господарського суду Волинської області від 11.05.2011р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Слупко В.Л., судді Слободян П.Р., Сур’як О.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1809342,61 грн., в т.ч. 1540206,06 грн. інфляційних втрат та 269136,55 грн. - 3% річних за користування коштами нарахованих за період прострочення, а також судові витрати по справі. В частині стягнення основного боргу в сумі 13642672,55 грн. провадження у справі припинено. В стягненні пені в сумі 2084983,18 грн. відмовлено.

У своєму рішенні суд першої інстанції, пославшись на ст. 601 ЦК України, прийшов до висновку, що зобов’язання відповідача перед позивачем за договором №27/12-02-06/07-133 від 29.12.2006р. в розмірі 18936607,07 грн. припинилось ще 20.02.08р. у зв’язку із перерахуванням коштів на суму 660 819,33 грн., зарахуванням зустрічних однорідних вимог на загальну суму 18275787,71 грн. Тому позов в частині стягнення з відповідача 13642672,55 грн. заборгованості, суд припинив на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України в зв’язку з відсутністю предмету спору. У стягненні пені в сумі 2084983,18 грн. за період прострочення з 30.10.2008р. по 30.04.2009р. суд відмовив, з огляду на те, що в даному періоді ВАТ "Волиньгаз" вже не мав заборгованості перед позивачем по договору від 29.12.2006р., відповідно не існувало прострочення виконання зобов’язання у вказаному періоді. Нараховані позивачем на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних суд стягнув частково із врахуванням часу прострочення.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2011р. (головуючий суддя: Мельник О.В., судді: Огороднік К.М., Коломис В.В.), рішення господарського суду Волинської області від 11.05.2011р. у справі № 5004/343/11 залишено без змін, апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - без задоволення.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" подала касаційну скаргу, в якій просить суд, скасувати рішення господарського суду Волинської області від 11.05.2011р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2011р. у справі №5004/343/11 в частині відмови у задоволенні заявлених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані ст. ст. 203, 215, 525, 526, 546, 548, 599, 601, 611, 625 ЦК України та ст. ст. 42, 43, 80, 83, 84 ГПК України.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.12.2006р. між ДК "Газ України" і ВАТ "Волиньгаз" було укладено договір № 27/12-02-06/07-133 на постачання природного газу з додатковими угодами до договору №1-11, які були укладені в період з 31.01.2007р. по 30.11.2007р.

На виконання умов зазначеного договору ДК "Газ України" впродовж січня-грудня 2007р. передала ВАТ "Волиньгаз" природний газ на суму 18936607,07 грн., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу.

Відповідно до п.6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

ВАТ "Волиньгаз" зобов’язання з оплати вартості спожитого в 2007р. газу виконало частково, перерахувавши позивачу 660819,33 грн. в період з 20.08.2007р. по 13.12.2007р., а тому залишок заборгованості відповідача за природний газ, переданий на підставі договору №27/12-02-06/07-133 від 29.12.2006р. впродовж січня - грудня 2007р., з врахуванням фактично перерахованих відповідачем коштів складав 18275787,74 грн.

Судами попередніх інстанцій також вірно встановлено, що ДК "Газ України" мала заборгованість перед ВАТ "Волиньгаз" в сумі 32643906,28 грн., яка виникла у зв’язку з різницею тарифів на транспортування природного газу та яка була встановлена рішенням господарського суду міста Києва від 13.07.2006р. по справі № 6/230, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2006р. та Вищого господарського суду України від 21.02.2007р.

Заявами №2/1-3263 від 19.12.2007р., №18/2-2 від 09.01.2008р., №356/3-1 від 20.02.2008р. ВАТ "Волиньгаз" належним чином повідомило позивача (докази містяться в матеріалах справи) про зменшення дебіторської заборгованості шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з відображенням у бухгалтерському обліку щодо зобов’язань за договором №27/12-02-06/07-133 на загальну суму 18275787,71 грн. (12186240,84 + 2706285,21 + 3383261,66), що відповідно до ст. 601 ЦК України має наслідком припинення зобов’язань на дату подання заяви.

Проведення ВАТ "Волиньгаз" бухгалтерських операцій щодо зарахування дебіторсько-кредиторської заборгованості підтверджується витягом із журналу-ордеру №6, рах. №631, "Розрахунки за природний газ з ДК "Газ України" за грудень 2007р., січень, лютий 2008р., довідкою №1070/6-3 від 03.08.2009р. про відсутність кредиторської заборгованості за договором № 27/12-02-06/07-133.

Статтями 601, 602 Цивільного кодексу України передбачено припинення зобов’язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому, господарські суди в оскаржуваних рішеннях належним чином обґрунтували наявність всіх необхідних умов для застосування ст. 601 ЦК України до спірних правовідносин, а саме: зустрічність вимог сторін, які витікають із двох різних зобов’язань, між двома особами, де кредитор одного зобов’язання є боржником іншого; однорідність вимог, тобто наявність речей одного роду, а в даному разі це зустрічні грошові вимоги; настання строку виконання зобов’язань за обома вимогами.

Зарахування зустрічних однорідних вимог не є процедурою, на підставі якої здійснюється стягнення. Правова природа зарахування шляхом стягнення має зовсім інший характер.

Статтями 598, 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зарахування зустрічних однорідних вимог є самостійною підставою припинення зобов’язання.

Слід зауважити, що відповідачем не було пред’явлено до примусового виконання наказ господарського суду м. Києва від 07.11.2006р. №6/230, який було видано на виконання рішення господарського суду м. Києва від 13.07.2006р. по справі №6/230 про стягнення з ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на користь ВАТ "Волиньгаз" 32643906 грн.28 коп., а доказів добровільного виконання вказаного рішення суду позивач не подав, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що зобов’язання відповідача перед позивачем за договором №27/12-02-06/07-133 від 29.12.2006р. в розмірі 18936607,07 грн. припинилось ще 20.02.2008р. у зв’язку із перерахуванням коштів на суму 660819,33 грн., зарахуванням зустрічних однорідних вимог на загальну суму 18275787,71 грн. (18936607,07 грн. - 660819,33 грн. - 18275787,71 грн. = 0), а тому провадження у справі за позовом в частині стягнення з відповідача 13642672,55 грн. судами вірно припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України в зв’язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що вимоги позивача перед відповідачем та відповідача перед позивачем є зустрічними вимогами, оскільки вони є грошовими, враховуючи, що предметом зарахування є речі одного виду, роду (гроші). На юридичну природу однорідності вимог не впливає характер зобов’язань, їх зміст, мета та види.

З огляду на викладене, господарські суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку заяві ДК "Газ України", надісланої на адресу ВАТ "Волиньгаз" від 27.03.2009р. №31/15-2829 про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог на суму 4633115,19 грн. за договором від 29.12.2006р. №27/12-02-06/07-133 в рахунок зарахування та зменшення своєї заборгованості перед ВАТ "Волиньгаз" за надані послуги з транспортування газу за договором від 01.02.2007р. №06/07-199/27/12-04 та правомірно зазначили, що на момент надіслання вказаної заяви у ВАТ "Волиньгаз" не існувало заборгованості перед ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України".

В силу ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, відповідальність сторони в господарському зобов’язанні настає лише в разі його порушення такою стороною.

Відповідно до п.7.3 договору від 29.12.2006р., визначено, що неустойка нараховується постачальником протягом 6 місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Позивачем було нараховано пеню в сумі 2084983,18 грн. за період з 30.10.2008р. по 30.04.2009р., тобто протягом шести місяців, що передували моменту звернення з позовом.

Судами попередніх інстанцій відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України стягнуто збитки, завдані інфляцією, за період з лютого 2007р. по лютий 2008р., обчислені з врахуванням зарахування зустрічних однорідних вимог та фактично перерахованих коштів в сумі 1540206,06 грн., а також вірно стягнуто 3% річних за період з 11.02.2007р. по 20.02.2008р. в сумі 269136,55 грн.

При цьому, усі доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

Таким чином, застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ними обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.