Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

(в судове засідання представники сторін не з'явились)

У квітні 2011 року ДПІ у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим (далі –інспекція) звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з заявою про визнання банкрутом ТОВ "Водолей" (далі –боржника), з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(далі –Закон). Заява мотивована тим, що боржник має податковий борг по штрафних санкціях та пені у розмірі 2692, 53 грн., а також не подає згідно з законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, більше року до податкового органу, що свідчить про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.04.2011 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Водолей".

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.04.2011 року провадження у справі припинено (том 1, а.с. 33-36) .

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, інспекція звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.07.2011 року ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.04.2011 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на розгляд до суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 14 Податкового кодексу України, статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Відповідно до положень абзацу 1 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" неплатоспроможність –є неспроможністю суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів), не інакше, як через відновлення платоспроможності. Згідно положень абзацу 7 цієї статті грошове зобов’язання –є зобов’язанням боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. При цьому, недоїмка (пеня та штраф) до складу грошових зобов’язань боржника не зараховується.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" для порушення справи про банкрутство як за загальною, так і за спрощеною процедурою (зокрема, процедурою банкрутства відсутнього боржника) грошові вимоги ініціюючого кредитора повинні мати безспірний характер .

Отже, суми штрафних санкцій за порушення податкового законодавства не зараховуються до складу безспірних вимог кредитора –ДПІ, які можуть бути підставою для порушення провадження у справі про банкрутство відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Така правова позиція роз'яснена пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" (v0015700-09) №17 від 18.12.2009 року.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, заборгованість боржника перед ДПІ ґрунтується на наявності заборгованості боржника в сумі 2692, 53 грн. грн. штрафних санкцій, що підтверджується податковим повідомленням-рішенням від 11.11.2008 року №0001461501/0 та № 0002461501/0 (том 1 а.с. 8-10) .

Отже, грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника становлять виключно штрафні санкції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про те, що інспекцією не надано доказів безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , оскільки пені та штрафи по податкових зобов'язаннях не зараховуються до складу безспірних вимог ініціюючого кредитора –податкового органу в розумінні законодавства про банкрутство, яке має переважне застосування в даному випадку над нормами податкового законодавства.

Встановлення судами обставин відсутності належних доказів в обґрунтування наявності безспірних грошових вимог ініціюючого кредитора є головною передумовою для порушення процедури банкрутства, як за загальною процедурою так при здійсненні провадження з особливостями статті 52 Закону.

Доводи скаржника про необхідність визнання штрафних санкцій як складової частини податкових зобов'язань відповідно до статті 14 Податкового кодексу України, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими, оскільки норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) є спеціальними в спірному випадку та застосовуються переважно над нормами податкового законодавства, про що зазначено у частині 1.3 статті 1 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів статей 1115, 1117 ГПК України, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неподання інспекцією належних доказів для порушення справи про банкрутство та не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень, а доводи скаржника вважає такими, що не спростовують обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу ДПІ у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.07.2011 року та ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.04.2011 року у справі № 5002-30/1357-2011 залишити без змін.