5/62 Про визнання іпотечного договору припиненим у зв'язку із банкрутством, та зустрічні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - 12.12.2013 Прийняття

головуючого судді Поліщука В.Ю. (доповідач), суддів: Коваленко В.М., Міщенко П.К., розглянувши касаційні скарги Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області та заступника прокурора міста Києва, на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 року, та рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2011 року, у справі № 5/62, за позовом Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області (м. Київ), до Приватного підприємства "Маркос" (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Акціонерний комерційний банк "Східно-Європейський банк" (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Стайєр" (м. Київ), про Звернення стягнення на предмет іпотеки, та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Маркос" (м. Київ), до Національного банку України (м. Київ), про визнання іпотечного договору припиненим, в зв'язку з банкрутством, за участю прокуратури міста Києва, - за участю представників сторін: від Національного банку України: Таболін О.С. - представник (довіреність від 27.12.2011 року); від АКБ "Східно-Європейський банк": Ткачук Н.Ф. - представник (довіреність від 21.12.2012 року); від прокуратури: Кузнецова Ю.В. - прокурор відділу (посвідчення № 023135 від 26.11.2013 року); представники інших учасників судового провадження не з'явились;

У жовтні 2010 року Національний банк України в особі Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області (далі за текстом - Національний банк України) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Маркос" (далі за текстом - ПП "Маркос") про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування заявлених вимог Національний банк України послався на ст. ст. 23, 33, 35, 39 Закону України "Про іпотеку" та ст. 590 ЦК України. Зокрема, позивач вказував, що ПП "Маркос" набувши у власність від Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" (далі за текстом - ТзОВ "Стайєр") предмет іпотеки, набуло статус іпотекодавця і має всі його права та обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

У листопаді 2010 року Національний банк України надав Уточнення до позовної заяви, у якому навів додаткові обставини у справі, які, на його думку, свідчать про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

У листопаді 2010 року ПП "Маркос" звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою, у якій просило визнати припиненим Іпотечний договір, зареєстрований за № 525 від 16.03.2009 року, укладений між Національним банком України та ТзОВ "Стайєр" на забезпечення Кредитного договору № 08/08/10 від 16.03.2009 року. В обґрунтування заявлених вимог ПП "Маркос" послалось на ст. 14 закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки Національним банком України не було заявлено вимог до ТзОВ "Стайєр" у встановленому цією статтею порядку, а відтак, згідно зі ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ці вимоги є погашеними. Поряд з цим, ПП "Маркос" вказало, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2010 року було затверджено звіт ліквідатора, ТзОВ "Стайєр" ліквідовано та виключено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а відтак, дія Іпотечного договору припинена з моменту припинення ТзОВ "Стайєр", а саме, з 09.08.2010 року. Крім того, ПП "Маркос" посилалось на ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та зазначало, що з моменту визнання ТзОВ "Стайєр" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури з майна (предмета іпотеки за Іпотечним договором) були зняті усі обтяження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2010 року у справі № 5/62 (суддя - Іванова Л.Б.) відмовлено в задоволені первісного позову Національного банку України; відмовлено в задоволенні зустрічного позову ПП "Маркос"; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2010 року у справі № 5/62. Зазначене рішення мотивоване зокрема тим, що позовні вимоги Національного банку України задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а позивачем за зустрічним позовом невірно обрано спосіб захисту його прав та інтересів, які, на його думку, порушено відповідачем.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 року у справі № 5/62 (головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді: Жук Г.А., Суховий В.Г.) залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Стайєр" (далі за текстом - ТзОВ "Стайєр") до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; припинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Маркос"; апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2010 року у справі № 5/62 залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2010 року у справі № 5/62 залишено без змін. Постанову апеляційного господарського суду мотивовано, зокрема, тим, що заявлені вимоги за первісним позовом вимоги не ґрунтуються на вимогах закону. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний господарський суд, зокрема вказав, що позивачем за зустрічним позовом невірно обрано спосіб захисту його прав та інтересів, які, на його думку, порушено відповідачем.

Не погоджуючись з прийнятою господарським судом апеляційної інстанції постановою, Національний банк України, звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 року у справі № 5/62 та направити справу на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції. При цьому, скаржник посилається на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 23 Закону України "Про іпотеку" та ст. ст. 24, 60, 101 ГПК України.

Крім того, не погоджуючись з прийнятими господарськими судами першої та апеляційної інстанції рішенням та постановою, заступник прокурора міста Києва, звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 року у справі № 5/62 в частині відмови у первісному позові; справу у цій частині направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції; в іншій частині рішення судів залишити без змін. При цьому, заявник касаційної скарги вказує на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (ст. 23 Закону України "Про іпотеку" та ст. 24 ГПК України).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.12.2012 року, згідно зі ст. 111-4 ГПК України, касаційні скарги Національного банку України та заступника прокурора міста Києва прийнято до провадження, об'єднано їх в одне касаційне провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні за участю уповноважених представників учасників судового провадження.

Присутні у судовому засіданні представники Національного банку України, АКБ "Східно-Європейський банк" та прокуратури подані касаційну скарги підтримали, просили задовольнити касаційні скарги, посилаючись на доводи, наведені у касаційних скаргах.

Інші учасники касаційного провадження уповноважених представників в судове засідання касаційної інстанції не направили, хоча про дату, час та місце розгляду касаційної скарги були повідомлені належним чином. Враховуючи, що учасників судового провадження було повідомлено про те, що не з'явлення їх представників в судове засідання касаційної інстанції не тягне за собою відкладення розгляду справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності в судовому засіданні уповноважених представників учасників касаційного провадження, які не з'явились.

Заслухавши доповідь судді Поліщука В.Ю., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокуратури міста Києва підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга Національного банку України - задоволенню, з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлено наступне.

06.02.2009 року Національний банк України та АКБ "Східно-Європейський банк" уклали Кредитний договір № 08/09 на відкриття невідновлювальної кредитної лінії на 150 000 000 грн. 00 коп. на строк з 06.02.2009 року по 05.02.2010 року за ставкою 16,5 % річних (в рамках цього Договору укладаються окремі кредитні договори).

16.03.2009 року Національний банк України та АКБ "Східно-Європейський банк" уклали Кредитний договір № 08/09/10 (далі за текстом - Кредитний договір), за умов якого Національний банк України (за текстом Кредитного договору - кредитор) надав АКБ "Східно-Європейський банк" (за текстом Кредитного договору - позичальник) кредит в межах відкритої невідновлювальної кредитної лінії за договором від 06.02.2009 року № 08/09 у розмірі 40 200 000 грн. 00 коп. на строк з 16.03.2009 року до 05.02.2010 року з відсотковою ставкою 16,5 % річних.

Пунктом 1.2. Кредитного договору сторони погодили, що під забезпечення кредиту надається офісно-складський комплекс літ. "А", загальною площею 6 390,0 м2, розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрівське, вул. Київська, буд. 43, що належить майновому поручителю ТзОВ "Стайєр" на праві власності, вартістю 93 772 712 грн. 00 коп., про що укладається іпотечний договір.

16.03.2009 року, на виконання п. 1.2. Кредитного договору, Національний банк України та ТОВ "Стайєр" (іпотекодавець) уклали Іпотечний договір (далі за текстом - Іпотечний договір), яким погодили, що вказаний договір забезпечує вимоги Національного банку України (за текстом Іпотечного договору - іпотекодержатель), що випливають з кредитного договору, з повернення кредиту, наданого у сумі 40 200 000 грн. 00 коп. строком повернення не пізніше 05.02.2010 року, сплати процентів за користування кредитом у розмірі 16,5 % річних, сплати штрафних санкцій, передбачених Кредитним договором, а також вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання та збереження предмету іпотеки, збитків, завданих порушенням умов іпотечного договору та кредитного договору.

Згідно з п. 5.1. Іпотечного договору, предметом іпотеки є офісно-складський комплекс літ. "А", загальною площею 6 390,0 м2, розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрівське, вул. Київська, буд. 43 (далі за текстом - майно).

16.02.2009 року Іпотечний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Козяриком В. М. та зареєстровано в реєстрі за № 771.

Постановою Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації АКБ "Східно - Європейський банк" № 756 від 18.12.2009 року з 21.12.2009 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації вказаного банку.

Станом 01.10.2010 року та на час розгляду справи в господарському суді АКБ "Східно-європейський банк" (позичальник за Кредитним договором) свої зобов'язання за Кредитним договором належним чином не виконав, грошові кошти, отримані у Національного банку України (кредитора за Кредитним договором), не повернув; з урахуванням простроченої заборгованості за основною сумою кредиту, нарахованих процентів та суми пені за прострочення оплати процентів по кредиту, заборгованість АКБ "Східно-Європейський банк" перед Національним банком України становить 43 384 854 грн. 90 коп.

26.03.2010 року ухвалою Господарського суду міста Києва порушено провадження у справі № 44/209-б про банкрутство ТзОВ "Стайєр".

Постановою Господарського суду міста Києва від ТзОВ "Стайєр" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

29.06.2010 року ухвалою Господарського суду міста Києва було затверджено Мирову угоду у справі № 44/209-6 про банкрутство ТзОВ "Стайєр", за умов якої право власності на предмет іпотеки перейшло до ПП "Маркос".

02.08.2010 року, ухвалою Господарського суду міста Києва № 44/209-6 затверджено Звіт ліквідатора та ліквідовано банкрута - ТзОВ "Стайєр" як юридичну особу в зв'язку з банкрутством.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 року у справі № 44/209-б скасовано ухвали Господарського суду міста Києва від 01.06.2010 року, 29.06.2010 року та 02.08.2010 року, а справу № 44/209-б направлено на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 44/209-б-50/118-б, залишеною в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 року, визнано Національний банк України кредитором ТзОВ "Стайєр" на суму 43 383 854 грн. 91 коп. (перша черга задоволення), зобов'язано ліквідатора ТзОВ "Стайєр" внести до Реєстру вимог кредиторів грошові вимоги Національного банку України у розмірі 43 384 854 грн. 91 коп.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.12.2012 року у справі № 44/209-б-50/118-б ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 року у справі № 44/209-б-50/118-б залишено без змін, касаційну скаргу ТзОВ "Стайєр" в особі ліквідатора - залишено без задоволення.

Встановивши наведені вище обставини, місцевим та апеляційний господарські суди дійшли висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог як первісного, так і зустрічного позовів, вказавши при цьому, що позивачем за первісним позовом заявлено вимогу щодо майна, відчуження якого було здійснено у процедурі ліквідації, в порядку Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , а відповідачем за зустрічним позовом заявлено вимогу про встановлення факту, що має юридичне значення, однак, така вимога не може бути самостійним предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі.

Крім того, під час апеляційного перегляду апеляційний господарський суд залучив до участі у справі третьою особою ТзОВ "Стайєр", а також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого Національним банком України Клопотання про заміну відповідача ПП "Маркос" на Приватну компанію з обмеженою відповідальністю "С-Профіт ЛТД" (далі за текстом - ППзОВ "С-Профіт ЛТД").

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, прийнятими господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, Національний банк України та заступник прокурора міста Києва звернулись з касаційними скаргами, розглядаючи які колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Згідно із ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі. Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права. Проте судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення. Скасування судового рішення має бути наслідком істотного порушення процесуальних прав сторін спору або інших учасників судового процесу, що потягло за собою неможливість встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи. Відповідне питання повинно вирішуватись у кожному конкретному випадку на підставі визначення кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, та з урахуванням її матеріалів. Безумовною підставою для скасування судового рішення касаційною інстанцією є прийняття такого рішення з порушенням (порушеннями), зазначеним у ч. 2 ст. 111-2 ГПК України ( постанова Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України" № 11 від 24.10.2011 року (v0011600-11) ).

Колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні заявленого Національним банком України Клопотання про заміну відповідача ПП "Маркос" на Приватну компанію з обмеженою відповідальністю "С-Профіт ЛТД" (далі за текстом - ППзОВ "С-Профіт ЛТД"). Постановою Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 17.05.2011 року (v0007600-11) , з метою забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про перегляд судових рішень в апеляційному порядку роз'яснено, що, згідно з ч. 1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК (1798-12) . Отже, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають. Зокрема, не повинні застосовуватись апеляційним судом правила про об'єднання позовних вимог (ст. 58 ГПК України), про подання зустрічного позову (ст. 60 ГПК України) та про видачу наказу (ст. 116 ГПК України). Положення розділів I - XI ГПК (1798-12) мають загальний характер і можуть застосовуватись апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин, оскільки під час розгляду справи в апеляційній інстанції суд, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядає справу та, згідно із ст. 103 ГПК України, має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення. Норми ГПК (1798-12) щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України (1798-12) прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого ст. 24 ГПК України права залучати до участі у справі іншого відповідача, здійснити за згодою позивача заміну первісного відповідача належним відповідачем та зазначеного у ст. 27 ГПК України права залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Апеляційна інстанція не застосовує положення ГПК України (1798-12) щодо затвердження господарським судом мирової угоди та відмови позивача від позову.

За таких підстав, висновок апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні Клопотання Національного банку України про заміну відповідача не ґрунтується на приписах чинного процесуального законодавства.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції, зважаючи на залучення господарським судом апеляційної інстанції до участі у справі третьою особою ТзОВ "Стайєр", в порядку ст. 27 ГПК України, відзначає, що, за текстом оскаржуваної постанови апеляційний господарський суд вказує про присутність у судовому засіданні представника ТзОВ "Стайєр", однак, у матеріалах справи відсутні документи, які б посвідчували повноваження цього представника. Крім того, апеляційним господарським судом не вказано, яким чином судове рішення у цій справі може вплинути на його права та обов'язки і у чому саме полягає цей вплив.

Відповідно до ст. 27 ГПК України така третя особа може бути залучена до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора. З підстав, зазначених у другому реченні ч. 1 згаданої статті, господарський суд залучає певну особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, й за відсутності згаданих заяви чи клопотання. У будь-якому разі судом виноситься з даного питання ухвала з обов'язковим зазначенням у ній, на стороні кого (позивача чи відповідача) залучається ця третя особа. Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому ( постанова Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року (v0018600-11) ).

Поряд з цим, враховуючи, що, під час апеляційного провадження було встановлено припинення юридичної особи ПП "Маркос" (відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом), апеляційний господарський суд мав би перевірити можливість застосування до первісного та зустрічного позовів також п. 6) ч. 1 ст. 80 ГПК України, у разі відсутності правонаступника цієї юридичної особи, а також з урахуванням ст. 24 ГПК України.

Колегія суддів касаційної інстанції також відзначає, що апеляційним господарським судом ухвалою від 14.03.2011 року, в порядку ст. 79 ГПК України, було зупинено провадження у цій справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 44/209-б та поновлено судовий розгляд ухвалою від 25.07.2013 року у зв'язку з прийняттям Господарським судом міста Києва ухвали від 01.10.2012 року у справі № 44/209-б-50/118-б, якою Національний банк України кредитором ТзОВ "Стайєр" на суму 43 384 854 грн. 91 коп. (перша черга).

Частиною 3 ст. 79 ГПК України встановлено, що господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

В порушення зазначених вимог, апеляційним господарським судом було передчасно поновлено провадження у цій справі, оскільки пов'язану з нею справу № 44/209-б (під час нового розгляду справі було присвоєно № 44/209-б-50/118-б) не було вирішено остаточно - визнані боржником вимоги кредитора мають бути задоволені у ліквідаційній процедурі за рахунок предмету іпотеки спірного майна (спірного майна, про звернення стягнення на яке заявлено позов у цій справі) у встановлено Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду цієї справи.

Водночас, враховуючи встановлені у справі обставини, суб'єктний склад сторін спору і учасників провадження та надані ГПК України (1798-12) апеляційному господарському суду повноваження, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що апеляційному господарському суду було б доцільно з'ясувати питання щодо обставин у справі про банкрутство ТзОВ "Стайєр", пов'язаних із заявленими Національним банком України позовними вимогами, а також яким чином визнані у справі № 44/209-б-50/118-б (про банкрутство ТзОВ "Стайєр") вимоги Національного банку України до ТзОВ "Стайєр" (які ґрунтуються на Іпотечному договорі (предметом іпотеки за яким є спірне майно, про звернення стягнення на яке заявлено позов у цій справі) та віднесені до першої черги задоволення і мають бути задоволені за рахунок спірного майна, в порядку пп. а) п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на дату визнання боржника банкрутом)) та вимоги за цим позовом можуть бути задоволені за рахунок одного і того ж самого майна.

Згідно зі ст. 111-5, 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Пунктом 3) ст. 111-9 ГПК України встановлено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.