5011-75/9565-2012 Про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу - 10.12.2013 Прийняття

головуючого суддів: Запорощенка М.Д. Акулової Н.В. (доповідач), Владимиренко С.В. розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2013 року та на рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2013 року у справі № 5011-75/9565-2012 господарського суду міста Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Сатурн Гік", м. Київ 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Євробуд", м. Київ про стягнення 5 815 869, 69 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Просалова О.Є. (дов.б/н від 14.10.2013 року);

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Бобовська Л.А., ( дов. б/н від 01.08.2013 року);

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.05.2013 року по справі № 5011-75/9565-2012 (судді: Васильченко Т.В., Капцова Т.П., Ониськів О.М.) позов ТОВ "УніКредит Лізинг" до ТОВ "Сатурн Гік" задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Сатурн Гік" на користь ТОВ "УніКредит Лізинг" 2 973 672 грн. 48 коп. основного боргу, 257 208 грн. 70 коп. 3% річних, 527 797 грн. 36 коп. індексу інфляції; в іншій частині позовних вимог ТОВ "УніКредит Лізинг" до ТОВ "Сатурн Гік" відмовлено; в задоволенні позовних вимог ТОВ "УніКредит Лізинг" до ТОВ "Євробуд" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2013 року по справі № 5011-75/9565-2012 (судді: Рєпіна Л.О., Сулім В.В., Тищенко А.І.) апеляційну скаргу ТОВ "УніКредит Лізинг" залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2013р по справі № 5011-75/9565-2012 залишено без змін.

Прийняті судові акти в частині задоволення позовних вимог мотивовані тим, що відповідачем-1 порушено зобов'язання за укладеним з позивачем договором фінансового лізингу, тому з нього підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 2 973 672,48 грн., за прострочення виконання грошового зобов'язання інфляційні витрати в сумі 527 797,36 грн. та 3% річних в сумі 257 208,70 грн.; судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог в часині стягнення неустойки за порушення відповідачем-1 строку повернення предмету лізингу у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем-1; судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог до відповідача-2 оскільки вимогу до поручителя позивач пред'явив після спливу встановленого ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ТОВ "УніКредит Лізинг" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2013 року, рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2013 року у справі № 5011-75/9565-2012 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки за прострочення повернення предмета лізингу та в частині відмови у задоволенні позовних вимог до відповідача-2 та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу, товариство з обмеженою відповідальністю "Євробуд" зазначає, що прийняті судові акти є законними та обґрунтованими.

У судовому засіданні, представник позивача підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача-2, у судовому засіданні, заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.05.2008 року між ТОВ "УніКредит Лізинг" (лізингодавцем) та ТОВ "Сатурн Гік" (лізингоодержувачем) укладено договір фінансового лізингу № 560-LD, предметом якого є зобов'язання лізингодавця придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема у Додатку № 1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 746 628,45 Євро у т.ч. ПДВ. (п.1.1. договору).

Строк лізингу починається з дати передачі предмету лізингу та закінчується в останню дату платежу, зазначену у додатку № 2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору. Лізингоодержувач не має права односторонньо розірвати цей договір до закінчення строку лізингу (п. 1.3. договору).

Згідно умов договору відповідач-1 зобов'язався за надане йому право володіння та користування предметом лізингу своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі.

За умовами розділу 7 договору розмір, строки, порядок сплати лізингоотримувачем лізингових платежів встановлюються графіком лізингових платежів (додаток № 2).

У разі невиконання Лізингоодержувачем зобов'язання по сплаті платіжних зобов'язань у строк, зазначений у письмовому повідомленні Лізингодавця, останній має право відмовитися від цього договору та вимагати повернення предмета лізингу. (п.12.3. Договору).

Пунктом 12.5 договору сторони погодили, що при настанні випадку невиконання та припинення дії даного договору лізингоодержувач зобов'язаний передати предмет лізингу лізингодавцю у місці зазначеному лізингодавцем, протягом 3 (трьох) робочих днів, починаючи з дати відповідної вимоги, якщо про інше сторони не домовляться письмово додатково.У випадку несвоєчасного демонтажу та повернення предмета лізингу з вини лізингоодержувача, останній зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нараховану на суму еквівалента ціни предмета лізингу за період такого прострочення.

Пунктом 14.8 договору сторони погодили, що цей договір набуває чинності на дату його підписання належним чином сторонами та зберігає силу до повного виконання лізингоодержувачем всіх своїх зобов'язань за цим договором.

01.10.2008 між позивачем та відповідачем-1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору фінансового лізингу № 560-LD від 21.05.2008 відповідно до п. 1.1 якої сторони вирішили змінити п. 1.1 договору та викласти його в наступній редакції: "1.1. Лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема у додатку № 1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 736 202,38 Євро у тому числі ПДВ, що становить 5 169 936,31 грн".

Додатком № 1 до договору від 21.05.2008 (специфікація) сторони визначили найменування предмету лізингу і його технічні характеристики, а саме: бетонозмішувальну установку Wetbeton 100 у кількості одна штука, вартістю 746 628,45 Євро.

У додатку № 2 до договору фінансового лізингу № 560-LD від 21.05.2008 року (графік лізингових платежів), з урахуванням внесених до нього в подальшому змін, сторони визначили порядок оплати лізингових платежів.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини на підставі укладеного договору фінансового лізингу.

Відповідно до ч.2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. (ч.1 ст.7 ЗУ "Про фінансовий лізинг").

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору фінансового лізингу № 560-LD від 21.05.2008 позивач придбав та передав, а відповідач-1 прийняв у користування предмет лізингу, а саме: стаціонарну бетонозмішувальну установку Wetbeton 100, серійний номер WB 100.0.371 у кількості одна штука, вартістю 5169936,31 грн., що підтверджується актом приймання-передачі від 01.10.2008, який підписаний сторонами без зауважень та заперечень.

Згідно узгодженого сторонами у справі графіку здійснення лізингових платежів відповідачем-1 на користь позивача були перераховані грошові кошти у розмірі 1 173 058 грн. 49 коп., але з порушенням строків оплати.

Починаючи з 31.11.2008 відповідачем-1 лізингові платежі за договором не вносилися, внаслідок чого у нього виникла заборгованість по лізинговим платежам за період з листопада 2008 по січень 2010 в сумі 2 973 672 грн. 48 коп.

Оскільки лізингоодержувач не виконував зобов'язання з оплати лізингових платежів належним чином, позивач користуючись своїм правом відмови від договору, встановленим п. 12.3 договору та ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" направив на адресу відповідача-1 повідомлення № 159/1 від 25.01.2010, в якому повідомив про односторонню відмову від договору фінансового лізингу № 560-LD від 21.05.2008 та його припинення з 01.02.2010, а також вимагав повернути предмет лізингу та негайно погасити існуючу заборгованість.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки відповідачем-1 порушено зобов'язання за укладеним з позивачем договором фінансового лізингу з нього підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 2 973 672,48 грн., та на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання інфляційні витрати в сумі 527 797,36 грн. та 3% річних в сумі 257 208,70 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у зв'язку з порушення відповідачем-1 строку повернення предмету лізингу, позивач згідно умов п. 12.5 договору нарахував неустойку в розмірі 2 057 191,15 грн. за період з 04.02.2010 по 13.07.2012.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. (ч.6 ст. 232 ГК України).

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. (ч. 3-5 ст. 267 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що правомірним є нарахування неустойки за невиконання п. 12.5 договору за період з 05.02.2010 по 05.08.2010, тобто протягом шести місяців з дня коли зобов'язання мало б бути виконано відповідачем-1; строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки на підставі п. 12.5 договору закінчився, позивач звернувся з позовом лише 16.07.2012, тобто з пропуском встановленого законодавством строку позовної давності; відповідачем-1 заявлено про застосування строку позовної давності в частині стягнення неустойки, а позивачем не наведено будь-яких поважних причин пропущення вказаного строку, тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу 21.05.2008 між позивачем (Лізингодавцем ), відповідачем-1 (лізингоодержувачем) та відповідачем-2 (Поручителем) було укладено договір поруки № 560/SUR, умовами якого сторони узгодили, що відповідно до умов договору фінансового лізингу № 560-LD від 21 травня 2008 (зі змінами та доповненнями, які можуть вноситись до них, і разом з усіма додатками до них надалі - "договір фінансового лізингу"), укладений між лізингодавцем та лізингоодержувачем, поручитель, як солідарний боржник, зобов'язується безвідклично та безумовно сплатити лізингодавцю за його першою вимогою, всі необхідні платежі за договором фінансового лізингу загальною сумою до 746 628,45 Євро та сплатити всі інші платежі, що належать до сплати лізингоодержувачем відповідно до умов договору фінансового лізингу, в тій же самій сумі, валюті та в той же самий час (також у випадку дострокових платежів), як це визначено в договорі фінансового лізингу.

Відповідно до п. 1.2 договору поруки, поручитель зобов'язується сплатити платежі, зазначені в п.1.1, якщо йому надіслана лізингодавцем письмова вимога (надалі - "вимога"), з підтвердженням суми невиконаного зобов'язання, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати такої вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або виправдань щодо вимоги, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань або утримань. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки лізингодавця, вказані в вимозі.

Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками всіх трьох сторін та припиняє свою дію тільки після повного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу або поручителем за цим договором (п. 3.8 договору поруки).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 24.05.2012 позивач, у зв'язку із наявністю боргу по договору фінансового лізингу, направив відповідачу-2 вимогу № 996, яка отримана останнім 31.05.2012 в якій повідомляв про те, що станом на 21.05.2012 за відповідачем-1 рахується заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу, у зв'язку з чим вимагав від відповідача-2, як поручителя за договором поруки, протягом п'яти днів з дати отримання даної вимоги сплатити суму простроченої заборгованості. Поручитель у встановлений договором поруки строк оплату не здійснив.

Відповідно до ч.4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (п. 3.8), про його дію до повного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу або поручителем не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України, тому підлягають застосуванню норми ч.4 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у позивача виникло право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання відповідача-1 щодо сплати лізингових платежів, починаючи з 31 січня 2010 року, протягом наступних шести місяців, проте, таку вимогу до поручителя позивач пред'явив лише 31 травня 2012 року, тобто вже після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин господарські суди з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих рішень суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.