Вищий господарський суд України в складі колегії

Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі господарського суду Кіровоградської області № 17/72

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 20.01.2011 у справі №17/72 (суддя Таран С.В.) задоволені позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі –позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі –відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", про визнання недійсним договору від 13.02.2008 оренди об'єкту нерухомості - частини торгівельного комплексу площею 210,80кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 26.04.2011 (колегія суддів у складі головуючого судді Крутовських В.І., суддів Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.) рішення у справі скасував та прийняв нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовив.

Позивач з постановою суду апеляційної інстанції не згоден, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, натомість, рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. ст. 203, 207, 215, 526, 586, 628, 638, 639, 654, 793 ЦК України, ст. 284 ГК України, ст. ст. 32, 33, 43, 82 ГПК України.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує, зокрема, тим, що спірний договір він не укладав, текст договору є змонтованим відповідачем, що підтверджено висновком судово-технічної експертизи від 27.12.2010, при цьому, положення договору суперечать приписам договору іпотеки, укладеному між відповідачем та третьою особою у справі.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 29.06.2011 № 03-5/358 для розгляду касаційної скарги у справі сформовано колегію суддів в складі головуючого судді Грейц К.В., суддів Бакуліної С.В., Мачульського Г.М.

Представник відповідача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції 30.06.2011 не скористався.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.06.2011 розгляд касаційної скарги відкладено на 07.07.2011 на 11 годин 10 хвилин.

Згідно з розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 06..07.2011 № 03-5/365 розгляд касаційної скарги у справі здійснюється в постійному складі колегії суддів: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Глос О.І.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні 07.07.2011 пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 22.09.2006 між Суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати в тимчасове користування частину торгівельного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 191,8 кв.м, а орендар зобов'язався сплачувати орендодавцю плату за користування (п. 1.1 договору); строк оренди становить 5 років та обчислюється з дня передачі приміщення орендарю за актом приймання-передачі (п. 1.3 договору).

18.10.2006 до вказаного договору оренди сторонами внесені зміни (доповнення), згідно яких орендодавець зобов'язався передати в тимчасове користування частину торгівельного комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 211,2 кв.м, а орендар зобов'язався сплачувати орендодавцю плату за користування.

Зазначений договір оренди та доповнення до нього посвідчені нотаріально.

На виконання умов цього договору орендодавцем передано орендареві вказані приміщення, що підтверджується актами приймання-передачі від 22.09.2006 та від 18.10.2006.

В подальшому, 08.02.2008 між гр. ОСОБА_2. (покупець) та гр. ОСОБА_4 (продавець) було укладено договір купівлі-продажу торговельного комплексу та земельної ділянки, згідно з яким продавець передає у власність покупця, а покупець приймає в цілому торговельний комплекс нежитловою площею 798,7кв.м та земельну ділянку площею 590кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 770 ЦК України ОСОБА_2. як новий власник автоматично набув прав та обов'язків орендодавця за договором оренди від 22.09.2006.

Крім того, гр. ОСОБА_2., з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитними договорами №СМ-SМЕ К00/001/2008 від 01.02.2008 та №СМ-SМЕ К00/005/2008 від 13.02.2008, укладених ним з ЗАТ "ОТП Банк", передав останньому в іпотеку зазначений торговельний комплекс, що підтверджується договором іпотеки від 13.02.2008.

За умовами договору іпотеки від 13.02.2008 іпотекодавець заявляє, гарантує і зобов'язується, що на дату укладення цього договору предмет іпотеки чи його частина не перебуває у будь-якій оренді (суборенді), під забороною відчуження чи під будь-яким іншим обтяженням (п. 1.2 договору); іпотекодавець зобов'язаний протягом всього терміну дії договору іпотеки без отримання письмової згоди іпотекодежателя не створювати і не допускати існування будь-якої іпотеки (застави), оренди (суборенди), заборони відчуження, арешту чи іншого обтяження стосовно предмета іпотеки (п. 5.2 договору).

Позивач, посилаючись на ту обставину, що з новим власником - ОСОБА_2. - жодних договорів щодо оренди приміщень він не укладав, звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним договору від 13.02.2008 оренди об’єкта нерухомості, орендодавцем за яким є відповідач, орендарем –позивач, а предметом оренди є те ж саме майно - частина торгівельного комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 210,8кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. ст. 203, 207, 215, 586, 628, 638, 639, 793 ЦК України, ст. 284 ГК України, а також посиланням на те, що як для нього, так і для нового власника діє попередній договір оренди, строк дії якого не закінчився, умови спірного договору є вкрай невигідними, договір ним не узгоджувався і не підписувався, а його текст є змонтованим із використанням останньої сторінки, вилученої з тексту іншого договору між ним та відповідачем, до того ж такий договір оренди суперечив би умовам договору іпотеки, оскільки потребував би письмової згоди іпотекодержателя, яка відсутня.

При цьому, оспорюваний договір оренди доданий до позовної заяви у вигляді ксерокопії з ксерокопії.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, наявний в матеріалах справи зразок ксерокопії спірного договору був направлений на судову технічну експертизу. Відповідно до висновку судово-технічної експертизи № 4110/03 від 27.12.2010 в договорі оренди від 13.02.2008 вірогідно замінювались 1, 2, 3, 4 аркуші. Наданню висновку в категоричній формі експерту завадила відсутність оригіналу досліджуваного договору.

Розглядаючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог.

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з відсутності доказів отримання відповідачем згоди іпотекодержателя на передачу предмету іпотеки в оренду в порядку, передбаченому чинним законодавством та узгодженому відповідачем та третьою особою в підпункті "d" пункту 5.2 статті 5 договору іпотеки від 13.02.2008. Одночасно судом були прийняті до уваги доводи позивача, підтверджені висновком експерта, щодо змонтованості спірного договору.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що іпотекодавець усно не заперечував проти укладання спірного договору оренди; текст спірного договору містить всі істотні умови, підписаний сторонами, в ньому наявні печатки, тобто, відсутні підстави для визнання його недійсним в розумінні суті ст. ст. 203, 215 ЦК України; висновок експерта про змонтованість тексту договору не є належним доказом у справі, оскільки предметом дослідження була копія договору, а сам висновок не є конкретним і беззаперечним.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судові акти у справі є суперечливими і передчасними, оскільки ухвалені з порушеннями норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення спору.

Предметом спору у справі є договір оренди від 13.02.2008, сам факт укладання якого позивачем заперечується з посиланням на підробку тексту.

Як свідчать матеріали справи, позивач не виконав вимоги суду першої інстанції, викладені в ухвалах від 09.08.2010, від 08.09.2010, щодо надання оригіналів документів, доданих до позовної заяви, в т.ч. спірного договору, оскільки підставою позову зазначав обставини, які свідчать про не укладення і не підписання ним такого договору, отже, оригінальний примірник спірного договору у нього відсутній.

В свою чергу, відповідач під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій жодним чином не спростував зазначені обставини і не заперечив доводи позивача, підтверджені висновком судової технічної експертизи, про те, що текст договору є змонтованим, адже, оригінал спірного договору так і не був представлений для огляду в судах попередніх інстанцій, а також не був наданий експерту для проведення судово-технічної експертизи, незважаючи на численні вимоги суду першої інстанції, викладені в ухвалах від 09.08.2010, від 08.09.2010, від 28.09.2010, від 06.10.2010, від 14.10.2010, від 23.11.2010, від 05.01.2011.

За приписами ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, при цьому, оригінали документів подаються на вимогу суду у випадках, зокрема, необхідності встановлення достовірності документа.

Таким чином, суд першої інстанції, вимагаючи подання сторонами оригіналу договору, який є необхідним у спорі про визнання його недійсним, мав об’єктивно оцінити поважність причин невиконання цих вимог позивачем і ухилення від їх виконання відповідачем.

У разі встановлення обставин неподання сторонами без поважних причин на вимогу суду документу, дійсно необхідного для вирішення спору, місцевий господарський суд мав би залишити позов без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, натомість, суд першої інстанції, встановивши змонтованість ксерокопії спірного договору на підстави висновку судово-технічної експертизі, проведеної також по його ксерокопії, вирішив спір у справі про визнання недійсним договору по-суті позовних вимог за відсутності оригінального примірника спірного договору внаслідок його ненадання сторонами, відтак, договір оцінено на предмет його відповідності вимогам чинного законодавства лише на підставі наявної в матеріалах справи ксерокопії, яка не була предметом оцінки в якості доказу, як того вимагає норма ст. 43 ГПК України.

Зазначених помилок припустився і суд апеляційної інстанції, повторно розглянувши справу по-суті позовних вимог за неоціненою на предмет достовірності ксерокопією договору, що оспорюється по факту його невчинення взагалі, так і не отримавши ні від позивача, ані від відповідача його оригіналу, принаймні, для огляду в судовому засіданні.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, судові акти у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України –

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.04.2011 та рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.01.2011 у справі № 17/72 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.