Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2010 р. порушено провадження у справі № 44/214-б про банкрутство ВАТ "Подільський універмаг".

Ухвалою від 06.04.2010 р. за результатами підготовчого засідання визнано розмір кредиторської заборгованості боржника у сумі 353 812 893,89 грн., зобов'язано його здійснити відповідну публікацію у офіційному друкованому органі та інше.

Ухвалою від 19.07.2010 р. за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів боржника .

Постановою господарського суду міста Києва від 09.03.2011 р. визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута та зобов'язано його вчинити певні дії.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 р. (судді: Пантелієнко В.О. –головуючий, Верховець А.А., Гарник Л.Л.) відмовлено ДПІ у Подільському районі м. Києва ( далі - скаржник ) в прийнятті апеляційної скарги на вказану постанову з тих підстав, що скаржник не набув статусу учасника провадження у справі про банкрутство.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 1 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( далі –Закон про банкрутство ) та ст. 91 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ). Скаржник зазначає, що оскаржувана постанова безпосередньо впливає на його права та обов'язки, оскільки позбавляє можливості провести податкову перевірку банкрута.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Таким чином, ГПК України (1798-12) повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Між тим, згідно з ч. 6 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі (1798-12) та Законі про банкрутство (2343-12) .

Відтак, в силу особливостей справи про банкрутство (ст. 41 ГПК України), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Враховуючи те, що у справах про банкрутство, окрім судових рішень у формі ухвал, в одному випадку, у разі визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, виноситься постанова, оскарження такої постанови відбувається з урахуванням особливостей, передбачених Законом про банкрутство (2343-12) .

Отже, оскаржувати судові рішення у справі про банкрутство можуть тільки учасники справи про банкрутство.

У відповідності до абз. 22 ст. 1 Закону про банкрутство учасниками провадження у справі про банкрутство визнано таких осіб: сторони (кредитори, боржник), арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом (2343-12) , інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

Необхідно зазначити, що особа, яка має грошові вимоги до боржника, набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство, а саме кредитора, лише після подачі у встановленому порядку заяви з грошовими вимогами до боржника . Тільки після цього така особа має процесуальне право на оскарження процесуальних документів у справі про банкрутство.

Як вбачається, дана справа про банкрутство здійснюється за загальною процедурою банкрутства і відповідна публікація про порушення справи про банкрутство у офіційному друкованому органі була здійснена 10.04.2010 р. у № 64 (4814) газети "Голос України".

Згідно приписів ст. 14 Закону про банкрутство конкурсні кредитори боржника протягом 30 днів від дня здійснення відповідної публікації зобов'язані подати до господарського суду заяви з вимогами до боржника. Зазначений строк є граничним та поновленню не підлягає.

Однак, судом апеляційної інстанції було встановлено відсутність доказів звернення скаржника з грошовими вимогами до боржника в установленому порядку. Таким чином, вказана особа не є учасником справи про банкрутство, тому позбавлена можливості оскаржити постанову про визнання боржника банкрутом.

За таких обставин справи суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в прийнятті апеляційної скарги.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що у тексті оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції безпідставно послався на приписи ст. 51 Закону про банкрутство, яка передбачає особливості банкрутства боржника, що ліквідується власником, тоді як дана справа про банкрутство порушена за загальною процедурою банкрутства. Проте, у даному випадку неправильне застосування норм чинного законодавства не вплинуло на прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.

У зв’язку з чим ухвала суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 55, 129 Конституції України, ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.ст. 1, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. ст. 41, 91, 106, 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 р. у справі № 44/214-б залишити без змін.