Вищий господарський суд України у складі: суддя Львов Б.Ю. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.,

розглянувши касаційну скаргу дочірнього підприємства "Санаторій "Ударник" для дітей з батьками" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі –Санаторій), м. Євпаторія Автономної Республіки Крим,

на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.02.2011

та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.03.2011

зі справи № 5002-32/5943-2010

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс КС" (далі –Товариство), м. Одеса,

до Санаторію,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі –ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"), м. Київ,

про стягнення 5 423 992,03 грн.,

за участю представників:

позивача – Матківського С.М.,

відповідача – Лисенка Я.О.,

третьої особи – Рябка Є.О.,

Товариство звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Санаторію 2 960 000 грн. боргу, 933 753,13 грн. процентів за користування коштами, інфляційних втрат у сумі 1 258 000 грн. та 272 238,9 грн. 3 % річних, а всього 5 423 992,03 грн.

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 509, 536, 610, 625, 1048, 1132, 1134, 1139, 1141, 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) мотивовано невиконанням відповідачем умов договору про спільну діяльність від 29.07.2003 № 0102011/2003-29, що призвело до його розірвання, та необхідністю повернення позивачеві коштів, внесених ним до спільної власності.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.02.2011 (суддя Барсукова А.М.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.03.2011 (колегія суддів у складі: Борисова Ю.В. –головуючий суддя, судді Гонтар В.І., Плут В.М.), позов задоволено частково: з Підприємства стягнуто 2 960 000 грн. боргу, 1 258 000 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 266 400 грн.

Прийняті судові рішення з посиланням на приписи статей 11, 202, 536, 625, 1046, 1048, 1132, 1134, 1141, 1212, 1214 ЦК України та статті 136 Господарського кодексу України в частині задоволення позову мотивовано внесенням Товариством 2 960 000 грн. до спільної власності на виконання умов договору про спільну діяльність та збереженням відповідачем цих коштів без достатньої правової підстави з огляду на розірвання цього договору. Водночас у стягненні 933 753,13 грн. процентів за користування коштами відмовлено через відсутність у Санаторію відповідних договірних зобов’язань.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Санаторій просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати в частині задоволення позовних вимог внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про повну відмову в позові.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін та третьої особи, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- 29.07.2003 Санаторієм і державним підприємством "Державний департамент по забезпеченню та контролю за використанням матеріально-технічних ресурсів південно-західного регіону України" було укладено договір про спільну діяльність № 0102011/2003-29 (далі - Договір), за умовами якого сторони зобов'язалися об'єднати свої внески для здійснення спільної інвестиційної діяльності на території Санаторію та спільно діяти без створення юридичної особи з метою одержання прибутку шляхом спільної експлуатації майна;

- 21.08.2003 Санаторієм, названим державним підприємством і Товариством укладено угоду про передачу прав та обов'язків за Договором, відповідно до умов якої права та обов'язки інвестора від державного підприємства перейшли до позивача; 27.08.2003 цю угоду затверджено головою правління ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" ;

- відповідно до пункту 2.1.1 Договору внеском Санаторію є об'єкти (балансовою вартістю 2 960 000 грн.), розташовані на його території, повний перелік яких наведено в додатку № 1 до Договору;

- пунктом 2.2 Договору визначено, що внеском інвестора (Товариства) є грошові кошти в сумі 2 960 000 грн.;

- пунктом 2.3 Договору встановлено, що частки учасників спільної діяльності є рівними –по 50 %;

- згідно з пунктом 2.4 Договору гроші або інші майнові вклади учасників у спільну діяльність, а також майно, створене чи придбане в результаті спільної діяльності учасників, є їхньою спільною власністю;

- Санаторій на виконання умов Договору вніс до спільної власності майно [майновий комплекс санаторію "Ударник" (адміністративний, лікувальний та спальні корпуси, будівлі столових, центральну котельню, пральню) у м. Євпаторія по вул. Урицького, 7/3];

- Товариство на виконання умов Договору в період з жовтня 2003 року по квітень 2006 року перерахувало до спільної власності 2 960 000 грн.;

- постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.12.2007 зі справи № 2-1/5592-2006 Договір розірвано.

Відповідно до статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові; спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Згідно з частиною другою статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Статтею 1133 ЦК України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

За приписами частини першої статті 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном .

Водночас частиною другою статті 1141 ЦК України встановлено, що в разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін ; поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом (435-15) .

Отже, для правильного вирішення даної справи істотне значення мають: правовий статус внесків сторін (чи є вони спільною власністю сторін або йдеться про майно, передане в спільне володіння та/або користування); розуміння того, що розірвання Договору за правовими наслідками не є тотожним визнанню його недійсним та не позбавляє юридичної сили дій, вчинених на виконання Договору в період його дії; припинення дії Договору внаслідок його розірвання унеможливлює подальше виконання Договору (у тому числі й примусове).

При цьому наведені приписи статей 1134, 1141 глави 77 ЦК України (435-15) (спільна діяльність) передбачають застосування двох різних механізмів поділу майна після припинення спільної діяльності в залежності від його статусу, а одночасне застосування попередніми судовими інстанціями для вирішення даного спору як приписів глави 26 (право спільної власності), так і положень глави 83 (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) ЦК України (435-15) є помилковим, оскільки ці норми регулюють різні за змістом правовідносини.

Разом з тим попередні судові інстанції:

- не уточнили правових підстав даного позову, право визначення яких належить позивачеві (невиконання відповідачем договірних зобов’язань та/або поділ спільної власності та/або витребування майна, збереженого відповідачем без достатньої правової підстави тощо);

- не з’ясували повного переліку наявних між сторонами судових спорів, що стосуються Договору, та прийнятих за результатами їх розгляду чинних судових рішень; не дослідили питання преюдиціального значення відповідних судових рішень (зокрема, рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 20.05.2008 та постанови Верховного Суду України від 30.06.2009 зі справи № 2-24/4765-2008);

- не встановили в повному обсязі фактичних обставин, пов’язаних з передачею Санаторієм передбаченого Договором внеску [не дослідили повного тексту листа відповідача від 23.01.2004 (щодо недоцільності передачі майна в спільну власність; т. 1, а.с. 49); не з’ясували необхідності та здійснення державної реєстрації зміни власника нерухомого майна, що становило внесок Санаторію за Договором; не усунули подвійного правового статусу внеску відповідача (" спільна власність" чи "спільне майно" тощо )];

- не встановили обставин використання грошового внеску Товариства [чи залишалися ці кошти на момент розірвання Договору в розпорядженні Санаторію (повністю чи частково) або вони були витрачені (повністю чи частково), за яких обставин та за яким призначенням (пункт 1.2 Договору)];

- не встановили загального складу та вартості майна (спільної власності), що підлягало поділу внаслідок розірвання Договору.

Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України (1798-12) є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119 – 11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Санаторій "Ударник" для дітей з батьками" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.02.2011 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.03.2011 зі справи № 5002-32/5943-2010 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.