Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. –головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Антарктика"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 березня 2011 року

у справі № 3-22/177-09-4676

господарського суду Одеської області

за позовом Акціонерної рибопромислової компанії "Антартика" у формі Відкритого акціонерного товариства

до 1. Державного підприємства "Одеська залізниця"

2.Мінестерства транспорту та зв'язку України

треті особи 1.Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області

2.Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області

3.Іллічівська міська рада

про вилучення земельної ділянки з постійного користування і припинення права постійного користування земельною ділянкою

за участю представників:

позивача - Павшинська Н.С.

відповідачів - 1. Слюсар М.М.

2. не з'явився

третьої особи 1. не з'явився

2. не з'явився

3. не з'явився

Акціонерна рибопромислова компанія "Антарктика" у формі відкритого акціонерного товариства, перейменоване у подальшому, згідно Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 №319821 від 07 грудня 2010 року, в Публічне акціонерне товариство "Антарктика", звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Одеська залізниця", в якому з урахування уточнень від 27 жовтня 2009 року (т.1, а.с.88) просило:

- вилучити земельну ділянку площею 4,84 га у межах м. Іллічівськ Одеської області з постійного користування ДП "Одеська залізниця" за державним актом на право постійного користування землею № 57 від 27.04.2000 р. і припинити права користування ДП "Одеська залізниця" земельною ділянкою площею 4,84 га у межах м. Іллічівськ Одеської області;

- вилучити земельну ділянку площею 12,24 га у межах Овідіопольського району Одеської області з постійного користування ДП "Одеська залізниця" за державним актом на право постійного користування землею № Рп-294-97 від 27 червня 1997 року і припинити право користування ДП "Одеська залізниця" земельною ділянкою площею 12,24 га у межах Овідіопольського району Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30 жовтня 2009 року (т.1, а.с.91) за клопотанням ДП "Одеська залізниця" до участі у справі в якості відповідача залучено Міністерство транспорту та зв'язку України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03 вересня 2010 року (т.2, а.с.15) за клопотанням АРК "Антарктика" у формі ВАТ до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Овідіопольську районну державну адміністрацію Одеської області та Таїровську селищну раду Овідіопольського району Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17 вересня 2010 року за клопотанням АРК "Антарктика" у формі ВАТ до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Іллічівську міську раду.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29 листопада 2010 року (судді Д’яченко Т.Г., Цісельський О.В., Оборотова О.Ю.) залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02 березня 2011 року (судді Картере В.І., Жеков В.І., Пироговський В.Т.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 29 листопада 2010 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 березня 2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги касаційної скарги Публічне акціонерне товариство "Антарктика" обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням вимог матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04 вересня 2003 року у справі №17-5-30-20/7887 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 18 жовтня 2004 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24 грудня 2003 року та постановою Верховного Суду України від 18 травня 2004 року позов АРК "Антарктика" до ДП "Одеська залізниця" про визнання права власності на ділянку залізничної колії довжиною 6 678 м. в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпоромного парку (Іллічівськ-Паромна) задоволено.

На підставі зазначених судових рішень, 11 березня 2008 року КП "Бюро технічної інвентаризації" Іллічівської міської ради Одеської області видано реєстраційне посвідчення №56 від 11 березня 2008 року, з якого вбачається, що ділянка залізничної колії довжиною 6 678 м. в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпоромного парку (Іллічівськ-Паромна) в цілому зареєстрована і належить АРК "Антарктика" на праві колективної власності.

Відповідно до державних актів на право постійного користування землею І-ОД №000018 і І-ОД №003039 ДП "Одеська залізниця" є землекористувачем земельних ділянок: 593,65 га в межах Овідіопольського району Одеської області та 77,6073 га в межах м. Іллічівськ, в т.ч. під залізничною колією довжиною 6678 м., яка належить АРК "Антарктика" у формі ВАТ: 4,84 га - межах м. Іллічівськ, 12,24 га - в межах Овідіопольського району.

Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог АРК "Антарктика" у формі ВАТ, обґрунтовуючи це відсутністю законних підстав для вилучення земельних ділянок з постійного користування ДП "Одеська залізниця", оскільки органами місцевого самоврядування не приймалось рішення про вилучення у ДП "Одеська залізниця" земельних ділянок з постійного користування, а згідно приписів ч. 1 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України з зазначеним висновком не погоджується з огляду на наступне.

Рішеннями Іллічівської міської ради від 15 липня 2005 року №445/66-IV та Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області №119-V від 29 вересня 2006 року АРК "Антарктика" у формі ВАТ надано дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду терміном на 49 років від Таїровської селищної Ради на земельні ділянки площею 7,321 га і площею 3,008 га, від Іллічівської міської Ради на земельну ділянку площею 6,139 га.

Розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 29 травня 2006 року № 635 позивачу надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення в довгострокову оренду земельної ділянки загальною площею 3,008 га (під залізницями) із земель постійного користування Одеської залізниці, для експлуатації та обслуговування під’їзних залізничних шляхів на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району (за межами населених пунктів).

Відповідне рішення про передачу в оренду спірної ділянки терміном на 49 років було прийнято Таїровською селищною радою ___ скликання ____

12 листопада 2008 року позивач звернувся до ДП "Одеська залізниця" з листом №28-09/881 в якому просив залізницю звернутись до Овідіопольської районної державної адміністрації з листом про відмову від постійного користування земельною ділянкою площею 12,24 га та переведенню в землі запасу з послідуючою передачею вказаної земельної ділянки в довгострокову оренду АРК "Антарктика" у формі ВАТ та до Іллічівської міської Ради з листом про відмову від постійного користування земельною ділянкою площею 4,84 га і переведенню в землі запасу із послідуючою передачею цієї земельної ділянки в довгострокову оренду АРК "Антарктика" у формі ВАТ для експлуатації і обслуговування під’їзних залізничних колій на території Іллічівської міської Ради.

Листом № нт-1/1198 від 10 грудня 2008 року ДП "Одеська залізниця" не погодилась з пропозицією позивача мотивуючи це тим, що належна підприємству на підставі договору купівлі-продажу залізнична колія є спорудою, яка може бути легко демонтована ним в будь-який час.

В свою чергу звернулась до позивача з листом просила урегулювати питання порядку використання спірної земельної ділянки, оскільки вона несе значні збитки у зв'язку зі сплатою податку за землю якою взагалі не користується, оскільки вона знаходиться під нерухомим майном, що належить на праві власності іншому підприємству.

Таким чином, судами попередніх інстанцій під час прийняття відповідних рішень слід було керуватися також принципом Верховенства Права та справедливості, а також врахувати факт завдання збитків відповідачу у зв'язку зі сплатою значних коштів за земельну ділянку якою він взагалі не користується та яка використовується у своїй діяльності іншим суб'єктом господарювання.

У відповідності з ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до п. е ст. 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Що стосується твердження суду апеляційної інстанції про те, що майно на яке ПАТ "Антарктика" набуло право власності - залізнична колія довжиною 6 678 м., не є нерухомим, то колегія суддів Вищого господарського суду України з зазначеним твердженням також не погоджується, з огляду на наступне.

Статутом залізниць України (ст. 64), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів № 457 від 06 квітня 1998 року (457-98-п) передбачено, що до залізничних під'їзних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності.

Під'їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Залізнична колія відноситься до нерухомого майна, її не можна вільно переміщувати у просторі. У разі переміщення залізничної колії відбудеться її знецінення та зміна призначення, оскільки вона не може використовуватись для транспортного обслуговування підприємства позивача (або підприємств - орендарів колії) у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Згідно Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 р. № 507 (v0507650-05) . інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

Інженерні споруди класифікуються в основному за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об'єкта.

До інженерних споруд відносяться: транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди та т. ін. Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна" № 1442 від 28 жовтня 2004 року (1442-2004-п) визначено, що споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тунелі, естакади, мости тощо).

З вищезазначеного вбачається, що ділянка залізничної колії довжиною 6678 м. в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпоромного парку (Іллічівськ-Паромна), розташована за адресою: м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна. 1-ж (колишня вул. Центральна № 1/119-С), це нерухоме майно, а саме споруда.

Як зазначалось вище та встановлено судами попередніх інстанцій позивач, ще з 2004 року є власником ділянки залізничної колії довжиною 6678 м. в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпоромного парку (Іллічівськ-Паромна) та нею користується. Зазначене нерухоме майно знаходиться саме на спірних земельних ділянках, та як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується самим відповідачем, перебуває у користуванні позивача.

З наведеного випливає, що відповідач не є користувачем спірних земельних ділянок, а тому не може використовувати їх за цільовим призначенням.

У відповідності до п. а ст. 143 Земельного кодексу України підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Також нормами цієї ж статті передбачено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку.

Таким чином господарські суди правильно встановивши усі обставини справи, надали їм невірну юридичну оцінку, помилково не застосувавши до спірних правовідносин ст. 141 та 143 Земельного кодексу України які передбачають примусове вилучення земельних ділянок у судовому порядку у разі не використання їх господарюючим суб'єктом.

Тобто позовні вимоги в частині припинення права користування земельною ділянкою площею 4,84 га у межах м. Іллічівськ Одеської області з постійного користування ДП "Одеська залізниця" за державним актом на право постійного користування землею № 57 від 27.04.2000 р. та земельною ділянкою площею 12,24 га у межах Овідіопольського району Одеської області з постійного користування ДП "Одеська залізниця" за державним актом на право постійного користування землею № Рп-294-97 від 27 червня 1997 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині вилучення земельних ділянок у відповідача, то колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

У відповідності до приписів ст. 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки. Оскільки позивачем обґрунтовано та підлягають задоволенню позовні вимоги в частині припинення права користування земельною ділянкою з інших підстав, то вилучення земельної ділянки є необґрунтованим.

З огляду на викладене, рішення господарського суду Одеської області від 29 листопада 2010 року та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 02 березня 2011 року підлягають скасуванню, а позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Антарктика" підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Антарктика" задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 березня 2011 року та рішення господарського суду Одеської області від 29 листопада 2010 року скасувати частково.

3. Позов в частині припинення права постійного користування земельною ділянкою задовольнити.

4. Припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 4,84 га у межах м. Іллічівськ Одеської області з постійного користування ДП "Одеська залізниця" за державним актом на право постійного користування землею № 57 від 27 квітня 2000 року.

5. Припинити право постійного користування ДП "Одеська залізниця" земельною ділянкою площею 12,24 га у межах Овідіопольського району Одеської області за державним актом на право постійного користування землею № Рп-294-97 від 27 червня 1997 року.

6. В частині відмови в задоволенні позовних вимог про вилучення зазначених земельних ділянок рішення господарського суду Одеської області від 29 листопада 2010 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 березня 2011 року зі справи № 3-22/177-09-4676 залишити без змін.