Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

за участю представників:

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.11.2010 (суддя Прохоров С.А.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 (судді: Бондаренко В.П., Ільїн О.В., Медуниця О.Є.), в позові відмовлено повністю з тих мотивів, що позивач листом від 19.12.2008 №06-04-11308 повідомив про припинення договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 не відповідача-2, як правонаступника первісного орендаря (ТОВ "ТК "Велтон. Телеком"), а його Донбаську філію.

РВ ФДМ України по Донецькій області у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 95, 104, 785 ЦК України, ст.ст. 17, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.ст. 35, 84 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що згідно умов договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 орендарем є ТОВ "ТК "Велтон. Телеком" в особі Донбаської філії, директором якої власне і було підписано вказаний договір та акт приймання-передачі орендованого майна. Крім того, заявник вказує на неврахування судами преюдиціальних фактів припинення договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 після 02.12.2008 року, встановлених постановами Вищого господарського суду України від 16.03.2010 у справі №16/112пн та від 07.04.2010 у справі №16/111 (між тими ж сторонами).

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з ч.2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, норма зазначеної статті має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.

Відповідно до імперативних приписів ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою положення ст. 764 ЦК України, ч.4 ст. 284 ГК України та ч.2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", виходячи із системного аналізу змісту яких пролонгація договору оренди (продовження його дії на той самий строк та на тих самих умовах) відбувається в позасудовому порядку та має місце в разі відсутності заперечень однієї із сторін про припинення договору оренди, а значить не потребує окремого судового врегулювання.

Зокрема, судами попередніх інстанцій в порушення вимог ч.2 ст. 35 ГПК України безпідставно не враховано юридичні факти припинення договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 на початку грудня 2008 року у зв'язку зі своєчасним направленням орендодавцем на адресу Донбаської філії ТОВ "ТК "Велтон. Телеком" повідомлення про відмову в пролонгації договору оренди, а також щодо наявності у ТОВ "Восток Телеком" статусу орендаря за вказаним договором, як правонаступника первісного орендаря (ТОВ "ТК "Велтон. Телеком"), встановлені постановами Вищого господарського суду України від 16.03.2010 у справі №16/112пн та від 07.04.2010 у справі №16/111 (між тими ж сторонами).

Отже, факт повідомлення відповідача-1 про небажання продовжувати дію договору апеляційною інстанцією не спростований.

При цьому, обставина своєчасного повідомлення орендодавцем про припинення договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 не відповідача-2, як правонаступника первісного орендаря (ТОВ "ТК "Велтон. Телеком"), а його Донбаської філії, на яку суди помилково послалися в обґрунтування підстав для відмови в позові, в дійсності не має істотного значення для правильного вирішення даного спору, по-перше, з огляду встановлені вище факти, що мають преюдиціальне значення. По-друге, згідно преамбули договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 орендарем є ТОВ "ТК "Велтон. Телеком" в особі Донбаської філії, директором якої власне і було підписано вказаний договір та акт приймання-передачі орендованого майна, тому лист РВ ФДМ України по Донецькій області від 19.12.2008 №06-04-11308 слід вважати належним та своєчасним повідомленням орендаря про припинення договору оренди.

Вищенаведене переконливо свідчить про неповне з'ясування судами обставин справи, що є підставою для скасування попередніх судових актів та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Разом з тим, слід також зазначити наступне.

З наявної у справі заяви про збільшення позовних вимог від 30.07.2010 (а.с.30-32 том 3) та поданої касаційної скарги вбачається пред'явлення орендодавцем вимог про стягнення неустойки, нарахованої за весь час прострочення повернення орендованого майна, а саме за період з 25.12.2008 року по червень 2010 року включно.

Однак, позивачем не враховано приписів статті 232 ГК України, якою визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, ч.6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Тобто законом чи договором може бути встановлено інший період для нарахування неустойки (менший чи більший за 6 місяців).

Положеннями ч.2 ст. 785 ЦК України чітко визначено, що у разі якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення .

Тобто вказана правова норма не містить застереження (в розумінні ч.6 ст. 232 ГК України) як щодо іншого конкретного строку нарахування неустойки (наприклад, більш як за 6 місяців) в разі прострочення повернення орендованого майна орендодавцю, так і щодо можливості її нарахування за весь час неповернення орендарем об'єкта оренди. Отже, в даному випадку термін нарахування неустойки за неповернення орендованого майна має повністю узгоджуватися з нормою ч.6 ст. 232 ГК України, як з нормою спеціального закону, що регулює обмеження щодо періоду нарахування будь-яких різновидів штрафних санкцій, як-от, неустойка, штраф, пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Отже, позовні вимоги про стягнення неустойки за весь період неповернення майна орендодавцю - з 25.12.2008 року по червень 2010 року, ґрунтуються на неправильному застосуванні позивачем ч.6 ст. 232 ГК України та помилковому довільному тлумаченні змісту норми ч.2 ст. 785 ЦК України, яка в дійсності не містить чітких положень щодо сплати орендарем неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час прострочення.

Вказаної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах про стягнення неустойки (постанова Верховного Суду України від 10.10.2006 у справі №13/757).

Окрім того, позивачем та судами попередніх інстанцій залишено поза увагою ті обставини, що договір оренди від 12.12.2006 №3036/2006 також не містить жодних застережень щодо можливості стягнення неустойки, нарахованої за більш ніж 6-місячний граничний термін, встановлений імперативною нормою ч.6 ст. 232 ГК України.

Касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи належним чином врахувати дійсні права та обов’язки сторін, які виникли у зв'язку з припиненням договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 і, як наслідок, вирішити спір відповідно до вимог закону.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу РВ ФДМ України по Донецькій області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.11.2010 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 у справі №16/113-53/264-10 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області.