Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2011 року у справі № 53/274-10 господарського суду Харківської області

за участю представників

У жовтні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Елемент Лізинг" звернулось до господарського суду з позовом, в якому просило стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес" 67 259, 69 грн. додаткової винагороди за договором фінансового лізингу транспортних засобів. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилався на те, що умовами укладеного з відповідачем договору передбачено право лізингодавця на перегляд розміру лізингових платежів за умови, коли курс гривні до долару США буде перевищувати більш, ніж 2%. Відтак, посилаючись на настання відповідних обставин, позивач просив суд стягнути заявлену суму грошових коштів в якості додаткової винагороди.

Рішенням господарського суду Харківської області від 6 грудня 2010 року в позові відмовлено з огляду на те, що договором сторонами належним чином не погоджено формули, за якою розраховується сума, що додатково сплачується до суми винагороди (комісії), а наданий позивачем розрахунок винагороди здійснений всупереч приписам ст. 188 Господарського кодексу України та ст. 651 Цивільного кодексу України, якими передбачено неприпустимість односторонньої зміни умов договору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2011 року скасовано рішення місцевого суду, прийнято нове, яким позов задоволено. За висновком суду апеляційної інстанції, укладений між сторонами договір містить всі необхідні погоджені положення, за якими має бути розрахована сума додаткової винагороди (комісії).

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, залишивши в силі рішення місцевого суду. Як на підставу своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, якими врегульовано порядок внесення змін до договорів та правовідносини, що виникають з договорів фінансового лізингу, не враховано, що укладеним між сторонами договором взагалі не передбачено сплати на користь лізингодавця додаткової винагороди, як виду лізингового платежу.

Переглянувши оскаржену постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду в касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 4 вересня 2008 року позивач (лізингодавець за договором) та відповідач (лізингоодержувач за договором) уклали договір фінансового лізингу транспортних засобів №ЭЛ/Хрк-0489/ДЛ.

Згідно з п. 3 договору позивач придбаває у власність предмет лізингу за договором №0489 –пасажирський автобус І-VAN А07А1, шасі Y6DA07A0080000761, державний номерний знак АА2873НТ та надає його відповідачу за плату у тимчасове володіння та користування на умовах даного договору і Правил (додаток № 1), а відповідач зобов'язаний оплатити лізингові платежі в строки та в розмірі, що передбачені графіком лізингових платежів, який є Додатком № 3 до договору та їх невід'ємною частиною.

На виконання вказаного договору позивач за актом приймання-передачі передав відповідачу предмет лізингу у користування 17 вересня 2008 року.

Відповідно до пункту 3.3.3 додатку № 1 до договору фінансового лізингу позивач вправі переглянути в однобічному порядку розмір лізингових платежів (ціну договору лізингу) у випадку:

- якщо курс гривні по відношенню до долара США, встановлений поставною НБУ, буде перевищувати більш ніж на 2 % значення коефіцієнта. Сторони встановили, що значення коефіцієнта дорівнює 5,00 (п'ять);

- зміни відсотків за користування кредитом, залученим Лізингодавцем, в разі зміни кредитної політики згідно з рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, Національного банку України, обслуговуючих комерційних банків;

- переоцінки предмету лізингу;

- внесення до законодавства України змін, які можуть спричинити додаткові витрати для лізингодавця, пов'язані з предметом лізингу.

Згідно з пунктом 3.3.4 додатку № 1 до договору фінансового лізингу у випадку зміни лізингового платежу, відповідач зобов'язаний додатково сплатити суму винагороди (комісії) на підставі письмового повідомлення (рахунку-фактури) на протязі 5-х днів з дати направлення.

Відповідно до пункту 3.3.3.5 додатку № 1 до договору фінансового лізингу у випадку зміни лізингового платежу згідно з пунктом 3.3.3 відповідач зобов'язаний у складі наступного лізингового платежу, крім поточного лізингового платежу, передбаченого додатком №3 "Графік лізингових платежів", додатково сплатити суму винагороди (комісії) на підставі рахунку-фактури, який підлягає оплаті протягом 3-х днів з дати виставлення.

Переглядаючи рішення місцевого господарського суду у даній справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач надсилав відповідачу формулу розрахунку розміру додаткової суми винагороди (комісії), а саме: Додаткова комісія дорівнює = (розміру лізингового платежу) х (курс НБУ на дату нарахування платежу –курс базовий), де курс базовий –це визначена договором величина, перевищення якої за рахунок коливання курсу валют НБУ веде до зміни розміру лізингових платежів; курс НБУ на дату нарахування лізингових платежів визначається постановами НБУ; розмір лізингового платежу –щомісячні лізингові платежі, згідно з додатком №3.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що згідно зі ст. 16 Закону України "Про лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За висновком суду апеляційної інстанції, умова договору, якою передбачена сплата відповідачем додаткової винагороди не суперечить ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України, якою допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. При цьому, апеляційним судом встановлено, що зміна розмірів лізингових платежів згідно пунктів 3.3.3. додатку № 1 до договору фінансового лізингу не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна. Таке коригування збільшує частину лізингових платежів –комісію (винагороду) лізингодавцю за передане в лізинг майно.

Судом апеляційної інстанції також зазначено, що у відповідності до ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Апеляційний суд дійшов висновку, що чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, однак, не містить приписів щодо заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті. За таких обставин апеляційний суд зазначив про помилковість правової позиції місцевого суду з огляду на те, що передбачене договором право лізингодавця на односторонній перегляд розміру лізингових платежів не суперечить положенням чинного законодавства, і тому додаткова винагорода, розрахована позивачем за відповідною формулою, підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Втім, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Умовами договору та додатками до нього вартість предмету лізингу та лізингові платежі, якими є відшкодування частини вартості предмета лізингу та платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно, визначені у національній валюті України –гривні. Тобто лізингові платежі є грошовими зобов'язаннями, вираженими у гривнях без визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, а тому посилання суду апеляційної інстанції на положення ст. 533 Цивільного кодексу України як на підставу визначення лізингових платежів з урахуванням курсової різниці між гривнею та іноземною валютою є помилковим, оскільки обов’язковою умовою для її застосування є встановлення у зобов’язанні грошового еквіваленту в іноземній валюті. Графіком сплати лізингових платежів сторони визначили конкретні фіксовані розмірі лізингових платежів (як відшкодування (компенсації) частини вартості предмету лізингу, так і винагороди (комісії) лізингодавця за отриманий предмет лізингу) виключно у національній валюті України –гривні без встановлення грошового еквіваленту в іноземній валюті.

Відповідно до положень ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити правочин від свого імені за рахунок комітента. Тобто комісійна винагорода є платою за вчинення дій. Курсова різниця між національною грошовою одиницею, за якою визначене грошове зобов'язання, на день укладення договору та на день виконання зобов'язання, не є платою за вчинення дій, а тому апеляційним судом помилково не оцінено правову природу умови договору про курсову різницю національної та іноземної валют.

Слід також зазначити, що заявлена до стягнення сума додаткової винагороди не може вважатись іншими витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу в розумінні п. г ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки позивачем не доведено понесення таких витрат.

Крім того, як обґрунтовано зазначив місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, умовами договору не передбачено формули, за якою розраховується сума, що додатково сплачується до суми винагороди (комісії), при цьому, в пунктах 3.3.3 та 3.3.3.5 додатку № 1 до договору містяться суперечливі положення щодо права позивача на перегляд розміру лізингових платежів та водночас – на отримання винагороди (комісії).

Враховуючи, що умовами договору та додатків до нього сторонами не погоджено відповідної формули, за якою позивач має право здійснювати розрахунок додаткової винагороди, правильним є висновок місцевого суду про те, що позивач, вказуючи зазначену вище формулу у листах з вимогою оплати додаткової винагороди, фактично змінив умови договору в односторонньому порядку, не дотримавшись при цьому передбаченого законодавством порядку внесення змін до договору.

Вищевикладене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, відтак оскаржена постанова підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду, яким обґрунтовано відмовлено в позові –залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.02.2011 у справі № 53/274-10 скасувати.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2010 у справі № 53/274-10 залишити в силі.