Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Донецького апеляційного господарського суду

В судове засідання прибули представники сторін:

Заслухавши суддю-доповідача –Є. Борденюк, пояснення представника позивача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

Відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Надра" звернулося до господарського суду з позовними вимогами до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди №1215 від 11.06.2007 нежитлового приміщення номер 4 (чотири) загальною площею 186,9 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" та фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Позовні вимоги мотивовані таким.

Майно, що передається в оренду належить Орендодавцям на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Договір оренди нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3 Вказаний договір згідно з вимогами пункту 3.1 оренди нежитлового нерухомого майна укладений строком на 5 (п’ять) років, з моменту передачі майна за актом прийому-передачі від 11.06.2007, підписаного сторонами без зауважень та пропозицій.

Сторони досягли усіх суттєвих умов передбачених законом для даних видів договорів оренди: зокрема щодо його предмету, ціни та строку його дії, а тому він вважається укладеним згідно з вимогами ст.ст. 180, 181 ГК України та ст. 638, 759 ЦК України.

У якості нормативного обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на те, що ним належним чином виконувалися обов’язки за договором оренди, однак 10.02.2009 на підставі ст.ст. 73, 75, 76, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Постановою Національного банку України №59 в установі позивача призначена тимчасова адміністрація строком на один рік, а саме з 10.02.2009 до 10.02.2010 та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів з 10.02.2009 до 10.08.2009.

Постановою Національного банку України від 10.02.2010 за № 60 в установі позивача запропоноване подальше існування тимчасової адміністрації строком на один рік з 11.02.2010 до 11.02.2011. Такі дії були спрямовані на оздоровлення фінансового стану установи банку. Втім, із фінансовою нестабільністю виникли умови, за яких продовження існування орендних відносин з відповідачами стало неможливим, оскільки це може призвести до порушення майнових прав та інтересів позивача, на що він розраховував при укладенні договору оренди.

Так, договір був укладений в обставинах стабільної державної економіки та грошово-фінансової системи. Разом з тим, приблизно з червня 2008 року з незалежних від сторін причин настала непередбачувана обставина – всесвітня фінансова криза. У зв’язку з чим в країні почалися не прогнозовані економічні процеси значних потрясінь, які є істотними та вирішальними як для укладених позивачем договорів так і для їх виконання. Завчасна обізнаність про можливе настання фінансової кризи стало би вирішальною умовою для прийняття рішення про відмову від укладення договору оренди з відповідачами. Тобто, якби банк міг знати про настання фінансової кризи напередодні укладення договору, то він не укладав би його взагалі.

А тому, на думку позивача, до спірних відносинах сторін підлягає застосуванню вимога статті 229 ЦК України, де вказано, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.06.2010 (суддя Ю.Підченко), яке залишене без зміни постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.09.2010 (колегія суддів: А.М'ясищев, Н.Величко, І.Москальова), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані наступним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов’язань, які виникли з правочину, і не пов’язане з поведінкою іншою сторони правочину. Не має правового означення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Позивач не правильно тлумачить статтю 229 ЦК України та намагається застосувати її до спірних правовідносин сторін. Вказані за законом обставини не надають йому можливості визнати правочин недійсним, як це зазначено у ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Крім того, позивач посилається на те, що на момент укладення договору він не міг передбачити зазначені обставини, а якщо б йому було відомо про їх настання, то не уклав би спірний договір оренди. Вказане спростовується тим, що вказані обставини відображені у частині другою статті 651 ЦК України. Так, умови внесення змін або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Умови зміни або розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин передбачені у частини першій та другій статті 652 ЦК України. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору, повинна довести, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Ця ж сторона повинна доказати, що її вина в не усуненні причин, які привели до зміни обставин, відсутня.

Зазначені обставини були предметом розгляду спору у справі №44/226пд, де рішенням, яке залишене зміни постановою, у задоволенні позовних вимог ВАТ КБ "Надра" щодо розірвання договору оренди №1215 від 11.06.2007 відмовлено. Вказані обставини є загальновідомими і не потребують доказуванню знов в розумінні вимог статті 35 ГПК України.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведені підстави за законом для визнання недійсним договору оренди №1215 від 11.06.2007, нежитлового приміщення номер 4 (чотири) загальною площею 186,9 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" та фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ВАТ КБ "Надра" в особі філії ВАТ КБ "Надра" Донецького регіонального управління посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову у справі скасувати, задовольнивши позовні вимоги.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчиняла правочин, помилилася відносно обставин, які мають істотне значення такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Доводи позивача щодо вчинення ним правочину під впливом помилки цілком обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій з огляду на те, що наведені мотиви не можуть бути підставою для визнання договору оренди від 11.06.2007 недійсним, оскільки обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, виникли з червня 2008 року, а не на час укладання договору; не свідчать про помилку позивача щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, об'єкту оренди, можливості використання його за цільовим призначенням.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях. Таким чином, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ВАТ КБ "Надра" в особі філії ВАТ КБ "Надра" Донецького регіонального управління залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.09.2010 у справі №40/111пд залишити без зміни.