Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Ващенко Т.М.) від 21.10.2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Тищенко О.В., судді –Алданова С.О., Калатай Н.Ф.) від 01.12.2010 року, у справі № 30/277 позовні вимоги задоволено; визнано дійсною додаткову угоду № 1/1 про продовження дії Договору оренди нежитлового приміщення № 110 від 28.01.2000 року в редакції позивача; стягнуто з Голосіївської районної в м. Києві ради на користь Міжрегіональної Академії Управління Персоналом (у формі акціонерного товариства закритого типу) 85 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Позивач не скористався наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання дійсною додаткової угоди №1/1 про продовження дії договору оренди нежитлового приміщення №110 від 28 січня 2000 року дійсною в редакції позивача, оскільки відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення цієї угоди. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ч.2 ст. 220 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.01.2000 року між Фондом державного майна України (Орендодавець) та Міжрегіональною Академією Управління Персоналом (Орендар) укладено Договір № 110 на оренду нежитлового приміщення (далі - Договір).

Відповідно п.1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування приміщення в будинку гуртожитку для розміщення в них підрозділів Академії, з метою проведення освітньої діяльності, для підготовки студентів, загальною площею 3 890,2 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Фрометівська, 2.

Згідно п.10.1 Договору, сторонами погоджено строк дії зазначеного Договору - до 28.01.2010 року.

Відповідно до п.10.6 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору після закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін, і на тих самих умовах, які були передбачені Договором.

Будинок по вулиці Фрометівській, 2 було передано до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва.

Позивач зазначає, що на даний час він перебуває в орендованому у відповідності до умов Договору приміщенні, в зв’язку з тим, що Договір оренди нежитлового приміщення №110 від 28.01.2000 року було автоматично продовжено на той самий строк, і на тих самих умовах, тобто до 28.01.2020 року, оскільки жодних заяв щодо припинення дії Договору оренди нежитлового приміщення № 110 від 28.01.2000 року з боку будь-якої сторони не надходило.

Позивачем 26.03.2010 року на адресу відповідача було надіслано лист № 968 від 26.03.2010 року з двома примірниками додаткової угоди № 1/1 до Договору оренди нежитлового приміщення №110 від 28.01.2000 року про продовження дії вказаного Договору.

Відповіді на зазначений вище лист від відповідача позивачу не надходило.

Враховуючи те, що Договір оренди автоматично пролонгувався на 10 років, позивач посилаючись на ст. 793 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, звернувся до відповідача з листом №1823 від 30.06.2010 року, відповідно до якого просив Голосіївську районну в м. Києві раду направити свого представника 09.07.2010 року о 14-00 до офісу №3, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Різницька, 6, до нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дебольської В.В. для нотаріального посвідчення додаткової угоди №1/1 від 25.03.2010 року про продовження дії Договору оренди № 110 від 28.01.2000 року.

Відповідач не з’явився за вказаною вище адресою у зазначений час для нотаріального посвідчення додаткової угоди №1/1 від 25.03.2010 року про продовження дії Договору оренди № 110 від 28.01.2000 року.

Матеріали справи не містять відповіді Голосіївської районної в м. Києві ради на зазначений вище лист позивача №1823 від 30.06.2010 року.

Задовольняючи позовні вимоги суди, застосувавши до правовідносин сторін ст.ст. 179, 181 ГК України, ст. 793, ч.2 ст. 220 ЦК України, виходили із їх законності і обґрунтованості.

Проте погодитись з такими висновками не можна.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частиною 1 статті 209 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно зі статтею 210 Цивільного кодексу України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі . Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 793 ЦК України).

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації (ст. 794 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч.1 ст. 640 ЦК України).

Отже, як акцепт слід кваліфікувати лише таку поведінку особи, що достатньо свідчить про укладення договору.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ч.2 ст. 220 ЦК України).

Даючи юридичну оцінку встановленим судами обставинам справи, слід дійти висновку, що додаткова угода не є укладеною сторонами спору, оскільки судами достеменно встановлено те, що спірну додаткову угоду у формі єдиного документу відповідачем не підписано, письмової відповіді на пропозицію укласти додаткову угоду не надіслано.

Вирішуючи даний спір про визнання додаткової угоди про продовження дії договору оренди нежилого приміщення, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсною, господарські суди безпідставно не врахували вищенаведеного, а також того, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

Оскільки спірна угода не є укладеною, вона, відповідно, не може бути визнана дійсною на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України.

Наведене є підставою для скасування ухвалених у справі судових актів з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.2 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Голосіївської районної в м. Києві ради на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року у справі №30/277 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року та рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2010 року у справі № 30/277 –скасувати.

В позові відмовити.