Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 02.03.11 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Волковицької Н.О.

Відкрите акціонерне товариство "Страхова компанія "Оранта-Січ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, з урахуванням змін, до Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія"Астарта" про стягнення з відповідача 1093935, 67 грн. збитків та розірвання договору доручення №07 від 10.03.05. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором доручення №07 від 10.03.05 в частині вчасного перерахування ВАТ "СК "Астарта" коштів, отриманих від реалізації полісів.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду м. Києва від 05.11.09 (суддя Ковтун С.А.) в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у позові, суд виходив з того, що відповідачем не порушено зобов'язання згідно з додатковими угодами №№ 2, 3, 4 до договору доручення № 07, відтак відсутня й вина як обов'язкова складова для відшкодування збитків. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність, передбачених умовами договору та приписами статті 651 Цивільного кодексу України, підстав для розірвання оспорюваного договору. Суд також дійшов висновку, що передача позивачем 3000 штук бланків полісів на виконання зазначених вище додаткових угод, які були без штампу страховика, передбачала наступне повернення полісів такої ж кількості.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.10 (судді Алданова С.О., Смірнова Л.Г., Тищенко О.В.) перевірене рішення господарського суду від 05.11.09 залишено без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу ВАТ "Страхова компанія "Оранта-Січ" –без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ "Оранта-Січ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати, та стягнути з відповідача 874470 грн. збитків та розірвати договір. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на порушення господарськими судами приписів матеріального і процесуального права, зокрема, статей 525, 526, 530, 611, 612, 613, 614, 715, 1000 Цивільного кодексу України, статей 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує на тому, що індивідуально визначені бланки суворої звітності не повернуті, страхові платежі з реалізації бланків полісів до позивача не надходили. Водночас заявник не погоджується і вважає помилковим висновок судів про те, що передані відповідачу бланки полісів без штампу та печатки страховика не могли бути ним використані в межах спірного договору доручення.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить залишити без змін судові акти у справі, з мотивів у них викладених, а касаційну скаргу позивача –без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 10.03.05 між Відкритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Оранта-Січ" –довірителем (страховиком) та Відкритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Астарта" –повіреним (агентом) укладено договір доручення №07 з проведення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за умовами якого ВАТ "Страхова компанія "Астарта" від імені, за дорученням та в інтересах ВАТ "Страхова компанія "Оранта-Січ" здійснює проведення робіт з укладання договорів страхування, отримання страхових платежів з обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Пунктом 2.1.1 договору доручення №07 від 10.03.05 передбачено обов'язок страховика з передачі агенту бланків полісів та договорів. Упродовж дії договору між позивачем та відповідачем було також укладено ряд додаткових угод №№ 1, 2, 3, 4, 6, якими сторони доповнили зміст названого договору в частині зобов'язання страховика передати агенту бланки полісів з проведення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Зокрема, додатковою угодою №1 від 23.03.05 спірний договір доповнено пунктом, яким встановлено обов'язок страховика у певний строк передати агенту бланки полісів в кількості 1800 шт. серії ВА №1923001-№1924000, інші умови договору залишено без змін; додатковою угодою №2 від 18.07.05 договір доповнено пунктом щодо обов'язку страховика у певний строк передати агенту бланки полісів без штампу страховика, в кількості 1000 шт. серії ВА №3756001- №37570000, з умовою повернення такої ж кількості полісів, інші умови договору залишено без змін; додатковою угодою №3 від 14.09.09 договір доповнено пунктом щодо обов'язку страховика у певний строк передати агенту бланки полісів без штампу страховика, в кількості 1000 шт. серії ВА №3761001-№37620000, з умовою повернення такої ж кількості полісів, інші умови договору залишено без змін; додатковою угодою №4 від 26.05.06 договір доповнено пунктом щодо обов'язку страховика у певний строк передати агенту бланки полісів без штампу страховика, в кількості 1000 шт. серії ВА № 9711001- №9712000 з умовою повернення такої ж кількості полісів, інші умови договору залишено без змін. Отже, вказані додаткові угоди №2, №3, №4 передбачають умову про передачу бланків полісів без наявності штампу ВАТ "Страхова компанія "Оранта-Січ" за умови повернення бланків полісів такої кількості, які відповідачем позивачеві повернуті не були. Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Оранта-Січ" до Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія"Астарта" про стягнення з останнього 1093935, 67 грн. збитків, завданих невиконанням відповідачем умов договору №07 від 10.03.05,та розірвання вказаного договору. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем зобов'язань за договором доручення №07 від 10.03.05, а відтак дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків за втрачені бланки полісів. Водночас суд визнав, що відсутні правові підстави для розірвання договору доручення №07 від 10.03.05 у розумінні приписів статті 651 Цивільного кодексу України. Законом України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) унормовано, що обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності має право здійснювати страховик, який має ліцензію на здійснення даного виду страхування та є членом Моторного (транспортного) страхового бюро України. Судами установлено, що позивач і відповідач мають ліцензії на проведення зазначеного виду страхування та є членами Моторного (транспортного) страхового бюро України. Пунктом 6.3.2 Статуту Моторного (транспортного) страхового бюро України встановлено, що страховик (член МТСБУ) повинен укласти з Бюро договір про співробітництво в сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Відповідно до умов типового договору з МТСБУ, страховики, що є членами МТСБУ, мають право передавати бланки полісів без штампа страховика іншому страховикові –члену Бюро (обмінюватися бланками полісів). Частиною 2 статті 18 Закону України "Про страхування" передбачено, що страхове свідоцтво (поліс) є формою договору страхування. Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування обов’язково повинен містити реквізити страховика та його підпис. Пунктом 2.5 Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 11.04.06 №5619 (z0515-06) , на страховика покладено обов’язок з посвідчення факту укладання внутрішнього договору страхування полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, типовий зразок якого затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. При цьому, затверджений розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17.12.04 №3103 (v3103486-04) , опис бланку полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в якості обов’язкового реквізиту бланку полісу містить реквізит –підпис та печатку страховика. Відтак, як установили суди, бланки полісів, передані відповідачу без печатки страховика, не могли бути використані з метою укладення договорів страхування від імені ВАТ СК "Оранта-Січ". Таким чином, передача полісів в кількості 3000 штук за додатковими угодами №2,№3,№4 без наявності штампа страховика передбачала повернення такої ж кількості також без наявності штампа страховика, тобто, сторонами був зроблений обмін полісами. Згідно з частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Приписами частини 7 статті 179 цього ж Кодексу встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) , іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Господарськими судами установлено, що за своєю правовою природою спірний договір №07 від 10.03.05 містить в собі елементи договорів доручення та міни. Відповідно до приписів статей 1000 - 1004 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Повірений зобов’язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим. В той же час, згідно з приписами статті 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Вiдповiдно до статті 716 Цивільного кодексу України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов’язання. Господарськими судами було установлено, що на виконання додаткових угод №1 від 23.03.05 та №6 від 19.07.06 до договору доручення №07 від 10.03.05 бланки полісів вказані в цих додаткових угодах передані відповідачеві з відбитком штампу ВАТ СК "Оранта-Січ". Установлено судами і те, що відповідачем було повернуто позивачеві 2800 копій заповнених, чистих (з печаткою позивача) або зіпсованих полісів, в тому числі, отриманих за додатковими угодами №1, №6, тобто зобов’язання за цими додатковими угодами відповідачем були виконані в повному обсязі. Разом з цим, господарськими судами було установлено та підтверджено матеріалами справи, що додаткові угоди №2, №3, №4 до договору від 10.03.05 передбачають передачу бланків полісів без наявності штампу ВАТ "Страхова компанія "Оранта-Січ" за умови повернення бланків полісів такої ж кількості. Втім, бланки полісів (копії, зіпсовані), отримані за додатковими угодами №2 від 28.07.05, №3 від 14.09.05, №4 від 26.05.06, відповідачем повернуті не були через відмову у їх прийнятті. Відповідно до приписів статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Відповідно до положень статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором. Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Згідно з частиною 1 статті 225 названого Кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною. Тобто, обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки. Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв’язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення - причиною. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв’язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої. Приписами статті 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Як вже зазначалося, і це установлено судами, позивач на виконання умов додаткових угод №2,3,4 до договору передав відповідачу бланки полісів. В подальшому, відповідач неодноразово звертався до позивача з проханням прийняти від нього бланки полісів цивільної відповідальності у кількості 3000 штук серії ВВ №1010001-1013000, втім позивач відмовився прийняти від відповідача вказану кількість бланків полісів. З огляду на те, що відповідачем не були порушені умови спірного договору, з урахуванням додаткових угод, і це встановлено судами, колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків. Водночас, враховуючи відсутність підстав, передбачених пунктом 5.2 спірного договору та приписами статті 651 Цивільного кодексу України, для розірвання договору доручення №07 від 10.03.05, визнається обґрунтованою і відмова судів у задоволенні позову в цій частині. Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Згідно з приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються обставинами встановленими апеляційним судом та зводяться до переоцінки доказів у справі. Таким чином, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статей 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.11.10 у справі №26/151-32/196-6/210 залишити без змін.

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Оранта-Січ" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Повний текст постанови складений 09.03.11