ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2011 р.
№ 20-4/653-9/058-12/221-9/362-4/125
( Додатково див. постанову господарського суду міста Севастополя (rs11532743) ) ( Додатково див. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду (rs12213110) )
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у справі),
Коваленка В.М.,
Короткевича О.Є.,
розглянувши касаційні скарги
1. Фонду державного майна України;
2. Державного комітету рибного господарства України
на постанову
від 05.10.2010 р. господарського суду м. Севастополя
та постанову
від 04.11.2010 р. Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі
№ 20-4/653-9/058-12/221-9/362-4/125 господарського суду м. Севастополя
про банкрутство
Севастопольського державного підприємства "Атлантика", м. Севастополь
голова комітету кредиторів
ТОВ "Фірма "Енергетичні технології", м. Дніпропетровськ
ліквідатор
Овсієнко А.В., АДРЕСА_1
за участю
1. прокуратури м. Севастополя;
2. Міністерства аграрної політики України;
3. Управління з питань банкрутства в АРК та м. Севастополі
в судовому засіданні взяли участь представники:
боржника
Владимиренко К.В., Михайлов Д.В., довір.;
Державного комітету рибного господарства України
Деменко Д.А., довір.;
Фонду державного майна України
Пархацька Т.М., довір.
ВСТАНОВИВ:
У провадженні господарського суду м. Севастополя знаходиться справа № 20-4/653-9/058-12/221-9/362-4/125 про банкрутство Севастопольського державного підприємства "Атлантика".
Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 05.08.2005 р. введена процедура санації боржника.
Постановою господарського суду м. Севастополя від 05.10.2010 р. (суддя Погребняк О.С.) припинено процедуру санації, визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута та зобов’язано його вчинити певні дії.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.11.2010 р. (судді: Заплава Л.М. –головуючий, Видашенко Т.С., Прокопанич Г.К.) вказану постанову залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими постановами, Фонд державного майна України та Державний комітет рибного господарства України звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами.
У касаційній скарзі Фонд державного майна України просить скасувати постанову господарського суду м. Севастополя від 05.10.2010 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.11.2010 р., прийняти нове рішення, яким зупинити провадження у справі до закінчення дії мораторію на примусову реалізацію майна боржника, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", ст. ст. 21, 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство) та ст. ст. 42, 22 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ).
Вимоги касаційної скарги Державного комітету рибного господарства України полягають у скасуванні постанови суду першої інстанції від 05.10.2010 р. та постанови суду апеляційної інстанції від 04.11.2010 р. та передачі справи на новий розгляд. Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 21, 22, 26 Закону про банкрутство, ст. 32 ГПК України.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
26.12.2001 р. набув чинності Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (2864-14) (далі - Закон), яким запроваджено мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
Статтею 2 Закону визначено, що під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами,а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємства, якщо таке відчуження здійснюється, зокрема шляхом продажу майна в процесі провадження справи про банкрутство в ліквідаційній процедурі.
Отже, вказаним Законом встановлено, що під час дії мораторію, відносно підприємств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, в процесі розгляду справи про банкрутство ліквідаційна процедура не відкривається до вдосконалення механізму примусової реалізації майна, а продаж майна банкрута можливий тільки у справах, де ліквідаційна процедура відкрита до набрання чинності Законом .
Тобто, стосовно вказаних підприємств після набуття чинності Законом ліквідаційна процедура не відкривається у будь-якому випадку.
За таких обставин висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про необхідність визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури є незаконним та необґрунтованим.
Крім того, слід зазначити, що процедура банкрутства припиняється внаслідок погашення боржником всіх конкурсних грошових вимог кредиторів . Це означає відновлення платоспроможності боржника та може мати місце як у процедурі розпорядження майном, так і при затвердженні звіту керуючого санацією або ліквідатора.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, згідно звіту керуючого санацією залишок непогашеної заборгованості перед конкурсними кредиторами становить 18 895,77 грн., перед поточними кредиторами –148 577,54 грн. Активи боржника складають 559 593,48 грн., пасиви –787 437,31 грн.
Однак, при цьому суди попередніх інстанцій не надали оцінки тим фактам, що розмір поточних грошових вимог до боржника, що виникли під час здійснення процедури санації, склав понад 20 мільйонів гривень, що у декілька разів перевищує розмір визнаних у справі конкурсних грошових вимог.
Так, до складу поточних грошових вимог, зокрема було включено винагороду керуючого санацією у сумі 634 817,87 грн., винагороду на проведення торгів (на користь Агентства з питань банкрутства) –430 207,93 грн., витрати на ремонт гуртожитку –582 543,11 грн., поточні виробничі витрати –675 972,10 грн. тощо. При цьому звертає увагу той факт, що гуртожиток, на один тільки ремонт якого загалом було витрачено понад 500 тисяч гривень та планувалось витратити ще близько 200 тисяч гривень у подальшому вирішено передати у комунальну власність.
У даному випадку, враховуючи значний розмір поточної заборгованості порівняно з конкурсною, необхідно дослідити правомірність та адекватність включення таких великих сум до складу поточних грошових вимог до боржника, а також правомірність відчуження майна боржника, у тому числі для погашення вказаної заборгованості.
Однак, суди попередніх інстанцій на викладені обставини увагу не звернули, не надали оцінку діям арбітражного керуючого, не дослідили при затвердженні звіту керуючого санацією причини виникнення такого значного поточного пасиву боржника в процедурі санації.
При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 31 Закону про банкрутство невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого згідно з цим Законом, що завдало значної шкоди боржнику чи кредиторам, може бути підставою для анулювання його ліцензії.
Про невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого, господарський суд може винести ухвалу, яка направляється державному органу з питань банкрутства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає на суттєве порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства при прийнятті судового рішення про визнання боржника банкрутом.
Суд апеляційної інстанції вказані недоліки рішення суду першої інстанції не виправив.
Допущені порушення, що призвели до неповного з’ясування обставин справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції в силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 1115, 1117 ГПК України).
За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції на стадію санації.
При новому розгляді суду необхідно врахувати викладене, зокрема норми Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (2864-14) , вирішити питання про припинення повноважень керуючого санацією, дослідити правомірність реалізації майна та здійснення витрат при проведенні процедури санації і розглянути справу у відповідності до вимог чинного законодавства.
З урахуванням вказаного та керуючись ст. 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", ст. ст. 43, 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційні скарги Фонду державного майна України та Державного комітету рибного господарства України задовольнити частково.
2. Постанову господарського суду м. Севастополя від 05.10.2010 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.11.2010 р. у справі № 20-4/653-9/058-12/221-9/362-4/125 скасувати.
3. Справу № 20-4/653-9/058-12/221-9/362-4/125 про банкрутство Севастопольського державного підприємства "Атлантика" передати на новий розгляд до господарського суду м. Севастополя на стадію санації в іншому складі суду.
Головуючий
Судді
Б.М. Поляков
В.М. Коваленко
О.Є. Короткевич