34/373 Про визнання недійсним кредитного договору - 01.03.2011 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" про визнання недійсним кредитного договору № 22.1/247-КЛТМ-08 від 06.06.2008р. з моменту його укладання.

Рішенням господарського суду м. Києва від 06.10.2010р. по справі № 34/373 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма Укрспецсервіс" подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2010р. по справі № 34/373, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким позов задовольнити.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2010р., апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс" залишено без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2010 р. у справі № 34/373 залишено без змін

Не погоджуючись з прийнятою постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2010р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 р. а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, аргументуючи порушення норм процесуального права, зокрема ст. ст. 41, 101, 104, 111-9 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 239, 241 Цивільного кодексу України.

Представник позивача в судове засідання касаційної інстанції не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлений заздалегідь належним чином.

Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представника позивача.

В судовому засіданні 01.03.2011 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.06.2008 року між позивачем (позичальник за договором) в особі представника Кравченка Вадима Володимировича, який діяв на підставі довіреності № 24 від 05.11.2007 та відповідачем (Банком за договором) в особі заступника Голови правління Дробнохода Юрія Миколайовича, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. від 19.09.2007, зареєстрованої в реєстрі за №К-2543-1 укладено Кредитний договір, за умовами якого Банк зобов’язався надати Позичальнику кредит (транш) в національній валюті України та/або в іноземній валюті (долар США, євро) в межах загальної суми 3 500 000 грн. на основі Додаткових угод про видачу (надання) кредиту (траншу) до цього договору, які є його невід’ємною частиною.

Пунктом 1.2 Кредитного договору заборгованість за кредитами, наданими за цим Кредитним договором, має бути погашена в строки, вказані у відповідних Додаткових угодах, але не пізніше 05.06.2009 року.

Відповідно до ст. 1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

06.06.2008 року відповідач та позивач уклали додаткову угоду №1 до Кредитного договору, згідно умов якої Банк надав Позичальнику кредит (транш) в сумі 1 500 000 грн. та встановив процентну ставку за користування кредитом в розмірі 25% річних, а Позичальник зобов'язався повернути кредит не пізніше 5 червня 2009 року на рахунок Банку №20622999000290.980.

09.06.2008 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду №2 до Кредитного договору, відповідно до умов якої Банк надав Позичальнику кредит (транш) в сумі 2 000 000 грн. та встановив процентну ставку за користування кредитом в розмірі 25% річних, а Позичальник зобов'язався повернути кредит не пізніше 5 червня 2009 року на рахунок Банку №20622999000290.980.

30.01.2009 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду №3 до Кредитного договору, згідно з якою сторони домовились, що проценти, нараховані за період з 26.12.2008 до 25.02.2009 будуть сплачені Позичальником у строк до 31.03.2009 включно.

Матеріалами справи підтверджується, що Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав повністю, у відповідності з умовами Кредитного договору та Додатковими угодами №1, №2 до нього надав відповідачу кредит у сумі 3 500 000 грн. шляхом перерахування на його поточний рахунок №26006000000099.980 у АТ "РОДОВІД БАНК".

У відповідності до Кредитного договору, Додаткової угоди №1, Додаткової угоди №2, Додаткової угоди №3 позивач зобов'язався повернути відповідачу кредит не пізніше 5 червня 2009 та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, передбачених Договором.

Апеляційний суд встановив, що позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги послався на ту обставину, що укладений договір підписаний зі сторони ТОВ "Науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс" не Кравченко В.В., а неуповноваженою особою.

Проте, суд апеляційної інстанції, обґрунтовано не погодився з доводами позивача з наступних підстав.

Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами ) вимог, які встановленні частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

В Роз’ясненні Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними" (v_111800-99) зазначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, яких не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював сплату відсотків за користування кредитними коштами відповідно до умов укладеного Кредитного договору, що підтверджується відповідними виписками банку.

Крім того, 06.06.2008, 09.06.2008 та 30.01.2009 між сторонами укладались додаткові угоди до Кредитного договору.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не тільки було отримано кредит, а також протягом тривалого часу сплачувались кошти в погашення заборгованості за Кредитним договором та додатковими угодами до нього.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання щодо призначення почеркознавчої експертизи, оскільки Кредитний договір та додаткові угоди до нього були підписані сторонами ще в 2008 року, тобто більше ніж два роки тому, а про існування зазначених у позові обставин позивач начебто дізнався лише 2010 року. Однак таке твердження позивача спростовується матеріалами справи, оскільки позивачем сплачувались відсотки за користування кредитними коштами тривалий час. Також позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того факту, що Кредитний договір та додаткові угоди до нього були підписані не гр. Кравченко В.В., а іншою невстановленою особою.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не звертався ні до керівництва Банку, ні до правоохоронних органів, з метою проведення відповідної перевірки, проведення експертних досліджень, з метою встановлення чи підписував гр. Кравченко В.В. оспорюваний договір.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, що кредитний договір від 06.06.2008 року укладено з дотриманням вимог діючого законодавства України, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним, є вірним.

Доводи заявника касаційної скарги, щодо порушення норм процесуального права, незадоволення клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість забезпечення явки свого уповноваженого представника в судове засідання в призначений час, обґрунтовано визнанні безпідставними апеляційним господарським судом, оскільки неможливість представника відповідача особисто брати участь в судовому засіданні не заважала відповідачу направити в судове засідання іншого повноважного представника ( ст. 28 ГПК України), або посадової особи ( ст. 30 ГПК України).

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду міста Києва від 27.07.2010р було порушено провадження у справі та справу № 34/373 призначено до розгляду на 13.09.2010р. Таким чином, у позивача було достатньо часу для підготовки до судового засідання та надання всіх необхідних доказів для підтвердження своїх позовних вимог.

Водночас згідно ч.3 статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до частин другої та третьої статті 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального права, доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі рішення. У зв’язку з наведеним колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 року по справі №34/373.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1.Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 року по справі №34/373 залишити без задоволення.