Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Суярко Т.Д.) від 13.10.2010 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Сіверін В.І., судді –Білоконь Н.Д., Терещенко О.І.) від 01.12.2010 року, у справі № 62/221-10 в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 43, 101 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу сторони не надіслали.

Сторони не скористались наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр-Попурі" відповідно до договору оренди №164 від 29.09.2005 року є орендарем нежитлових приміщень площею 191, 24 кв. м. в будівлі № 1 (підвалі приміщення гуртожитку) військового містечка №190 у м. Харкові по АДРЕСА_1.

Як вбачається з наданого витягу КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7519167 від 14.06.2005 року, нежитлові приміщення загальною площею 173,5 кв.м. по АДРЕСА_1 (№ № 1, 1а, 1 б, 1 в, 1 г, 1 д, 2, 3 першого поверху у літ. "А") на праві приватної власності належать відповідачу - Приватному підприємцю ОСОБА_1.

Позивач, в обґрунтування позовних вимог про заборону відповідачеві використовувати у підприємницькій діяльності як самостійно, так і передавити в найм або іншим чином третім особам спірні нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 в м. Харкові (№№1, 1а, 1б,1в, 1г, 1д, 2, 3 першого поверху у літ. "А") до вводу їх в експлуатацію в установленому законодавством порядку, посилається на те, що внаслідок проведення відповідачем самовільної реконструкції належних йому згаданих вище нежитлових приміщень, позивач не має можливості користуватися орендованими ним підвальними нежитловими приміщеннями площею 191, 24 кв. м. в будівлі №1 (підвалі приміщення гуртожитку) військового містечка №190 у м. Харкові по АДРЕСА_1.

Позивач вказує зокрема на те, що використання відповідачем самовільно реконструйованих приміщень без введення їх в експлуатацію створює загрозу обвалу перекриття між приміщеннями першого поверху та приміщеннями підвалу.

На підтвердження факту здійснення відповідачем самовільної реконструкції належних йому приміщень позивачем надано наступні докази: висновок судової будівельно-технічної експертизи №7604, проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. Проф. М.С.Бокаріуса; акт перевірки Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області від 13.04.2009 року, рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21.07.2009 року по справі №2-а-68/09; ухвалу судді Судової палати у цивільних справах Верховного суду України Лященко Н.Н. від 29.01.2010 року; рішення Господарського суду Харківської області від 24.06.2010 року по справі №62/115-10.

В якості правового обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст. 301 Закону України "Про планування та забудову територій", постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів", від 08.10.2008 року (923-2008-п) , якими встановлено заборону на експлуатацію не прийнятих у встановленому порядку об’єктів будівництва та положення статті 20 Господарського кодексу України, статті 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди правомірно виходили із такого.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються, зокрема, шляхом припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Статтею 386 Цивільного кодексу України, передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі статтею 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Виходячи з положень статті 15 Цивільного кодексу України право на захист цивільних прав виникає у випадку їх порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 статті 15 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За оцінкою судів позивач всупереч положень згаданих вище норм чинного законодавства, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що здійснення відповідачем реконструкції належних йому на праві власності нежитлових приміщень (нежитлові приміщення загальною площею 173,5 кв.м. по АДРЕСА_1 (№№ 1, 1а, 1 б, 1 в, 1 г, 1 д, 2, 3 першого поверху у літ. "А") порушує права позивача, як орендаря нежитлових приміщень площею 191, 24 кв. м. в будівлі №1 (підвалі приміщення гуртожитку) військового містечка №190 у м. Харкові по АДРЕСА_1 та створює неможливість використання позивачем орендованих приміщень.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що нежитлові приміщення підвалу, що орендуються позивачем знаходяться в частині будинку по АДРЕСА_1 зі сторони двору, а приміщення першого поверху, які належать відповідачеві знаходяться в частині будинку зі сторони центральної вулиці, на підтвердження чого надав План поверхів громадського будинку по АДРЕСА_1, м. Харків (арк.с.141).

За оцінкою судів позивачем не спростовано зазначених доводів відповідача.

Необґрунтованими визнані судами твердження позивача, що дії відповідача по реконструкції належних йому спірних приміщень першого поверху будинку обумовили неможливість користуватися позивачем орендованими ним підвальними приміщеннями цього будинку через те, що відбулося перевантаження перекриття між першим поверхом та підвальними приміщеннями металевими конструкціями антресолі, постійний аварійний стан транзитних труб водопостачання та водовідведення, залиті бетоном приямки, внаслідок чого зникла природна вентиляція підвальних приміщень, відсутність гідроізоляції фундаменту будівлі і приямків, що доводить неможливість експлуатувати приміщення першого поверху та підвальних приміщень будівлі".

Судами встановлено, що відповідач після завершення реконструкції спірних нежитлових приміщень першого поверху отримав в 2005 році технічний висновок про стан будівельних конструкцій належних йому спірних приміщень, виготовлений спеціалізованою організацією ПВФ ТОВ "ЛЕВЕЛ" (ліцензія серія АА №475383), в якому зазначено, що стан будівельних конструкцій приміщень магазину задовільний, що дає можливість використовувати його за призначенням".

Крім того Експертним висновком Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій від 22.04.2008 року встановлено, що за наявною виконавчою проектною документацією, а також за результатами обстеження технічного стану конструкцій та виконаних робіт, тобто за фактично виконаною реконструкцією, приміщення першого поверху загальною площею 321,6 кв.м., літ. "А-3" по АДРЕСА_1 можуть використовуватися за призначенням.

За оцінкою судів позивачем не доведено, яким чином внутрішня реконструкція (переобладнання) належних відповідачеві приміщень першого поверху будинку може призвести до аварійного стану транзитних труб водопостачання і водовідведення та відсутності гідроізоляції фундаменту будівлі.

За наведених обставин судами встановлено, що реконструкція (переобладнання) спірних приміщень першого поверху не призвела до погіршення технічного стану житлового будинку по АДРЕСА_1 в тому числі орендованих позивачем підвальних приміщень; реконструкція (переобладнання) належних відповідачеві спірних приміщень першого поверху не могла обумовити неможливість користуватися орендованими приміщеннями Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр-Попурі", оскільки ці орендовані приміщення знаходяться на другій стороні будівлі, а не під належними позивачу приміщеннями першого поверху, мають окремі виходи у двір будинку, а не на провулок Плетнівський.

Позивач безпідставно посилається на те, що спірні приміщення по АДРЕСА_1 (№№ 1, 1а, 16, їв, 1г, 1д, 2, 3 першого поверху у літ "А") були відповідачем реконструйовані самовільно.

Судами встановлено що реконструкція першого поверху проводилася відповідачем відповідно до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 19.05.2004 року №446, пунктом 1 якого дозволено "СПД ФО ОСОБА_1 реконструкцію нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 під магазин продовольчих товарів".

З матеріалів справи вбачається, що до реконструкції (переобладнання) - влаштування антресолей першого поверху і після реконструкції (переобладнання) приміщення першого поверху складалися і складаються з приміщень №№ 1, 1а, 16, їв, 1г, 1д, 2, 3 загальною площею 173, 5 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 13.06.2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2. та технічним паспортом, виданим Харківським міським бюро технічної інвентаризації.

Позивач необґрунтовано посилається на відсутність у відповідача дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 року № 1104 (1104-2009-п) не вимагається дозвіл на виконання здійснених відповідачем робіт, а саме: перепланування квартир у багатоквартирних житлових будинках, а також об’єктів громадського призначення із збереженням несучої конструкції, без перевищення допустимих навантажень на перекриття, стіни та фундаменти за умови дотримання існуючих архітектурно-планувальних вимог державних будівельних норм, місцевих правил забудови (пункт 5) улаштування чи закриття дверних або віконних прорізів (пункт 12).

Позивач безпідставно в якості доказів самовільного будівництва відповідача посилається на висновок судової будівельної експертизи № 7604 Харківського НДІ судових експертиз, який Червонозаводським районним судом було визнано не повною, а оскільки для з’ясування обставин, що мали значення для справи, потрібні були спеціальні знання, ухвалою цього суду від 26.11.2007 року було доручено проведення повторної судово-технічної експертизи Державному науково-дослідному інституту будівельних конструкцій. Зважаючи на те, що відповідачем дотримані державні будівельні норми, що підтверджується матеріалами повторної судової експертизи та судової справи в Червонозаводському районному суді міста Харкова, проведена ним реконструкція нежитлових приміщень першого поверху по АДРЕСА_1 в м Харкові не є самочинним будівництвом.

Також безпідставними є посилання позивача на відсутність у відповідача сертифікату відповідності, який, відповідно до статті 301 Закону України "Про планування та забудову територій" та Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів", від 08.10.2008 року (923-2008-п) є документом, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об’єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Положення про необхідність отримання сертифікату відповідності були внесені до ст. 301 Закону України "Про планування та забудову територій" 29.06.2010 року, тоді як спірні приміщення придбані відповідачем у власність 13.06.2005 року тобто до внесення цих змін в законодавство.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 (v005p710-05) визначено що Закони, інші нормативно-правові акти, які визначають порядок реалізації встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та міжнародними договорами прав і свобод людини і громадянина, в тому числі порядок набуття права власності, не повинні звужувати заперечувати чи в будь-який інший спосіб обмежувати ці права і свободи. Порядок безоплатної передачі у приватну власність земельних ділянок державної та комунальної власності не повинен встановлювати обмеження щодо виникнення цього права громадян. Норми статті 58 Конституції України можуть розповсюджуватися і на юридичних осіб. Таким чином, дія закону чи іншого нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи їх дія поширюється на відносини, які виникли раніше, лише у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Виходячи з наведеного положення законодавства щодо отримання сертифікату відповідності не розповсюджуються на спірні приміщення, придбані відповідачем раніше набрання ними чинності.

Відповідно до частини 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Виходячи з наведеного, касаційна інстанція погоджується з висновком господарських судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про заборону відповідачу використовувати у підприємницькій діяльності як самостійно, так і передавати в найм іншим особам приміщення по АДРЕСА_1 в м. Харкові (№ №1, 1а, 1б,1в, 1г, 1д, 2, 3 першого поверху у літ. "А") до вводу їх в експлуатацію в установленому законодавством порядку, оскільки вони обмежують право відповідача щодо розпорядження належним йому на праві приватної власності майном.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу ТОВ "Центр-Попурі" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року у справі № 62/221-10 залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року у справі № 62/221-10 –без змін.