30/186 Про стягнення заборгованості за оренду нежилих приміщень та комунальні послуги - 24.02.2011 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2010 у справі № 30/186 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 (колегія суддів у складі головуючого судді Андрієнка В.В., суддів Буравльова С.І., Вербицької О.В.), частково задоволені позовні вимоги, уточнені під час розгляду справи, Комунального підприємства "Київпастранс" в особі Подільського трамвайного ремонтно-експлуатаційного депо (далі –позивач) до ВАТ "Київський завод електротранспорту" (далі –відповідач) про стягнення заборгованості за оренду нежилих приміщень та комунальні послуги в сумі 2756200,89 грн., стягнуто з відповідача на користь позивача 2470836,49 грн. заборгованості, в іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення.

Позивач, не погоджуючись з рішенням та постановою у справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в поданій касаційній скарзі просить їх в цій частині скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи і порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 764 ЦК України, ст. ст. 33, 43 ГПК України

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення.

Відповідно до розпорядження Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 23.02.2011 № 03.08-05/145 у зв’язку з тим, що суддя Глос О.І. приступила до виконання своїх обов’язків, розгляд касаційної скарги КП "Київпастранс", призначеної до перегляду в касаційному порядку на 24.02.2011 колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: Грейц К.В. –головуючий, Бакуліна С.В., Рогач Л.І., здійснюється у постійному складі колегії суддів: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Глос О.І.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що12.05.2005 між Відкритим акціонерним товариством "Київський завод електротранспорту" (орендар) та Подільським трамвайним ремонтно-експлуатаційним депо Комунального підприємства "Київпастранс" (орендодавець) укладено договір № П-02 оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київради від 18.11.2004 № 696/2106 (ra0696023-04) передає, а орендар приймає в оренду нежилі приміщення на 2 поверсі в корпусі №1 загальною площею 384,60кв.м для розміщення адміністративного персоналу (офісу) орендаря, виробничі приміщення в корпусі №2 загальною площею 3618,60кв.м під виробництво, мийне відділення корпус №7 загальною площею 1355,60кв.м під виробництво, далі –об’єкт оренди, за адресою: вул. Фрунзе, 132, м. Київ, Україна (п. 1 договору); договір оренди вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє з 12.05.2005 до 11.05.2006 (п. 9.1 договору); після закінчення строку дії цього договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради (п. 9.3 договору).

На виконання умов цього договору позивач передав відповідачеві об’єкт оренди за актами прийому-передачі від 12.05.2005.

Додатковою угодою № 1 від 11.05.2006 про внесення змін та доповнень до договору оренди № П-02 від 12.05.2005 термін його дії був продовжений до формування нового складу Київської міської ради та розгляду питання про дозвіл на переукладання основного договору оренди в установленому порядку.

Рішенням Київської міської ради від 14.06.2007 № 789/1450 (ra0789023-07) "Про продовження термінів дії договорів оренди та надання дозволів на укладання договорів суборенди" вирішено продовжити терміни дії договорів оренди, в т.ч. договору оренди від 12.05.2005, укладеного між сторонами за справою на 364 дні (п. 1 рішення); пункт 1 цього рішення в частині продовження терміну дії договорів оренди набирає чинності з дня прийняття рішення (п. 2 рішення); доручити підприємствам, яким надано дозвіл на продовження договорів оренди, в термін до 2-х місяців продовжити їх дію у встановленому порядку (п. 3 рішення).

04.07.2008 між сторонами укладено договір № 05/35-08 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київради від 14.06.2007 № 789/1450 (ra0789023-07) передає, а орендар приймає в оренду нежилі приміщення, далі –об’єкт оренди, за адресою: вул. Фрунзе, 132, літ. "А" (корпус 1) площею 299,50кв.м для розміщення офісу, літ. "Б" (корпус 2) площею 3446,80кв.м для виробництва, літ. "В" (корпус 7) площею 1186,40кв.м для виробництва (п. 1.1 договору); цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє з 04.07.2008 до 02.07.2009 (п. 9.1 договору); після закінчення строку дії цього договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради (п. 9.3 договору); договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.5 договору); у разі закінчення строку дії договору або його розірвання орендар зобов'язується за актом приймання-передачі повернути об’єкт оренди орендодавцю (п. 7.5 договору).

24.12.2009 Київською міською радою прийнято рішення № 917/2986 (ra0917023-09) "Про продовження термінів дії договорів оренди, надання дозволів на укладання договорів суборенди та внесення змін до рішень Київської міської ради з питань оренди", яким рішення Київської міської ради від 13.10.2009 № 513/2582 (ra0513023-09) в частині надання дозволу на переукладення договору оренди між сторонами визнано таким, що втратило чинність.

Таким чином суди попередніх інстанцій встановили, що орендні відносини, які склалися між позивачем та відповідачем на підставі договорів оренди від 12.05.2005 та від 04.07.2008, існували з 12.05.2005 по 24.12.2009, адже, ці договори припинили свою дію 24.12.2009 на підставі рішення власника комунального майна територіальної громади м. Києва - Київської міськради № 917/2986 (ra0917023-09) .

Судами також встановлено, що в зв’язку з зазначеними обставинами відповідач у листі від 24.12.2009, адресованому позивачеві, вказавши на виникнення обов'язку щодо повернення орендованих приміщень, запропонував прийняти орендовані приміщення, надіславши акти приймання-передавання в 2-х примірниках, які підписанні зі сторони орендаря - ВАТ "Київський завод електротранспорту".

Вирішуючи спір у справі, суди першої та апеляційної інстанцій були одностайними у своїх висновках щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог в частині заборгованості відповідача з орендних та інших платежів за період з грудня 2008р. по 24.12.2009, тобто, за період дії договору оренди, а решта позовних вимог за період 25.12.2009 – січень 2010 р., заявлена поза межами дії договору, задоволенню не підлягає.

Колегія суддів вважає рішення і постанову у справі законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги безпідставними, враховуючи таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов’язок суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) . Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічне правило містить п. 9.5 договору.

При цьому, сторони договору оренди домовилися, що після закінчення строку дії договору, його дія може бути продовжена лише на підставі рішення Київради (п. 9.3 договору). Таким чином, можливість продовження договору залежить від наявності факту прийняття відповідного рішення Київрадою, а відсутність такого рішення унеможливлює продовження договору.

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди діяв з 04.07.2008 по 02.07.2009.

Рішенням Київської міської ради від 13.10.2009 № 513/2582 (ra0513023-09) "Про питання оренди об’єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва" дозволено переукласти договір оренди терміном на 2 роки, втім, договір між сторонами не переукладався, в зв’язку з чим наступним рішенням від 24.12.2009 № 917/2986 (ra0917023-09) "Про продовження термінів дії договорів оренди, надання дозволів на укладання договорів суборенди та внесення змін до рішень Київської міської ради з питань оренди" Київська міська рада як власник комунального майна визнала своє попереднє рішення від 13.10.2009 № 513/2582 (ra0513023-09) в частині надання дозволу на переукладення договору оренди таким, що втратило чинність.

Таким чином, дію договору оренди не було надалі продовжено, як помилково вважає позивач, відтак, нарахування платежів, передбачених договором оренди, дія якого припинилась 24.12.2009, поза межами цієї дати є безпідставним, адже, з припиненням договору у орендаря настає зобов’язання, передбачене нормами ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України та п. 7.5 договору, з повернення орендованого майна, а у орендодавця відповідне право вимагати виконання цього зобов’язання і застосування наслідків його невиконання (стягнення неустойки, збитків тощо), отже, позовні вимоги правомірно визнані судами попередніх інстанцій такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості станом на 24.12.2009.

Колегія суддів вважає хибним посилання скаржника на норму ст. 764 Цивільного кодексу України як на підставу вважати договір оренди автоматично продовженим, оскільки відповідно до цієї норми договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, лише в разі відсутності проти цього заперечень як зі сторони орендодавця, так і зі сторони орендаря, втім, як встановлено судами, в зв’язку з прийняттям Київською міськрадою рішення від 24.12.2009 № 917/2986 (ra0917023-09) , яким попереднє рішення від 13.10.2009 № 513/2582 (ra0513023-09) в частині надання дозволу на переукладення договору оренди, визнано таким, що втратило чинність, відповідач листом від 24.12.2009 запропонував позивачеві прийняти орендовані приміщення за актами приймання-передавання, які були ним складені, підписані і в 2-х примірниках надіслані позивачеві, виходячи з чого, слід дійти висновку, що орендар, зі свого боку, також заперечив подальше продовження орендних правовідносин.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі, суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення касаційної скарги відсутні.