Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у вересні 2010 року, ТОВ "Український імідж" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ "Іноваційна компанія "Аргумент" 6 845,89 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, за платіжним дорученням № 120 від 28.09.2007 року перерахував відповідачу передоплату в сумі 6 845,89 грн. за послуги по участі у виставці. Проте ці послуги останній не надав, кошти не повернув, незважаючи на письмову вимогу, а тому позивача просив постановити рішення про стягнення цієї суми у примусовому порядку.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.11.2010 року в задоволенні позову відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Постановлені у справі судові рішення оскаржені в касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 15.02.2011 року порушено касаційне провадження у справі за скаргою позивача, у якій він посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права і просить судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню, з огляду на наступне.

Постановляючи про відмову в позові суд першої інстанції та апеляційний господарський суд виходили з того, що позивач не довів ненадання йому послуг, тому заявлені вимоги безпідставні та задоволенню не підлягають.

Проте погодитись з наведеними судами попередніх інстанцій мотивами відмови в позові не можна.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, визначених ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При наданні послуг, як у даному випадку, на сторону (виконавця) покладався обов'язок за завданням другої сторони (замовника) надати послуги, а останнього оплатити зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

При цьому виконавець, який надає послуги за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності у будь-якому випадку відповідає за допущенні ним порушення умов надання послуг, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 906 ЦК України).

Таким чином, у разі наявності спору щодо обсягу послуг, які надавались за плату, обов'язок доказування належного виконання зобов'язань з надання послуг, відповідно до замовлення, покладається на виконавця, а тому посилання на те, що позивач не довів ненадання йому послуг, без наведення доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем його зобов'язань з надання послуг з організації виставки не можна визнати правильними, та такими, що надавали суду право на відмову в позові.

Під час розгляду справи відповідач не оспорював, що обсяг його зобов'язань перед позивачем визначався рахунком-фактурою № 120 від 28.09.2007 року, а отримані ним кошти є оплатою за надання позивачу виставкових площ, представництво його та розповсюдження рекламних матеріалів.

Але ці обставини, які визначали предмет спору судом не з'ясовувались, матеріали на підтвердження надання відповідачем безпосередньо цих послуг, судом не витребовувались.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку апеляційний господарський суд на зазначене вище уваги не звернув, неповноту судового розгляду справи не усунув, а тому за таких обставин судові рішення не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з’ясувати дійсні обставини справи, дати їм належну правову оцінку, і у залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 85, 1119-11111, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 року та рішення господарського суду м. Києва від 12.11.2010 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд у іншому складі суддів.