Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державної акціонерної компанії "Хліб України"

за участю представників сторін:

від позивача –не з’явився

відповідача –Недашківська О.В.

У червні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "АМСК" звернулось до господарського суду із позовом про стягнення з державної акціонерної компанії "Хліб України" заборгованості за договором поставки № 372 від 10 червня 2009 року, яка складається з 2 555,36 грн. основного боргу, 56,55 грн. трьох відсотків річних, 191,61 грн. інфляційних втрат та 193,54 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27 вересня 2010 року (суддя –І.Гавриловська) позов задоволено. Стягнено з відповідача 2 555,36 грн. основного боргу, 56,55 грн. трьох відсотків річних, 191,61 грн. інфляційних втрат, 193,54 грн. пені та судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2010 року (головуючий –С.Сотніков, судді –П.Дзюбко, В.Сулім) рішення місцевого господарського суду частково скасовано і прийнято нове, яким стягнено з відповідача 1 613,92 грн. основного боргу, 124,79 грн. інфляційних втрат, 37,92 грн. трьох відсотків річних, 185,35 грн. пені та судові витрати. Крім того, стягнено з відповідача на користь позивача 33,38 грн. державного мита за розгляд справи в апеляційному господарському суді.

При цьому, суд апеляційної інстанції взяв до уваги відхилені місцевим господарським судом уточнення до позовної заяви.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень у зв’язку з їх невідповідністю нормам матеріального і процесуального права та постановлення нового рішення про відмову у позові.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 712 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 10 червня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "АМСК" (постачальник) та філією "ГОСПСЕРВІС" державної акціонерної компанії "Хліб України" (покупець) був укладений договір № 372 за умовами якого постачальник зобов’язався поставити (передати) покупцеві продовольчу продукцію, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно з пунктом 1.2. договору, кількість, строки поставки, асортимент та ціни на товар зазначаються у специфікації, яка є невід’ємною частиною договору.

У пункті 2.1. договору вказано, що зобов’язання сторін за цим договором виникають на підставі замовлення покупцем продукції постачальника, в якому, відповідно до пункту 2.2., визначаються кількість, вид, строк та місце поставки, а також умови оплати, якщо вони відрізняються від встановлених цим договором.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що сума договору складає суму товару, поставленого покупцеві згідно з всіма видатковими накладними, які є невід’ємними частинами договору.

У відповідності до пункту 3.2. даного договору, покупець здійснює оплату кожної партії товару за ціною, передбаченою у накладній на товар, на умовах попередньої оплати або з послідуючою оплатою протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару покупцем.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що покупець здійснює оплату кожної партії товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт поставки продавцем і отримання покупцем товару загальною вартістю 2 713,92 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи копіями накладних.

Із досліджених судом апеляційної інстанції банківських виписок вбачається, що відповідач оплатив поставлений товар частково на суму 1 100,00 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки, у відповідача утворився основний борг у розмірі 1 613,92 грн., який апеляційним господарським судом і було правомірно стягнено.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

У випадку несвоєчасної оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої партії товару за кожен день прострочення платежу (пункт 5.1 договору).

Суд апеляційної інстанції правильно обрахував пеню, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі 185,35 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення апеляційного господарського суду і в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 124,79 грн. і трьох відсотків річних у розмірі 37,92 грн. є законним і відповідає обставинам справи.

Водночас, суд апеляційної інстанції помилково стягнув із відповідача на користь позивача 33,38 грн. державного мита за розгляд справи в апеляційному суді, оскільки вказаний розмір держмита згідно із приписами статті 49 ГПК України мав бути стягнений із ТОВ "АМСК" на користь ДАК "Хліб України", пропорційно зменшенню розміру задоволених апеляційним господарським судом грошових вимог позивача.

Посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги матеріалами справи не підтверджуються, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

касаційну скаргу державної акціонерної компанії "Хліб України" задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2010 року в частині стягнення з державної акціонерної компанії "Хліб України" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АМСК" 33,38 грн. державного мита за подання апеляційної скарги і прийняти в цій частині нове рішення про стягнення 33,38 грн. державного мита за подання апеляційної скарги з товариства з обмеженою відповідальністю "АМСК" на користь державної акціонерної компанії "Хліб України".

В решті рішення господарського суду міста Києва від 27 вересня 2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2010 року у справі за № 37/299 залишити без змін.