3/126/10 Про звернення стягнення на заставлене майно - 23.02.2011 Прийняття

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 28.10.2010 року (суддя –Смородінова О.Г.), що прийнято у справі № 3/126/10, позов публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі –Позивач, Банк) до відкритого акціонерного товариства "Будівельно-монтажне управління -22 "Миколаївводбуд" (далі –Відповідач, Управління) з участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Каїр-Миколаїв" (далі - Третя особа, Товариство) про звернення стягнення на заставлене майно - нежитловий об'єкт за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, б. 34-В, на загальну суму 5 525 815 грн. 96 коп. задоволено частково: звернуто стягнення на заставлене майно на суму: основного боргу - 4 920 000 грн. 00 коп., заборгованості по простроченим відсоткам за користування кредитом - 224 543 грн. 63 коп., заборгованості по сплаті комісії –46 058 грн. 84 коп., 30 % річних від простроченої суми –153 665 грн. 75 коп.., інфляційних витрат 143 713 грн. 20 коп., інфляційних витрат, що виникли в результаті порушення строку сплати відсотків за користування кредитом –13 260 грн. 89 коп., інфляційних витрат у зв’язку з простроченням сплати комісії за кредитом –2 720 грн. 10 коп., 3% річних, нарахованих за порушення строку повернення кредиту –15 366 грн. 58 коп., 3% річних, нарахованих за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом –681 грн. 18 коп., 3 % річних, нарахованих за порушення строків сплати комісії за кредитом –146 грн. 95 коп., а також на Відповідача покладені судові витрати; в іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням суду першої інстанції, відкрите акціонерне товариство "Будівельно-монтажне управління-22 "Миколаївводбуд" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 28.10.2010 року та припинити провадження у справі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 року (головуючий суддя –Мишкіна М.А., судді: Гладишева Т,Я.. Будішевська Л.О.) апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду Миколаївської області від 28.10.2010 року скасовано, а провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з цією постановою суду апеляційної інстанції, публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" в особі Відділення "Миколаївська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 року та залишити в силі рішення господарського суду Миколаївської області від 28.10.2010 року.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм ст.ст. 55, 124 Конституції України, матеріального права, зокрема, ст. 5 Цивільного кодексу України, ст. 3 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.ст. 2, 6, 56 Закону України "Про третейські суди", ст. 33 Закону України "Про іпотеку", а також норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, 12 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що заявлені Банком вимоги щодо звернення стягнення на заставлене майно Відповідача у зв'язку із невиконанням позичальником –Третьою особою, вимог за кредитним договором, які були забезпечені заставою майна за укладеним договором іпотеки, належного Управлінню, є обґрунтованими та підтверджені доказами у справі. Щодо суми пені у складі позовних вимог місцевий суд вказав про сплив строку давності в один рік щодо стягнення пені. За цих підстав позовні вимоги були задоволені частково, без врахування сум пені.

Скасовуючи вказане рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що умови укладеного сторонами у справі договору іпотеки містили третейську угоду у вигляді застереження, згідно з яким спір за цим договором підлягав передачі на розгляд третейського суду. Також, апеляційний суд зазначив, що зміни до законодавства, відповідно до яких розгляд справ за спорами щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки, віднесений виключено до компетенції судів, були прийняті після укладення вказаного договору іпотеки, а закон не має зворотної сили. За цих підстав, рішення суду першої інстанції було скасовано, а провадження у справі припинено.

Заперечуючи вказані висновки суду апеляційної інстанції, заявник касаційної скарги зазначає, що спори про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають вирішенню судами загальної юрисдикції, до яких третейські суди не відносяться, а правовідносини між сторонами у справі та третьою особою продовжували існувати і після внесення змін до законодавства щодо підвідомчості справ у спорах про нерухоме майно, тому підлягають застосуванню норми законодавства щодо підвідомчості таких спорів, що діяли на момент звернення із позовом у даній справі.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із визначеними запереченнями, оскільки вони викладені з невірним тлумаченням та застосуванням норм законодавства, а також без врахування всіх встановлених обставин справи.

Як встановив суд апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, п. 13.1 іпотечного договору від 07.02.2008 року, укладеного між сторонами у справі, на підставі якого у тому числі заявлені позовні вимоги у даній справі, сторони обумовили, що всі спори, розбіжності та вимоги, що виникають при виконанні даного договору чи у зв'язку з ним або випливають з нього, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом даного третейського суду. Предметом іпотеки за вказаним договором є нежитловий об'єкт (п. 3 договору), тобто нерухоме майно. Отже, звертаючись із позовом про звернення стягнення на нерухоме майно Управління, Банк заявив вимоги на спірну суму у спорі щодо нерухомого майна.

Відповідно до положень п. 3 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" (1076-17) у норми ст. 6 Закону України "Про третейські суди" були внесені зміни, відповідно до яких третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки. Ці зміни були внесені згідно Закону України від 05.03.2009 року, тобто після погодження сторонами вказаного іпотечного договору умов щодо порядку розгляду спорів та органу, що розглядає між сторонами договору спори, розбіжності та вимоги, що виникають при виконанні даного договору чи у зв'язку з ним.

За загальним правилом дії нормативного акту в часі прийняті закони не мають зворотної сили (винятки складають кримінальні закони або якщо про це прямо вказано в законі).

У зв'язку з цим та враховуючи, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" від 05.03.2009 року (1076-17) не містить застережень щодо надання йому в цілому або окремим положенням зворотної сили у часі, суд касаційної інстанції підтримує висновок суду апеляційної інстанції про те, що обмеження щодо розгляду конкретних категорій справ третейським судом, визначені в положеннях, зокрема, п. 7 ст. 6 Закону України "Про третейські суди", стосується справ у спорах, що виникли при виконанні договорів з третейськими угодами, які були укладені після набрання чинності Законом України від 05.03.2009 року. Враховуючи ж дату укладення між сторонами іпотечного договору - 07.02.2008 року, при вирішенні питання щодо спірних відносин між сторонами за іпотечним договором щодо підвідомчості відповідного спору слід виходити з обумовленого в п. 13.1 цього договору третейського застереження - про розгляд цих спорів у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом даного третейського суду.

Стосовно порядку виконання рішення третейського суду, суд касаційної інстанції зазначає, що норми ч. 1 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення вказаного закону від 05.03.2009 року стосуються порядку виконання рішень третейських судів, прийнятих до набрання чинності цим Законом, а не порядку їх розгляду.

При цьому суд касаційної інстанції визнає правомірним посилання апеляційного суду на норми ст. 27 Закону України "Про третейські суди" щодо компетенції третейського суду для розгляду конкретної справи, у зв'язку із застосуванням яких апеляційний суд дійшов правомірного висновку про те, що у разі, якщо третейський суд при зверненні сторони третейської угоди до нього з позовом дійде висновку щодо неможливості розгляду ним конкретного спору внаслідок відсутності у нього компетенції, він припиняє третейський розгляд, або якщо він дійде висновку про недійсність третейської угоди –відмовляє у розгляді заяви з підстав, передбачених нормами вказаної статті. У цих випадках господарський суд розгляне спір по суті з дотриманням положень ст. 12 ГПК України.

Отже, враховуючи вищевикладений аналіз положень законодавства та наявність невизнаної недійсною третейської угоди між сторонами в п. 13.1 іпотечного договору 07.02.2008 року, розгляд даного спору між сторонами господарським судом допускається за умови попереднього розгляду цього спору третейським судом з винесенням відповідної ухвали про непідвідомчість справи третейському суду або за результатами оскарження до господарського суду рішення третейського суду також з мотивів непідвідомчості справи третейському суду.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про припинення провадження у справі є таким, що відповідає обставинам справи та зроблений з вірним застосуванням норм матеріального права.

Поряд з цим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити мотивувальну частину постанови щодо визначених в ній процесуальних підстав для припинення провадження у справі, зазначивши про припинення провадження у даній справі з підстав, передбачених нормами п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України, відповідно до яких господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу спору на вирішення третейського суду.

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", м. Київ в особі Відділення "Миколаївська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому оскаржувана постанова цього суду (із змінами в мотивувальній частині, викладеними в даній постанові) підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 6, 27 Закону України "Про третейські суди", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" від 05.03.2009 року (1076-17) та п. 5 ст. 80, ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -