Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (далі - позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом (з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог) про визнання недійсними ряду договорів купівлі продажу нерухомого майна, укладених 21.08.2009 р. та 01.09.2009 р. між ТОВ "Консалтинг Плюс" ( далі –відповідач 4) та ТОВ "Юкреін Бізнес Солюшнз" ( далі –відповідач 5 ).

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.10.2010 р. у справі № 34/676 у позові відмовлено повністю у зв'язку із встановленням судом нікчемності спірних договорів, тобто їх недійсності в силу закону.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 р. (судді: Андрієнко В.В. –головуючий, Буравльов С.І., Вербицька О.В.) вказане рішення залишено без змін, але з інших підстав, а саме внаслідок визнання судом спірних договорів дійсними та правомірними.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення від 11.10.2010 р. залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме ст. 27 Закону України "Про заставу", ст. ст. 9, 17, 23 Закону України "Про іпотеку", ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( далі –Закон про банкрутство) . Скаржник посилається на те, що спірні договори є нікчемними, оскільки їх недійсність прямо встановлена нормами чинного законодавства.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.09.2002 р. між позивачем та ВАТ "Агроекспорт" ( відповідач 9 ) було укладено кредитний договір № 010/08-11/259, а 27.07.2004 р. –генеральну кредитну угоду № 010/08-11/137CR. У забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними угодами між позивачем та відповідачем 9 протягом 2002-2004 років було укладено ряд іпотечних договорів, за якими позивачу було передано у заставу належне відповідачу 9 нерухоме майно загальною заставною вартістю 17 757 952 грн.

У подальшому вказане майно було відчужено на користь ТОВ "Юридична фірма "Основа" шляхом затвердження ухвалою суду від 25.12.2006 р. мирової угоди у ліквідаційній процедурі в межах справи про банкрутство ВАТ "Агроекспорт", ініційованої за ст. 52 Закону про банкрутство.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.06.2007 р. зазначена ухвала від 25.12.2006 р. про затвердження мирової угоди була скасована.

Проте, 17.01.2007 р., тобто майже одразу після отримання спірного майна за мировою угодою, ТОВ "Юридична фірма "Основа" передало його як внесок до статутного фонду ТОВ "Крат-296", яке у свою чергу відчужило це ж майно на підставі договорів купівлі-продажу від 20.01.2007 р. трьом іншим юридичним особам, а саме ТОВ "ВВН-2007", ТОВ "Нікольська", ТОВ "Юридична агенція правових експертиз "Діксі".

09.02.2007 р. ТОВ "ВВН-2007", ТОВ "Нікольська" та ТОВ "Юридична агенція правових експертиз "Діксі" уклали з ТОВ "Консалтинг Плюс" договори ренти, за якими передали останньому у власність щойно набуте ними спірне нерухоме майно.

При цьому необхідно зазначити, що право власності на нерухоме майно, передане за вказаними договорами ренти, визнавалось за ТОВ "Консалтинг Плюс" рішеннями третейського суду від 13.05.2008 р. Однак, у подальшому за позовами ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" ці рішення були скасовані рішеннями господарських судів, які набули законної сили.

12.08.2008 р. постановою господарського суду Харківської області у справі №Б-39/69-08 ТОВ "Консалтинг Плюс" було визнано банкрутом за ст. 52 Закону про банкрутство і 21.08.2009 р. та 01.09.2009 р. у межах ліквідаційної процедури між банкрутом та ТОВ "Юкреін Бізнес Солюшнз" були укладені договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна, які і є предметом позовних вимог у даній справі.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції встановив, що вказані договори є недійсними в силу ст. 12 Закону України "Про іпотеку", тобто нікчемними, оскільки спірне майно було передано ТОВ "Консалтинг Плюс" незаконно, без згоди позивача, як іпотекодержателя цього майна.

Однак, суд апеляційної інстанції, залишаючи вказане рішення без змін, дійшов протилежних висновків про те, передача спірного нерухомого майна від його первісного набувача –ТОВ "Юридична фірма "Основа" до осіб, які відчужили його на користь ТОВ "Консалтинг Плюс" відбувалась у період чинності ухвали суду від 25.12.2006 р. про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство ВАТ "Агроекспорт", тобто правомірно. Що стосується оспорюваних договорів, то вони укладені у ліквідаційній процедурі в справі про банкрутство ТОВ "Консалтинг Плюс" і відповідно до норм ст. 23 Закону про банкрутство у цьому випадку згода іпотекодержателя на реалізацію заставного майна не потрібна. Отже, спірні договори купівлі-продажу укладені з дотриманням норм чинного законодавства.

Проте, такі висновки суду апеляційної інстанції не можна визнати законними та обґрунтованими у зв'язку з наступним.

Внаслідок скасування судом касаційної інстанції ухвали суду від 25.12.2006 р. про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство нерухоме майно, передане ТОВ "Юридична фірма "Основа" за цією угодою, знову набуло статусу обтяженого іпотекою і відповідно до норм ст. 23 Закону України "Про іпотеку" іпотека є дійсною для усіх наступних набувачів цього майна.

Це означає, що всі угоди щодо відчуження спірного майна, які передували його продажу в процедурі банкрутства ТОВ "Консалтинг Плюс", були укладені у порушення вимог ст. 9 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої іпотекодавець має право відчужувати предмет іпотеки виключно на підставі згоди іпотекодержателя.

У силу приписів ст. 12 Закону України "Про іпотеку" правовим наслідком укладення таких правочинів є їх недійсність. Відповідно, правочин, недійсність якого встановлена законом, є нікчемним (ст. 215 ЦК України).

Отже, обставини даної справи свідчать про те, що на протязі тривалого часу мали місце навмисні дії осіб, спрямовані на незаконне виведення спірного майна з іпотеки шляхом укладення ряду угод, недійсність яких прямо передбачена нормами чинного законодавства.

З викладеного вбачається, що спірне майно потрапило у ліквідаційну масу банкрута - ТОВ "Консалтинг Плюс" неправомірно. У зв'язку з чим угоди, на підставі яких відбулося його подальше відчуження на користь ТОВ "Юкреін Бізнес Солюшнз", також є нікчемними. У цьому випадку факт укладення таких угод у процедурі банкрутства не робить їх дійсними, оскільки відчуження заставного майна у процедурі банкрутства без згоди заставодержателя є правомірним лише тоді, коли це майно набуте банкрутом законним шляхом.

Більше того, колегія суддів зауважує, що провадження у справі про банкрутство за спрощеною процедурою банкрутства відсутнього боржника (ст. 52 Закону про банкрутство) не передбачає наявності у такого боржника майна. У випадку виявлення майна відсутнього боржника, вартість якого перевищує суму витрат на проведення процедури банкрутства, норми названої статті передбачають перехід до загальних процедур банкрутства, а не відчуження цього майна у спрощеній процедурі банкрутства.

Враховуючи вищевикладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що не відповідає нормам чинного законодавства, а законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції –залишенню в силі.

На підставі вказаного та керуючись ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку", ст. 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 23, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Касаційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 р. у справі № 34/676 скасувати.

3. Рішення господарського суду м. Києва від 11.10.2010 р. у справі № 34/676 залишити в силі.