Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Хмельницька Універсальна компанія" звернулось до господарського суду з позовом про скасування наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 285 від 19.07.2010 року в частині анулювання позивачу спеціального дозволу № 4390 від 27.09.2007 року на користування надрами та про зобов'язання Міністерства охорони навколишнього природного середовища України видати наказ про скасування наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 285 від 19.07.2010 року у вказаній частині.

Позовні вимоги вмотивовано наявністю між сторонами спору про право позивача на користування надрами, прийняттям спірного акта за відсутності передбачених пунктом 25 постанови Кабінету Міністрів України від 23.06.2010 року № 596 (596-2010-п) підстав для анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 4390 від 27.09.2007 року.

Відповідач відхилив позов, зазначивши, що на момент прийняття спірного акта постанова Кабінету Міністрів України від 23.06.2010 року № 596 (596-2010-п) не була чинною, підставою для анулювання спеціального дозволу на користування надрами було надання позивачем свідомо неправдивих відомостей, що відповідає підставам, передбаченим підпунктом 4 пункту 20 Порядку надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 року № 608 (608-2009-п) , та абзацом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності"; провадження у справі відкрито з порушенням правил підвідомчості господарським судам України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2010 року (суддя Балац С.В.) позов задоволено частково; визнано недійсним наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України "Про анулювання спеціального дозволу на користування надрами" від 19.07.2010 року № 285; з відповідача стягнуто на користь позивача 160,50 грн. судових витрат; в решті вимог провадження у справі припинено.

Судове рішення вмотивовано недоведеністю належними та допустимими доказами обставин щодо подання позивачем свідомо неправдивих відомостей для одержання спеціального дозволу на користування надрами, порушенням відповідачем статті 19 Конституції України, статті 26 Кодексу України про надра, пункту 20 Порядку надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 року № 608 (608-2009-п) ; поряд з тим місцевий господарський суд дійшов висновку, що даний спір є спором про право, а відносини між сторонами спору є цивільними (господарськими).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2010 року (судді: Лосєв А.М. –головуючий, Іваненко Ю.Г., Сулім В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін, як прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, заступник прокурора міста Києва подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову у даній справі, прийняти рішення, яким у позові відмовити.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, оскільки Порядок надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 року № 608 (608-2009-п) , не передбачає такої підстави для анулювання дозволу, як вирок суду; судові рішення прийняті з порушенням вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності сторін судового процесу перед законом та судом, оскільки в них викладено лише доводи та докази сторони, на користь якої приймається рішення.

Позивач у судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу її доводи відхилив повністю, вказавши на законність та обґрунтованість судових рішень.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав, не скористався правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представника позивача та прокурора, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Місцевим господарським судом було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Хмельницька Універсальна компанія" отримало спеціальний дозвіл на користування надрами за реєстраційним № 4390 від 27.09.2007 року, за яким Товариству надано право на видобування мінеральної лікувально-столової води на Збручанському родовищі Східна ділянка, що знаходиться у Хмельницькій області, Городоцький район, 2 км на південний захід від смт. Сатанів, у заплаві р. Збруч.

12.02.2010 року прокуратурою Хмельницької області винесено припис про усунення порушень Кодексу України про надра (132/94-ВР) , адресований Міністру охорони навколишнього природного середовища України; у приписі зазначено, що в ході прокурорської перевірки встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк Уніком" подало до Мінприроди свідомо неправдиві відомості, оскільки Сатанівською селищною радою та її виконавчим комітетом надання Товариству "Хмельницьк Уніком" спеціального дозволу на користування надрами Східної ділянки Збручанського родовища не погоджувалось; рішення (погодження) виконкому Сатанівської селищної ради від 27.07.2007 року № 46/1, яке було підставою для надання Товариству спеціального дозволу на користування надрами, підроблене, у зв'язку з чим Хмельницьким міжрайонним природоохоронним прокурором 24.12.2009 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України, за фактом подання працівниками позивача до Мінприроди завідомо підробленого документа.

19.07.2010 року відповідач видав наказ № 285 "Про анулювання спеціального дозволу на користування надрами", вказаний наказ прийнято відповідно до пункту 4 Порядку надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 року № 608 (608-2009-п) , на підставі листа Генеральної прокуратури України від 28.02.2010 року № 7/4-32вих-10 щодо припису прокуратури Хмельницької області від 12.02.2010 № 07/4-1975-04 та з урахуванням пункту 9 протоколу Міжвідомчої робочої групи з питань надрокористування № 18 від 10.03.2010 року; пунктом 1 спірного наказу вирішено анулювати спеціальний дозвіл на користування надрами № 4390 від 27.09.2007 року, наданий позивачу на видобування мінеральних лікувально-столових вод Східної ділянки Збручанського родовища Хмельницької області, а пункти 2, 3, 4 регулюють питання виконання спірного наказу.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, зазначив про відсутність належних та допустимих доказів відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджували б обставини щодо подання позивачем для одержання спеціального дозволу на користування надрами свідомо неправдивих відомостей, тобто, як неправдивості поданих позивачем відомостей, так і його попередньої поінформованості про таку неправдивість; також місцевий господарський суд визначив природу правовідносин сторін як цивільних (господарських), що регулюються цивільним (господарським) законодавством, та не засновані на владному підпорядкуванні позивача відповідачем.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з недоведеністю обставин, на які посилається відповідач, належними та допустимими доказами.

Розглянувши доводи касаційної скарги в частині допущених судами порушень Порядку надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 року № 608 (608-2009-п) , судова колегія відхиляє їх, як невмотивовані, оскільки статтями 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладено обов'язок довести обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами. Судами вірно зазначено, що до обставин, які належало довести відповідачу, належать обставини щодо подання позивачем для одержання спеціального дозволу на користування надрами свідомо неправдивих відомостей (підробка рішення (погодження) виконкому Сатанівської селищної ради від 27.07.2007 року № 46/1 та попередня поінформованість позивача про таку підробку). Судове рішення (вирок), про відсутність яких вказують суди, є не обставинами, що підлягають доведенню для з'ясування наявності чи відсутності підстав анулювання спеціального дозволу (як помилково зазначено в касаційній скарзі), а доказами, що свідчать про відповідні обставини.

Водночас судова колегія зазначає про таке.

Відповідно до статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи організації звертаються до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам не підвідомчі спори, що виникають з публічно-правових відносин, та віднесені до компетенції Конституційного суду України та адміністративних судів.

Перелік спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів визначено частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Відповідно до статті 3 цього Кодексу суб'єкт владних повноважень - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначаючи підвідомчість даного спору господарським судам України, місцевий господарський суд виходив з того, що спір між сторонами є спором між господарюючим суб'єктом та Міністерством охорони навколишнього природного середовища України про право господарюючого суб'єкта на користування надрами; даний спір виник у зобов'язальних правовідносинах, що склалися між сторонами спору, та регулюється цивільним законодавством; позивач звернувся за судовим захистом відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України з позовом до особи, якій надано повноваження здійснювати права власника на надра від імені Українського народу.

Судова колегія зазначає, що спором про право є спір, в якому кожна зі сторін вважає належним собі (особі, яку вона представляє) відповідне право, заперечуючи у зв'язку з цим належність спірного права іншій стороні; в силу статей 173 та 175 Господарського кодексу України до цивільно-правових зобов'язань, що регулюються Цивільним кодексом України (435-15) , належать майново-господарські зобов'язання, об'єктом яких є певна господарська дія.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться у межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника (тобто, права щодо володіння, користування, розпорядження) здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) .

За статтею 4 Кодексу про надра, надра є виключною власністю народу України і надаються тільки в користування; угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра (право володіти, користуватися, розпоряджатися) через Верховну Раду України, Верховну Раду Республіки Крим і місцеві ради народних депутатів. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Право користування надрами господарюючого суб'єкта (як майнове право) може бути припинено у випадках, визначених статтею 26 Кодексу України про надра, органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті у разі незгоди користувачів –у судовому порядку.

Також за статтею 57 Кодексу України про надра органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, державного гірничого нагляду, державного геологічного контролю або іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (контролюючими органами) в порядку, встановленому законодавством України, у разі порушення статті 56 та інших вимог цього Кодексу (132/94-ВР) , може бути припинено користування надрами.

Статтею 11 Кодексу про надра Міністерство охорони навколишнього природного середовища України віднесено до органів, що здійснюють державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр; також за статтею 61 даного Кодексу Міністерство охорони навколишнього природного середовища України здійснює державний контроль за використанням та охороною надр у межах своєї компетенції.

За підпунктом 15 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 року № 1524 "Про затвердження Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України" (1524-2006-п) Міністерство охорони навколишнього природного середовища України відповідно до покладених на нього завдань видає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування ділянками надр.

Спеціальні дозволи за своєю правовою природою є офіційними документами, що підтверджують зі сторони держави право суб'єкта господарювання на здійснення такого користування за видом та строком відповідно до чинного законодавства. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 року № 608 (608-2009-п) затверджено Порядок надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами; за пунктом 1 вказаний Порядок (608-2009-п) визначає процедуру надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами; за визначеною Кабінетом Міністрів України процедурою дозволи надаються Мінприроди переможцям аукціонів з їх продажу, а також у випадках, передбачених у пункті 8 цього Порядку (608-2009-п) .

За пунктом 20 вказаного положення (1524-2006-п) Мінприроди анулює спеціальний дозвіл на користування надрами, зокрема, у разі подання надрокористувачем свідомо неправдивих відомостей.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору, судам попередніх інстанцій належало з'ясувати, чи надано Міністерству охорони навколишнього природного середовища України повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України, та чи здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України такі повноваження щодо позивача на час виникнення спору саме у спірних правовідносинах, тобто, при виконанні вимог процедури, передбаченої Порядком надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 року № 608 (608-2009-п) .

За приписами статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові апеляційної інстанції мають бути, зокрема, зазначені підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З наявної апеляційної скарги вбачається, що питання про перегляд рішення було порушено Міністерством охорони навколишнього природного середовища України з мотивів непідвідомчості даного спору господарським судам України з посиланням на положення законодавства та докази, що свідчать про здійснення скаржником у даних правовідносинах покладених на нього владних управлінських функцій.

Однак апеляційний господарський суд не виклав у постанові відповідні доводи та докази скаржника, мотиви, з яких було відхилено ці доводи та докази, не застосував норми законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд всупереч статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу, не з’ясував у судовому процесі всебічно, повно та об’єктивно всі обставини справи в їх сукупності, не дослідив докази, подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, не проаналізував природу правовідносин, що виникли та існували між сторонами.

Таким чином, апеляційний господарський суд припустився порушень норм процесуального права, що унеможливлюють встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111,11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2010 року у справі № 45/226 Господарського суду міста Києва скасувати.

Справу направити до Київського апеляційного господарського суду на новий апеляційний розгляд.