Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Державне підприємство "Вугілля України" в особі філії "Донецьквуглезбут" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства "Донбасантрацит" 497,24 грн. збитків, пов'язаних з затримкою вагонів у березні 2008 року, посилаючись на статтю 224 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги вмотивовано постачанням відповідачем неякісного вугілля, через затримку вагонів з яким з позивача було стягнуто на користь одержувача вантажу 431,04грн. на відшкодування витрат одержувача вантажу по сплаченій ним платі за користування вагонами за період затримання, а також 66,20 грн. стягнутих з позивача на користь одержувача вантажу судових витрат у справі № 52/17.

Відповідач відхилив позовні вимоги з огляду на недоведеність складу цивільного правопорушення для стягнення збитків, подав заяву про застосування спеціального строку позовної давності за даним позовом.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 21.10.2010 року (суддя Фонова О.С.) позов задоволено частково; з відповідача на користь позивача стягнуто 431,04 грн. збитків та 293 грн. судових витрат.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.01.2011 року (судді: Чернота Л.Ф. - головуючий, Новікова Р.Г., Шевкова Т.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову частково, у частині відмови у позовних вимогах; прийняти нове рішення щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, оскільки ними всупереч статті 43 Господарського процесуального кодексу України не проведено належну оцінку всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що свідчать про існування всіх умов для настання відповідальності за заподіяння збитків, не застосовано статті 224, 225, 228 Господарського кодексу України.

Відповідач не надіслав відзив на касаційну скаргу; сторони не скористались правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є наявність чи відсутність умов для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків за підстав позову, наведених позивачем.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між Державним підприємством "Вугілля України" в особі філії "Донецьквуглезбут" (покупець) та Державним підприємством "Донбасантрацит" (продавець) було укладено договір поставки від 01.06.2007 року № 13-07/2-ЕН, за яким постачальник на умовах, передбачених договором, зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити вугільну продукцію в асортименті, за реквізитами та з якісними характеристиками, приведеними в договорі.

За умовами договору поставка вугілля здійснюється залізничним транспортом у відкритих піввагонах, погодженим графіком; мінімальна партія відвантаження чотири напівввагони; приймання вугілля по кількості та якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкцій держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року № П-6 (va006400-65) та від 25.04.1966 року № П-7 (va007400-66) з подальшими змінами та доповненнями; ГОСТ 1137-64 "Угли бурые, каменные, антрацит, горючие сланцы и брикеты. Правила приёма по качеству", ДСТУ 4083-2002 "Вугілля кам'яне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях. Технічні умови", ДСТУ 4096-2002 "Вугілля буре, кам'яне,антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору та підготовки проб для лабораторних випробувань", ГТР 34.09.110-2003 "Вхідний контроль палива на ТЕС та організація претензійної роботи" та/або іншими нормативними документами України, прийнятими на заміну або доповнення вищевказаних, в частині, що не суперечить даному договору. Якщо показники вугілля, визначені в лабораторії вантажоотримувача, відрізняються від посвідчень якості на величину більше допустимої похибки випробовування, покупець або вантажоотримувач протягом 24 годин з моменту отримання результатів зобов'язаний викликати постачальника або вантажовідправника для проведення спільного опробування вугілля. Уразі неприбуття представника постачальника/вантажовідправника протягом 24 годин з моменту отримання повідомлення, до розрахунку приймаються показники якості, визначені лабораторією вантажоотримувача. Вугілля, якісні показники якого перевищують гранично допустимий рівень, встановлений договором, покупцем не приймається, не оплачується і повертається назад на адресу вантажовідправника з дотриманням пункту 6.4 цього договору.

За пунктом 5.5 договору вартість перевезення вугілля залізницею оплачує покупець; постачальник гарантує відповідність кількості та якості вугілля умовам договору; згідно з пунктом 6.4 договору за постачання неякісного вугілля постачальник несе відповідальність у вигляді повного відшкодування всіх збитків покупця та вантажоотримувача, пов'язаних з постачанням такого вугілля.

Договір набирає чинності з 01.07.2007 року та діє до 31.12.2007 року, а в частині проведення розрахунків –до повного виконання зобов'язань.

Судами встановлено, що на виконання умов договору в березні 2008 року відповідач відвантажив у напіввагонах №№ 68822238, 66963208, 61614525, 67673749 за залізничною накладною № 50515811 вугільну продукцію, вантажоодержувачем якої була Придніпровська ТЕС ВАТ "Дніпроенерго". При здійсненні Придніпровською ТЕС вхідного контролю поставленого вугілля в лабораторії вантажоотримувача було виявлене негативне відхилення якості, про що складено акт відбору та обробки проб та приймання вугілля за фактичною якістю № 864 від 06.03.2008 року, у зв'язку з чим вагони затримано до прибуття повноважного представника вантажовідправника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2008 року по справі № 52/17 було задоволено позов ВАТ "Дніпроенерго" до ДП "Вугілля України" про стягнення збитків у розмірі 1428,24 грн. за поставку вугілля неналежної якості за накладною № 50515811, постачальником якого було Державне підприємство "Донбасантрацит".

Позивач направив відповідачу претензію про сплату збитків, у тому числі 431,04грн. вартості плати за простій вагонів у зв'язку з очікуванням представників постачальника, а також суми 66,20грн. судових витрат, стягнутих з позивача у справі №52/17.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди відмовили у стягненні суми 66,20 грн. судових витрат, стягнутих з позивача у справі № 52/17, оскільки дана сума за своєю правовою природою не є збитками.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Також за приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати заподіяні цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як відшкодування заподіяної шкоди суду необхідно з’ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, вину відповідача. При цьому на позивача покладено обов’язок доведення факту протиправності поведінки відповідача, розміру завданих збитків та прямого причинного зв’язку між порушенням зобов’язання та збитками.

Вказані обставини підлягають доведенню належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому слід зазначити, що за частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, у яких беруть участь ті самі сторони; суди попередніх інстанцій на вказане положення законодавства уваги не звернули, безпідставно застосувавши частину 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України у даному випадку.

Натомість з встановлених судами обставин справи вбачається, що за судовим рішенням у справі № 52/17 до Державного підприємства "Вугілля України" застосовано цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення збитків, заподіяних саме його неправомірною поведінкою, а не неправомірною поведінкою іншої особи.

За статтею 226 Господарського кодексу України, статтею 623 Цивільного кодексу України відшкодування збитків, заподіяних порушенням зобов'язання, є обов'язком сторони-порушника; не виконавши цей обов'язок перед ВАТ "Дніпроенерго" в добровільному порядку, Державне підприємство "Вугілля України" відшкодувало судові витрати у спорі, що виник внаслідок його власної неправомірної поведінки, а не відповідача у даній справі.

Доводи скаржника не ґрунтуються на нормах матеріального права, що регулюють спірні правовідносини; також помилковим є посилання скаржника на статтю 228 Господарського кодексу України, що застосовується до випадків, коли учасник господарських відносин в силу умов договору чи приписів законодавства несе відповідальність за дії (бездіяльність) іншого учасника господарських відносин та відшкодовує збитки замість третьої особи.

Рішення місцевого господарського суду в іншій частині стягнення збитків на суму 431,04 грн. вартості плати за простій вагонів у зв'язку з очікуванням представників постачальника, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не оскаржено, відтак підстави для скасування судових рішень у цій частині відсутні.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлених судами обставин справи, посилання на порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Вугілля України" в особі філії "Донецьквуглезбут" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.01.2011 року у справі № 17/250 Господарського суду Луганської області та рішення Господарського суду Луганської області від 21.10.2010 року залишити без змін.