Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Добролюбової Т.В.,суддів Гоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши касаційну скаргу Міністерства екології та природних ресурсів Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.12у справі№ 5011-30/6320-2012 Господарського суду міста Києваза позовом Міністерства екології та природних ресурсів України до Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державна фінансова інспекція України про стягнення 369 761,75 грн.за участю представників сторін від:

позивача: Жукович Л.В. (дов. від 03.01.13),

відповідача: Фляшовський В.А. (дов. від 19.02.13),

третьої особи: Троніц М.І. (дов. від 27.12.12).

Міністерство екології та природних ресурсів України звернулося з позовом до Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" про стягнення 369 761,75 грн. вартості комунальних послуг. В обґрунтування позовних вимог Міністерство посилалось на акти ревізії своєї господарської діяльності складені Головним контрольно-ревізійним Управлінням України 23.12.09 та 21.09.11. Позивач вказував на те, що згідно з актами ревізії у зв'язку із перебуванням відповідача в нежитловому приміщенні в адміністративному корпусі № 1 будинку № 35 по вул. Урицького в м. Києві на умовах оренди з відшкодуванням фактичних втрат, пов'язаних з утриманням займаних площ, загальна сума отриманих та несплачених відповідачем комунальних та інших послуг за період з 01.01.08 до 01.01.09 та з січня до червня 2011 року, складає заявлену до стягнення суму. При цьому позивач посилався на приписи Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.02 № 228 (228-2002-п) .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.12, ухваленим суддею Ващенко Т.М., у позові відмовлено повністю. Вмотивовуючи оскаржуване рішення щодо стягнення грошових коштів за період з 01.01.08 до 11.05.09 місцевий господарський суд виходив зі спливу строку позовної давності для захисту позивачем свого порушеного права. Відмовляючи в решті позовних вимог суд виходив з недоведеності матеріалами справи наявності у відповідача заборгованості перед Міністерством за період з 12.05.09 до 01.10.09 та за період з січня до червня 2011 року. Водночас судом враховано відсутність між сторонами договірних відносин з оренди приміщення в адміністративному корпусі № 1 та договірних відносин щодо надання комунальних послуг та послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за спірний період. При цьому суд керувався приписами статей 256, 257, 267, 525, 526, 610 Цивільного кодексу України, статей 174, 181, 193 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Кондес Л.О. - головуючого, Ропій Л.М., Рябухи В.І., постановою від 14.11.12 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Міністерство екології та природних ресурсів України звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неповне з'ясування судами обставин справи, зокрема, неврахування фактичного перебування відповідача у адміністративному корпусі № 1, що покладає на нього обов'язок зі сплати комунальних витрат. Також скаржник зазначає про безпідставне посилання судів на норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , оскільки Міністерство не є ні виробником, ні виконавцем комунальних послуг, а лише балансоутримувачем певного майна та звичайним користувачем комунальних послуг.

На адресу Вищого господарського суду України від Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи що, предметом судового розгляду є вимога Міністерства екології та природних ресурсів України до Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" про стягнення 369 761,75 грн. вартості комунальних послуг. Як на підставу позову, позивач посилається на наявність у відповідача заборгованості з відшкодування фактичних втрат, пов'язаних з утриманням позивачем частини приміщень в адміністративному корпусі № 1 будинку № 35 по вул. Урицького в м. Києві у зв'язку із перебуванням в них відповідача. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення цих вимог. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарські суди визнали недоведеним позивачем належними і допустимими доказами факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості з комунальних та інших послуг за спірний період. Судами установлено, що між позивачем та відповідачем не було укладено ні договору про надання послуг комунальних послуг, ні договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за спірний період. При цьому судами були оцінені надані позивачем, в підтвердження своїх вимог, складені в односторонньому порядку реєстри погодження займаних площ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та акти ревізії фінансово-господарської діяльності позивача, котрі, як установили суди, не є доказами у розумінні статей 32- 34 Господарського процесуального кодексу України та правовою підставою для стягнення з відповідача коштів з відшкодування вартості комунальних та інших послуг. Отже, враховуючи те, що позовні вимоги позивачем належним чином не доведені і документально не підтверджені, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та стосуються оцінки доказів, яка знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і при вирішені спору суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Міністерства екології та природних ресурсів України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.12 у справі Господарського суду міста Києва № 5011-30/6320-2012 залишити без змін.