30/250 Про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу пакету акцій ВАТ укладеного за конкурсом - 22.02.2011 Прийняття

У серпні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково - виробниче підприємство "Дніпроенергосталь" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України про визнання недійсною ч.2 п. 34 та п. 39 договору купівлі-продажу пакету акцій № КПП -554 від 25 серпня 2009 року за конкурсом.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року (суддя Ващенко Т.М) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2010 року (судді Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) у справі № 30/250 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково - виробниче підприємство "Дніпроенергосталь" звернулось до Вищого господарського суду України з касайційною скаргою, в якій просить зазначені рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати недійсною ч.2 п. 34 та п. 39 договору купівлі-продажу пакету акцій № КПП -554 від 25 серпня 2009 року за конкурсом.

Вимоги касаційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю Науково - виробниче підприємство "Дніпроенергосталь" обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням вимог матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 серпня 2009 року між Фондом державного майна України (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство" Дніпроенергосталь" (покупець) укладено Договір № КПП-554 купівлі-продажу пакету акцій ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод ім. 23 Жовтня" за конкурсом.

Відповідно до п.1 укладеного договору його предметом є пакет акцій ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод імені 23 жовтня" кількістю 173 021 штука простих іменних акцій, випущених у документарній формі, що становить 50 % плюс 1 акція статутного фонду (капіталу), номінальною вартістю однієї акції 0,25 гривні та номінальною вартістю пакета акцій 43 225,25 грн. (згідно з планом розміщення акцій ВАТ, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 17 листопада 2008 року № 1365), який за результатами конкурсу продано за 755 000,00 грн.

Пунтком 2 укладеного договору передбачено обов’язок покупця розрахуватись за придбаний пакет акцій ВАТ протягом 60 календарних днів від дати нотаріального посвідчення договору в сумі 755 000 грн., у тому числі протягом 30 календарних днів сплатити 377 500 грн., що становить 50 відсотків ціни пакета акцій.

Сторонами договору погоджено, що обов'язки покупця, визначені пунктом 11 договору, виникають з моменту отримання останнім дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України на придбання пакета акцій (п.34 договору). У разі неотримання протягом 50 днів від дати укладення договору такого дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання, договір розривається за згодою сторін або за рішенням суду. При цьому конкурсна гарантія Покупцю не повертається.

Згідно пункту 39 укладеного договору у разі невиконання однією із сторін умов договору та/або неотримання покупцем у строк, передбачений пунктом 34 договору, дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України на концентрацію суб'єктів господарювання, він може бути розірваний за згодою сторін або на вимогу іншої сторони за рішенням суду або господарського суду з поверненням пакета акцій подавцю за Актом приймання-передавання протягом трьох робочих днів від дати набрання чинності рішення суду, господарського суду або від дати підписання додаткової угоди про розірвання договору за згодою сторін.

Позивач звернувся до суду з позовом до Фонду державного майна України про визнання недійсною ч.2 п. 34 договору купівлі-продажу пакету акцій № КПП-554 від 25.08.09. ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод імені 23 Жовтня" за конкурсом, укладеного між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим підприємством "Дніпроенергосталь".

До винесення місцевим судом рішення по суті спору позивач збільшив позовні вимоги, просить суд визнати також недійсним п. 39 вищезазначеного договору купівлі-продажу пакету акцій № КПП-554 від 25.08.09. в частині можливості розірвання договору з підстави неотримання покупцем у строк, передбачений п.34 договору, дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України на концентрацію суб’єктів господарювання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі даних, отриманих юридичною компанією "Ноосфера" від ДП "Інформаційно-аналітичне агентство" (Держкомстату), встановлено, що частки учасників концентрації на загальнодержавному чи регіональному ринках не перевищують 35 відсотків. Згідно правового висновку юридичної компанії "Ноосфера"№ 7 від 20 травня 2010 року у позивача відсутня необхідність одержання дозволу на концентрацію.

Крім того, на думку позивача частина 2 ст. 34 договору № КПП-554 від 25 серпня 2009 року суперечить ст. 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та принципам приватизації, які зазначені у ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна", оскільки передбачає негативні наслідки у вигляді розірвання договору, у випадку неотримання дозволу на концентрацію, навіть якщо отримання такого дозволу не є необхідністю відповідно до вимог закону. При укладенні спірного договору і на момент розгляду справи, позивач тлумачить зміст ч. 2 ст. 34 договору саме так, що договір можливо розірвати у випадку, якщо всупереч вимогам Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) в установлені строки такий дозвіл не отриманий. Позивач вказує на те, що він погодився на зміст ч. 2 ст. 34 договору під впливом помилки (ст. 229 Цивільного кодексу України).

Позивач вважає, що оскільки п. 39 договору підставою для розірвання договору є факт неотримання позивачем у строк, передбачений пунктом 34 договору, дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України на концентрацію суб'єктів господарювання, що одночасно є підставою для розірвання договору відповідно до ст. 34 даного договору, необхідно також визнати недійсним п. 39 договору купівлі-продажу пакету акцій № КПП-554 від 25 серпня 2009 року в частині можливості розірвання договору з підстави неотримання покупцем у строк, передбачений пунктом 34 договору, дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України на концентрацію суб'єктів господарювання.

На думку позивача ч.2 п. 34 та п. 39 договору № КПП-554 купівлі-продажу пакету акцій ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод ім. 23 Жовтня" суперечать вимогам чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджуються з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимоги позивача задоволенню не підлягають виходячи з наступних підстав.

Відповідно ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону (2163-12) , з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

Згідно ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що при приватизації майна державного підприємства як єдиного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання. Згідно п. 4 ч. 2 ст. 22 зазначеного Закону концентрацією визнається безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Фондом державного майна України було проведено конкурс з продажу пакета акцій ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод імені 23 жовтня", що становить 50 % плюс одна акція підприємства за конкурсом, відповідно до Положення "Про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій акціонерних товариств", що зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 23 грудня 2004 року за № 1634/10233, та затверджено наказом Фонду від 31 серпня 2004 року № 1800 (z1634-04) , розпорядженням Антимонопольного комітету України від 31 серпня 2004 року № 330-р (za634-04) ., рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 листопада 2004 року № 489 (zb634-04) .

Відповідно до п. 2.8 вищезазначеного положення подання конкурсних пропозицій та підтверджуючих документів до органу приватизації розцінюється як факт визнання потенційним покупцем усіх умов і аспектів конкурсу, а також того, що він ознайомився з наданою йому інформацією про конкурс та про об'єкт приватизації в повній мірі і надалі не матиме претензій до відповідного органу приватизації чи до особи, яка за дорученням органу приватизації готує та проводить конкурс.

Частиною 2 п. 7.3 положення передбачено, що конкурсна комісія не може визнати переможцем учасника конкурсу за умови, якщо не взяті зобов'язання учасником конкурсу щодо виконання фіксованих умов конкурсу.

Згідно з ч. 2 п. 34 Договору сторонами було погоджено, що у разі неотримання Покупцем дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання Договір розривається за згодою сторін або за рішенням суду.

Контроль за виконанням умов договору купівлі-продажу здійснює державний орган приватизації.

Договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.

На вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Таким чином, з наведеного вбачається, що зміст господарського договору складає сукупність умов, на яких він укладений.

У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірною вольовою дією. Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Згідно з нормою закону правочин завжди є правомірним, якщо тільки його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Таким чином, укладаючи Договір № КПП-554 купівлі-продажу пакету акцій ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод ім. 23 Жовтня" за конкурсом від 25 серпня 2009 року, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, про що свідчить факт підписання зазначеного Договору сторонами.

Відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій на виконання частини 2 пункту 34 Договору позивач звернувся з заявою до Антимонопольного комітету України. Антимонопольний комітет України надав попередні висновки про концентрацію від 26 серпня 2010 року № 45-пв з яких вбачається, що придбання ТОВ НВП "Дніпроенергосталь" акцій ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод ім. 23 Жовтня", що забезпечує покупцеві перевищення 50 відсотків голосів у вищому органі управління товариства, не потребує попереднього отримання дозволу органів Антимонопольного комітету України. У зв'язку з наведеним у позивача немає обов'язку для звернення до органів Антимонопольного комітету України з метою отримання дозволу на концентрацію.

Тобто, з наведеного вбачається, що позивачем виконано вищезазначений пункт договору, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Отже, під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.