Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяв участь представник

Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до ТОВ "Добриня та Ко" (далі - відповідач) про стягнення 1 572 948,97 грн. безпідставно отриманих коштів, що становлять вартість оплачених позивачем, але не виконаних відповідачем робіт за договором від 01.03.2007 р. № 35/6/337.

У свою чергу відповідач звернувся до позивача з зустрічним позовом про стягнення 20 391,97 грн. пені за несвоєчасну оплату виконаних робіт за вказаним договором.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 27.08.2010 р. у справі № 5020-10/226 (суддя Юріна О.М.) первісний позов задоволений, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 572 948,97 грн. безпідставно отриманих коштів та судові витрати. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 р. (судді: Волков К.В. –головуючий, Гоголь Ю.М., Черткова І.В.) вказане рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення зустрічного позову та відмову у задоволенні первісного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема ст.ст. 613, 1212 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), ст. 221 Господарського кодексу України (далі – ГК України (436-15) ). Скаржник посилається на те, що зобов'язання сторін за договором на даний час не припинені, а несвоєчасне виконання відповідачем робіт було спричинено неналежним виконанням з боку позивача обов'язку щодо оплати робіт.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.03.2007 р. між сторонами був укладений договір № 35/6/337, відповідно до якого відповідач зобов'язався виконати роботи по ремонту судна "Іня" загальною вартістю 15 546 272 грн., а позивач –прийняти та оплатити виконані роботи у порядку та на умовах договору.

У подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод, останньою з яких сторони визначили строк виконання робіт до 01.05.2010 р., а термін дії договору до 30.05.2010 р.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що протягом дії договору позивач перерахував відповідачу в рахунок оплати робіт 14 457 623, 28 грн. (з урахуванням авансового платежу згідно п.2.3.1 договору).

Проте, в порушення умов договору та приписів ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідач виконав лише частину передбачених договором робіт на суму 12 884 674, 31 грн. Тобто, вартість оплачених позивачем, але не виконаних відповідачем робіт склала 1 572 948,97 грн.

Тобто, у даному випадку мало місце неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором і у зв'язку із закінченням дії договору підстави для отримання перерахованого позивачем авансу відпали.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків, що сплачені позивачем кошти в сумі 1 572 948,97 грн. підлягають поверненню відповідачем, як безпідставно отримані відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Що стосується зустрічних позовних вимог відповідача про стягнення пені, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у їх задоволенні з тих підстав, що суми перерахованих позивачем коштів, у тому числі авансовий платіж, які були у розпорядженні відповідача, значно перевищують вартість фактично виконаних останнім робіт. Таким чином, факт прострочення виконання зобов'язання з боку позивача у цьому випадку відсутній.

Відтак, доводи касаційної скарги не спростовують висновків попередніх судових інстанцій.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам чинного законодавства.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Касаційну скаргу ТОВ "Добриня та Ко" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 27.08.2010 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 р. у справі № 5020-10/226 залишити без змін.