Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Пащенко Галини Анатоліївнина постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року у справі № 5020-837/2012 Господарського суду міста Севастополя за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" до Фізичної особи-підприємця Пащенко Галини Анатоліївни про стягнення 47168,01 грн.за участю представників: позивача Терземан Д.В., дов. від 14.08.2012 року відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

24.07.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МТІ" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Пащенко Галини Анатоліївни 47168,01 грн. (в тому числі 44555,71 грн. заборгованості за одержаний товар, 2612,30 грн. пені), посилаючись на порушення відповідачем умов договору, приписи статей 525, 526, 530, 692 Цивільного кодексу України, статей 175, 193, 230, 231, 235, 237 Господарського кодексу України.

Відповідач відхилив позов, зазначивши, що ним не визнано заборгованість в розмірі 62197,56 грн. за товар, отриманий за накладними від 19.05.2009 року та від 01.06.2009 року, підписи на яких не належать відповідачу; в липні 2012 року відповідач подав документи для оформлення припинення підприємницької діяльності, запис про припинення підприємницької діяльності було внесено до Реєстру 07.09.2012 року, а позивача повідомлено про невизнання зобов'язання у серпні 2010 року, відтак, вимоги позивача вважаються погашеними за приписами статті 50-1 Цивільного кодексу України, а провадження у даній справі підлягає припиненню за пунктом 6 статті 80 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Севастополя від 11.09.2012 року замінено відповідача фізичну особу-підприємця Пащенко Галину Анатоліївну на фізичну особу Пащенко Галину Анатоліївну за приписами статті 25 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 18.04.2011 року (суддя Харченко І.А.) позов задоволено повністю; стягнуто з фізичної особи Пащенко Галини Анатоліївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" заборгованість за договором поставки товару № 372/09 від 17.04.2009 року в сумі 47168,01 грн., у тому числі 44555,71 грн. заборгованості за одержаний товар, 2612,30 грн. пені, 1609,5 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року (судді: Волков К.В. - головуючий, Балюкова К.Г., Борисова Ю.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, фізична особа Пащенко Галини Анатоліївни подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу (з доповненням), в якій просить скасувати судові рішення та припинити провадження у справі на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України; скаржник зазначає, що судами невірно застосовано статтю 25 Господарського кодексу України та всупереч статтям 1 та 21 Господарського процесуального кодексу України вирішено спір за участю фізичної особи, чию підприємницьку діяльність припинено у встановленому порядку. Також додатково скаржник вказав, що господарськими судами не було надано оцінки запереченням відповідача щодо підробки товаросупровідних документів та безпідставно відмовлено у проведенні почеркознавчої експертизи спірних накладних.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, у судовому засіданні відхилив доводи касаційної скарги, як безпідставні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими зобов'язаннями визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійснені господарської діяльності, тобто, зобов'язання визначається як господарське під час виникнення відповідно до суб'єктів та підстав його виникнення та в подальшому не змінює свою правову природу.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) . За частиною 1 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи); за приписами статті 24 Цивільного кодексу України фізичною особою вважається саме людина як учасник цивільних відносин. Державна реєстрація фізичної особи як державного підприємця є обов'язковою умовою законного здійснення фізичною особою свого права на підприємницьку діяльність, наданням певного статусу, що, водночас, не змінює фізичну особу - учасника відносин.

За змістом пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, тобто, справу було порушено на підставі помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду на момент звернення; господарськими судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, а скаржником не заперечується, що запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Пащенко Галини Анатоліївни внесено 07.09.2012 року, станом на момент звернення до господарського суду відповідач мав статус підприємця, а провадження було вірно порушено у справі за господарським спором. За змістом пункту 6 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (в чинній редакції) господарський суд припиняє провадження у справі якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією зі сторін у справі, якщо спірні відносини не допускають правонаступництва, тобто, стосується випадків припинення самого існування особи - сторони правовідносин. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення провадження у справі, порушеній відповідно до вимог процесуального законодавства.

Водночас слід зазначити, що статтею 25 Господарського процесуального кодексу України (в редакції від 12.05.2011 року) передбачено здійснення правонаступництва у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни боржника чи кредитора в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, чого у спірних правовідносинах не вбачається. Однак помилкове здійснення судами правонаступництва за відсутності визначених законодавством для цього підстав не вплинуло на вірність визначення судом сторони спору та справи, не спричинило прийняття невірного рішення, позаяк за змістом статті 28 Цивільного кодексу України фізична особа набуває прав і обов'язків та здійснює їх під своїм ім'ям, що повністю кореспондує вимогам статті 54 Господарського процесуального кодексу України щодо зазначення у позовній заяві реквізитів сторони у вигляді найменування (для юридичних осіб) та імені (прізвище, ім'я, по-батькові за його наявності для фізичних осіб).

Таким чином, доводи відповідача щодо порушення судами норм процесуального права спростовуються наведеними положеннями законодавства.

Щодо доводів, наведених у доповненні до касаційної скарги. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 17 квітня 2009 року Товариством з обмеженою відповідальністю "МТІ" (позивач) та фізичною особою-підприємцем Пащенко Галиною Анатоліївною (відповідач) укладено договір поставки товару на умовах відстрочки платежу за № 372/09, відповідно до пункту 1.1. якого позивач повинен поставляти у власність відповідача товар, а відповідач прийняти товар та здійснити його оплату на умовах Договору.

Згідно з пунктом 2.6. Договору асортимент та кількість товару і його остаточна ціна вказуються у видаткових накладних. Товар вважається поставленим з моменту передачі партії, що підтверджується підписанням накладних (пункт 2.10. Договору), а пунктом 5.5. Договору встановлено, що відповідач повинен розрахуватися протягом 1000 днів.

Судами також на підставі видаткових накладних від 24 квітня 2009 року № 20010588, від 19 травня 2009 року № 20010760 та від 01 червня 2009 року № 20010920 встановлено, що позивач поставив на підставі договору поставки товару на умовах відстрочки платежу від 17 квітня 2009 року № 372/09 відповідачу товар на загальну суму 69622,20 грн., строк оплати якого настав з 25 лютого 2012 року; відповідач на час подання позову умови договору виконав не повністю, сплативши 25066,49 грн.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне регулювання міститься також в статті 712 Цивільного кодексу України, при цьому згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Згідно з частиною 1 статті статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заперечуючи проти існування зобов'язання сплатити грошову суму на користь позивача, відповідач заперечував проти одержання товару за видатковими накладними № 20010760 від 19 травня 2009 року на суму 33 298,86 грн. та № 20010920 від 01 червня 2009 року на суму 28 898,70 грн., позаяк підписи на зазначених накладних не належать фізичній особі-підприємцю Пащенко Галині Анатоліївні, з огляду на що заявив у суді апеляційної інстанції клопотання про призначення почеркознавчої експертизи спірних видаткових накладних.

За змістом статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, яким приймаються додаткові докази і перевіряється законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, вправі призначити судову експертизу на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку за підстав, передбачених частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України, тобто, для роз`яснення питань, які виникають при вирішенні господарського спору та які потребують спеціальних знань. Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи право суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням та наявні у матеріалах справи докази оплати відповідачем товару, одержання якого наразі ним заперечується, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують виконання позивачем зобов'язань по поставці товару, є належними та допустимими, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи та погодився з висновками місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог.

Пунктом 7.1.4. укладеного сторонами договору встановлено, що за порушення строків розрахунків покупець сплачує постачальнику на його вимогу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, виходячи з суми простроченого платежу. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Перевіривши розрахунок нарахованої пені, суд визнав його вірним, таким, що відповідає вимогам законодавства і підлягає стягненню.

Судова колегія зазначає, що згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, такими доказами, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підтвердження виконання зобов'язання повинно здійснюватися відповідно до положень статті 545 Цивільного кодексу України; при цьому за пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (z0168-95) ) письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують господарські операції, тобто, факти підприємницької діяльності, що впливають на стан зобов'язань підприємства, є первинні документи. Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назва підприємства, від імені якого складено документ, назва документа (форми), код форми, дата і місця складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл і здійснення господарської операції та складання первинного документа.

Надані позивачем завірені копії видаткових накладних відповідають зазначеним вимогам та приписам статті 36 Господарського кодексу України щодо порядку надання письмових доказів; при цьому заперечення відповідачем факту одержання товару за спірними накладними видаються непереконливими з огляду на здійснену відповідачем сплату грошових коштів позивачу за одержаний товар, що вірно взято до уваги судом апеляційної інстанції.

Таким чином, клопотання відповідача про призначення експертизи мотивовано відхилено судом апеляційної інстанції, а у касаційній скарзі не наведено будь-яких наявних у матеріалах справи доказів, що свідчили б про існування між сторонами інших правовідносин, крім опосередкованих договором, чи про здійснення позивачем інших поставок, крім спірних, що були б підставою для перерахування коштів; під час розгляду справи відповідні доводи відповідачем також не наводилися.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки передбачені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Встановивши порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати зазначеної вище поставки товару, суди у відповідності до умов чинного договору та наведених положень законодавства стягнули з нього заборгованість та визначену договором пеню, заперечення відповідача мотивовано відхилено судами, а переоцінка належно а встановлених судами обставин справи виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди попередніх інстанцій розглянули всебічно, повно і об'єктивно у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належно застосували норми матеріального та процесуального права.

Відтак прийняті господарськими судами рішення та постанова відповідають положенням статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, підстав для їх скасування з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Пащенко Галини Анатоліївни залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року у справі № 5020-837/2012 Господарського суду м.Севастополя та рішення Господарського суду м.Севастополя від 11.09.2012 року залишити без змін