Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяв участь представник:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.06.2010 року порушено провадження у справі №43/238 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РС Україна" (далі –Боржник, Товариство).

Постановою господарського суду м. Києва від 17.06.2010 року (суддя - Пасько М. В.) Товариство "РС Україна" визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено ініціюючого кредитора Компанію "Albers business limited".

Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.07.2010 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс підприємства-банкрута та припинено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РС Україна".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 року (головуючий суддя –Сотніков С. В., судді: Дзюбко П. О., Сулім В. В.) постанову господарського суду м. Києва від 17.06.2010 року та ухвалу господарського суду м. Києва від 28.07.2010 року залишено без змін.

Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва (далі - Інспекція) звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 року, постанову господарського суду м. Києва від 17.06.2010 року та ухвалу господарського суду м. Києва від 28.07.2010 року.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст. 43 Господарського кодексу України, ст. 52 Закону, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

В силу особливостей процедури банкрутства (ст. 41 ГПК України), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи для запобігання необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід справи про банкрутства.

У відповідності до абз. 22 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Далі-Закон) учасниками провадження у справі про банкрутство визнано таких осіб: сторони (кредитори, боржник), арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом (2343-12) , інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

Відповідно ч. 5 ст. 52 Закону ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до банкрута.

Особливості та порядок заявлення кредиторами претензій до боржника, що ліквідується в порядку ст. 52 Закону, визначений положеннями ч. 5 вказаної статті та передбачає право кредиторів заявити свої вимоги в місячний строк з дня одержання повідомлення ліквідатора про визнання відсутнього боржника банкрутом.

Отже, у справі про банкрутство боржника, що ліквідується в порядку ст. 52 Закону, особа може набути статусу кредитора –сторони у справі про банкрутство, лише після звернення в встановлений законом строк із кредиторськими вимогами до ліквідатора.

В касаційній скарзі скаржник зазначає, що боржником подавалась декларація з податку на додану вартість за червень 2010 року, тобто вже після визнання відсутнього боржника банкрутом. Однак, слід наголосити на тому, що в скарзі не зазначається про звернення з заявою із кредиторськими вимогами до Боржника у даній справі, а матеріалах справи міститься копія повідомлення ліквідатора про визнання відсутнього боржника банкрутом можливих кредиторів у справі, в тому числі - Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва.

Крім цього, слід зазначити, що заявником не викладено обґрунтувань, з посиланням на відповідні норми законодавства, яким чином прийнята у даній справі оскаржувана постанова про визнання банкрутом порушує її права і охоронювані законом інтереси, враховуючи, що перевірки органами державної податкової служби на момент прийняття оскаржуваних рішень здійснено не було.

Отже, враховуючи викладені обставини та аналіз норм законодавства –щодо порядку визначення та визнання кредитором у справі про банкрутство, передбаченого ст.ст. 1, 14, 15, а також ст. 52 Закону про банкрутство, касаційна інстанція дійшла висновку, що Інспекція на момент прийняття оскаржуваного рішень суду апеляційної інстанції не набула статусу кредитора Боржника, у зв'язку з чим вона, відповідно, не була стороною у справі про банкрутство Боржника, а оскаржувані нею процесуальні документи не стосується її прав та обов'язків, а тому Інспекція не має права апеляційного оскарження прийнятих судами попередніх інстанції рішень відповідно до положень ст. 91 ГПК України.

Враховуючи наведене та виходячи із системного аналізу норм ГПК України (1798-12) , колегія суддів вважає, що спір згідно поданої Інспекцією апеляційної скарги на постанову господарського суду м. Києва від 17.06.2010 року та ухвалу господарського суду м. Києва від 28.07.2010 року не підлягав вирішенню в порядку апеляційного провадження.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що здійснивши апеляційне провадження та розглянувши по суті апеляційну скаргу ДПІ на постанову господарського суду м. Києва від 17.06.2010 року та ухвалу господарського суду м. Києва від 28.07.2010 року, суд апеляційної інстанції припустився порушень вимог ст. 91 ГПК України, у зв'язку з чим оскаржувана постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як незаконна, а апеляційне провадження за скаргою Інспекції на згадану постанову та ухвалу господарського суду м. Києва підлягає припиненню.

Касаційне провадження порушене ухвалою Вищого господарського суду України від 28.01.2011 року за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 17.06.2010 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 06.10.2010 року враховуючи вище встановлені обстави та вимоги ст. 107 ГПК України підлягає припиненню.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14, 15, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. 80, ст.ст. 91, 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 року у справі № 43/238 скасувати. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 17.06.2010 року та ухвалу господарського суду м. Києва від 28.07.2010 року у справі № 43/238 припинити.