Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дон.Пак"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2010 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2010 р.

у справі № 39/164-10(14/351-09) Господарського суду

Дніпропетровської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дон.Пак"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марінель"

про стягнення 12 022,43 грн.

за участю представників:

ТОВ "Дон.Пак" –не з'явилися;

ТОВ "ТД "Марінель" –не з'явилися;

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дон.Пак" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марінель" 12 022,43грн., у т.ч. 7 300грн. основної заборгованості, 3849,51грн. пені, 71,23грн. збитків від інфляції, 801,69грн. процентів.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилався на порушення відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором поставки №17М/М-08 від 06.08.2008р. в частині оплати у встановлений договором строк товару, переданого згідно накладних №368 від 07.08.2008р., №407 від 01.09.2008р., №494 від 09.10.2008р., №544 від 04.11.2008р., з урахуванням послуг з його доставки (т.1 а.с.2-3).

Відповідач у справі – ТОВ "Торговий дім "Марінель" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що:

- фактично позивач заявив вимоги про відшкодування вартості послуг з доставки, між тим, умовами договору передбачено відшкодування лише залізничного тарифу, а не автотранспортних послуг, ціна на які не узгоджувалась сторонами;

- позивач неналежним чином виконував взяті на себе зобов’язання в частині поставки макулатури встановленої кількості;

- оплата за поставлену макулатуру проведена частково, а в іншій частині відповідні зобов’язання припинені заліком (т.1 а.с.46-48).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2010 р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду першої інстанції з ТОВ "Торговий дім "Марінель" на користь ТОВ "Дон.Пак" стягнуто 59,24 грн. процентів, 550,11 грн. пені, 142,80 грн. збитків від інфляції; в іншій частині позову відмовлено (т.2 а.с.63-66).

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 7 300грн., суд першої інстанції виходив з того, що умовами договору передбачено лише відшкодування вартості перевезення залізничним транспортом відповідно до залізничного тарифу, між тим, товар перевозився автомобільним транспортом позивачем самостійно. При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 підписала акти здачі-приймання транспортних послуг з перевищенням повноважень. Вказані дії не були схвалені відповідачем.

Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги в частині стягнення пені, збитків від інфляції та процентів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, в порушення взятих на себе зобов’язань, несвоєчасно проведено розрахунок за товар, поставлений відповідно до накладних № 494 від 09.10.2008 р., № 544 від 04.11.2008 р., № 368 від 07.08.2008 р.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2010 р. рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2010 р. залишено без змін (т.2 а.с.110-112).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Дон.Пак" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (т.2 а.с.118-121).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції під час вирішення спору у справі по суті заявлених вимог та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку відповідно встановлені наступні обставини.

Між сторонами у справі –ТОВ "Торговий дім "Марінель" та ТОВ "Дон. Пак" укладено договір №17М/М-08 від 06.08.2008р., за умовами якого позивач взяв на себе зобов’язання заготовлювати та поставляти макулатуру марки МС -5Б у кількості 100т в місяць, а відповідач –приймати та оплачувати її згідно узгодженої ціни (протокол узгодження). Строк дії такого договору встановлено з моменту підписання до 31.12.2008р.

Судами встановлено, що за умовами вказаного договору, позивачем поставлено відповідачу макулатуру згідно накладних №368 від 07.08.2008р., №407 від 01.09.2008р., №494 від 09.10.2008р., №544 від 04.11.2008р.

Заявляючи вимоги у даній справі в частині основної заборгованості, позивач посилається на те, що відповідач не виконав зобов’язання з оплати послуг з доставки макулатури, яка поставлена згідно вказаних накладних, загальна вартість яких складає 7 300грн.

У задоволенні вказаної вимоги судами попередніх інстанцій правильно відмовлено, враховуючи наступне.

Обгрунтовуючи надання послуг з перевезення та прийняття вказаних послуг відповідачем, позивач посилається на двосторонні акти та накладні з підписом від імені відповідача.

Однак, вказані докази правомірно не визнані належними судом першої та апеляційної інстанцій.

Так, в силу ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює. припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. При цьому, згідно ч. 1 ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Отже, лише у разі наявності у особи, що підписала відповідні акти та накладні, повноважень на виконання відповідних дій від імені відповідача, можна вважати таким, що укладений між сторонами у справі в усній формі правочин (договір) щодо надання послуг з платної доставки макулатури.

Натомість, судами встановлений факт відсутності у особи, що підписала відповідні акти та накладні, повноважень на виконання відповідних дій від імені відповідача. Крім того, факт вчинення дій, які б свідчили про схвалення відповідного правочину відповідачем, зокрема, оплату, хоча б часткову, таких послуг, не встановлений.

Також предметом спору у даній справі є обов’язок відповідача сплатити пеню, нараховану за несвоєчасне виконання зобов’язань в частині оплати товару, поставленого згідно вказаних накладних, та послуг з його доставки, а також застосування до відповідача відповідальності, встановленої ст. 625 ЦК України, за порушення відповідних зобов’язань.

Судами правильно визначено правову природу спірного договору та віднесеного його до договору поставки. Так, відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань.

Так, відповідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За умовами укладеного сторонами договору, відповідач взяв на себе зобов’язання оплатити поставлений йому позивачем товар.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Поставка позивачем товару на суму 48 319,00 грн., як вірно зазначено судами, підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними № 368 від 07.08.2008 р. на суму 13 518,00 грн., № 407 від 01.09.2008 р. на суму 12 204,00 грн., № 494 від 09.10.2008 р. на суму 13 077,00 грн., № 544 від 04.11.2008 р. на суму 9520,00 грн.

Згідно з п. 2.2. договору, форма оплати: безготівковий розрахунок по факту отримання товару при відсутності розбіжностей по кількості та якості здійснюється протягом 5 банківських днів.

Судами встановлено, що відповідно до умов договору за товар, поставлений за накладною № 368 від 07.08.2008 р., відповідач мав розрахуватися в строк до 13.08.2008 р., за накладною № 407 від 01.09.2008 р. до 06.09.2008 р., за накладною № 494 від 09.10.2008 р. до 15.10.2008 р., за накладною № 544 від 04.11.2008 р. до 10.11.2008 р.

По накладних № 368 від 07.08.2008 р. та № 407 від 01.09.2008 р. на загальну суму 25 722,00 грн. сторонами укладено акт про залік зустрічних однорідних вимог від 03.09.2008 р., тому зобов'язання відповідача перед позивачем припинилось на суму 25722,00 грн. відповідно до ст. 601 ЦК України.

03.11.2008 р. відповідачем було оплачено поставку за накладною № 494 від 09.10.2008 р., 15.12.2008 р. відповідач здійснив оплату поставки за накладною № 544 від 04.11.2008 р., що підтверджується банківськими виписками, які є в матеріалах справи.

Відтак, суди дійшли вірного висновку про те, що в порушення вимог п. 2.2. договору, відповідач здійснив оплату за накладною № 368 з простроченням на 20 днів, за накладною № 494 –на 18 днів, за накладною № 544 –на 35 днів.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проаналізувавши умови договору, та встановивши факт прострочення грошового зобов’язання відповідачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення вимог про стягнення процентів в розмірі 59,24 грн. та збитків від інфляції в розмірі 142,80 грн.

В силу ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесена пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати товару у вигляді пені, розмір якої рівний 0,5 % за кожний день прострочки від суми заборгованості, але не більш як 10 % від суми заборгованості (п.3.1. договору).

Враховуючи зазначене, а також обмеження розміру пені, передбачені Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , висновок судів про обгрунтованість вимог в частині пені в розмірі 550,11 грн. правильний.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки наведені у касаційній скарзі обставини та заперечення були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій, та їм дана відповідна правова оцінка.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2010 р., якою залишено без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2010 р. немає.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2010 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2010 р. у справі № 39/164-10(14/351-09) Господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дон.Пак" –без задоволення.