30/225 Про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення об'єкту оренди - 16.02.2011 Прийняття

У серпні 2010 року Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс" про стягнення 6 684,09 грн. збитків, 6416,62 грн. неустойки та судових витрат.

Вподальшому, збільшивши розмір позовних вимог, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс" неустойку у розмірі 12 974,32 грн. за несвоєчасне повернення об’єкту оренди в період з 11.03.2008 року по 31.08.2010 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2010 року (суддя Ващенко Т.М.) позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс" на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" 12 974,32 грн. неустойки та судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 року (судді: Попікова О.В., Григорович О.М., Кондратова І.Д.) рішення місцевого господарського суду змінено; позов Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс" на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" 5 598,72 грн. неустойки, 55,99 грн. державного мита та 101,84 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні решти позовних вимог про стягнення 7 375,56 грн. неустойки відмовлено.

В касаційній скарзі Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.10.2005 року між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального значення "Спецжитлофонд" - (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Україна житло–сервіс" (орендарем) укладено договір оренди житлового приміщення № 3896, за яким орендодавець зобов’язався передати, а орендар - прийняти на визначений у п. 5.1 договору термін, в платне орендне користування житлове приміщення (житлова площа –25,3 кв.м, загальна площа - 41,4 кв.м.), розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Розмір орендної плати за користування спірним приміщенням становить 5,28 грн. на місяць за 1 кв.м. загальної площі та складає 218,59 грн., у т. ч. ПДВ 36,43 грн. (п. 2.2 договору).

Згідно п. 3.2.5 договору орендар зобов’язується звільнити житлове приміщення після закінчення обумовленого цим договором терміну його дії. Орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування житловим приміщення за кожний місяць прострочення його звільнення.

Договір діє з 07.10.2005р. по 01.04.2006р. включно (п. 5.1 договору).

Відповідно до п. 5.3 договору після закінчення терміну його дії або у випадку відмови орендаря від оренди житлового приміщення, воно передається орендодавцю за актом прийому - передачі.

На виконання умов цього договору КП з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" передало ТОВ "Україна житло-сервіс" в платне користування майно, що підтверджується додатком № 1 до зазначеного договору - актом прийому-передачі житлового приміщення.

Після закінчення строку дії договору - 01.04.2006р., жодна із сторін не заявила про його припинення, і відповідно, зазначений договір оренди пролонгований на новий строк до 25.09.2006р., а в подальшому до 21.03.2007р., 14.09.2007р., 10.03.2008р.

Позовні вимоги щодо стягнення 12 974,32 грн. неустойки за період з 11.03.2008р. по 31.08.2010р. обґрунтовані приписами п. 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 785 Цивільного кодексу України та п. 5.3 договору оренди № 3896 від 07.10.2005р., з огляду на те, що відповідач не виконав своїх зобов’язань за цим договором щодо повернення об’єкта оренди позивачеві.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки у сумі 12 974,32 грн., місцевий господарський суд вказав на порушення останнім норм статті 785 Цивільного кодексу України, оскільки після припинення дії договору оренди № 3896 від 07.10.2005р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна житло–сервіс" не звільнило орендоване приміщення та не повернуло його орендодавцю, а тому позовні вимоги про стягнення неустойки у розмірі за період з 11.03.2008р. по 31.08.2010р. є обґрунтованими та правомірними.

Разом з тим, апеляційна інстанція, змінюючи рішення суду в частині стягнення з відповідача неустойки, вказала, що суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку щодо необхідності стягнення неустойки, невірно визначив її суму.

Так, 20.03.2008р. позивачем направлено на адресу відповідача листа за №044/24-2791 про припинення дії договору оренди № 3896 від 07.10.2005р. у зв’язку із закінченням терміну дії та про необхідність повернення орендованого майна за актом прийому-передачі позивачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 21.03.2008р. № 04781880.

Вподальшому, комісією позивача при обстеженні житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, виявлено, що зазначене приміщення займають інші фізичні особи, що підтверджується актами обстеження житлового приміщення від 25.05.2009р., від 22.06.2009р. та від 31.08.2010р.

Таким чином, після закінчення строку дії договору оренди відповідач не звільнив житлове приміщення та не передав його за актом приймання-передачі позивачу.

Пунктом 3.2.5 договору оренди № 3896 від 07.10.2005р. сторони погодили, що позивач має право вимагати від відповідача сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування житловим приміщення за кожний місяць прострочення його звільнення.

Відтак, Київським апеляційним господарським судом з"ясовано, що договірні відносини між позивачем та відповідачем в період з 11.03.2008р. по 31.08.2010р. відсутні, а тому посилання позивача на несвоєчасне звільнення відповідачем орендованого приміщення та порушення останнім п. 5.3 договору та статті 785 Цивільного кодексу України, як на підставу для стягнення з відповідача неустойки у розмірі 12 974,32 грн., є правомірним та обґрунтованим.

Згідно cтатті 759 ЦК України (435-15) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 763 цього ж Кодексу договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 2 статті 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі. Аналогічні норми щодо обов"язку орендаря повернути орендодавцю орендоване майно закріплені і в ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Проте, розмір неустойки обмежений часом та розміром нарахування.

Згідно норм ч.2 ст.258 цього ж Кодексу до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції не дотримався зазначених норм закону, оскільки поза його увагою залишилась заява відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення неустойки.

Водночас, апеляційною інстанцією вірно встановлено, що строк позовної давності про стягнення з відповідача неустойки з 11.03.2008 року по 06.08.2009 року позивачем пропущено.

З огляду на викладене та враховуючи приписи ч. 2 статті 785 Цивільного кодексу України і п. 2.2 договору оренди від 07.10.2005р., колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, який самостійно здійснив власний перерахунок належної до сплати відповідачем неустойки, про стягнення з останнього на користь позивача неустойки у розмірі 5 598,72 грн. за період з 06.08.2009 року по 31.08.2010 року.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

В зв"язку з викладеним, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків Київського апеляційного господарського суду, в зв’язку з чим підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115 –1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" залишити без задоволення.