Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу нежилих приміщень комунальної власності шляхом викупу №1264 від 01.06.09, стягнення 29270,98 грн. пені та 122115,84 грн. неустойки, посилаючись на порушення відповідачем умов спірного договору щодо оплати придбаного майна.

Рішенням від 21.01.10 господарського суду м. Києва (суддя Ващенко Т.М.), яке залишено без змін постановою від 09.11.10 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Моторного О.А. –головуючого, Кошіля В.В., Шапрана В.В.), позов задоволено з підстав доведеності.

Ухвалою від 25.01.11 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована відсутністю підстав для розірвання договору в односторонньому порядку, оскільки з боку відповідача наявне лише неналежне виконання договору, а не його невиконання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між сторонами у справі укладено договір №1264 від 01.06.09 купівлі-продажу нежитлових приміщень комунальної власності шляхом викупу та договір №1264/01 від 08.09.09 про внесення змін до вказаного договору купівлі-продажу.

За умовами зазначеного договору позивач продав відповідачеві нежитлові приміщення №№15, 16 (групи приміщень №2), №№10-14 (групи приміщень №3), будівлі пункту прокату (шаховий клуб) загальною площею 87,8 м2 за адресою: АДРЕСА_1 (попередня адреса: АДРЕСА_2, а відповідач зобовязався прийняти вказані нежитлові приміщення і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в договорі.

Згідно з п.п. 1.4, 2.1, 2.2 договору ринкова вартість відчужуваних нежитлових приміщень з урахуванням податку на додану вартість становить 610579,2 грн.; покупець зобов'язаний внести 101763,2 грн. податку на додану вартість за придбаний об'єкт протягом трьох календарних днів, а 508816 грн. за придбаний об'єкт –протягом 30 днів з моменту нотаріального посвідчення договору; термін оплати може бути продовжений ще на 30 календарних днів (до 31.07.09) за умови внесення покупцем не менше 50 відсотків від ціни продажу об'єкта без урахування ПДВ за перші 30 календарних днів.

Відповідний договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 01.06.09 та зареєстровано в реєстрі за №7146.

На виконання умов договору відповідачем здійснено наступні платежі: 04.06.09 –101763 грн.; 30.06.09 –60000 грн.; 21.08.09 –20000 грн.; 31.08.09 –110000 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням умов договору позивач неодноразово звертався до відповідача з відповідними листами, на які відповідачем 27.08.09 надано гарантійний лист щодо оплати за спірне майно частками з остаточним розрахунком 17.09.09.

Також позивач надіслав відповідачеві лист-пропозицію №30-10/14308 від 02.10.09 про розірвання договору купівлі-продажу №1264 від 01.06.09 та, не отримавши відповіді, звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про розірвання вказаного договору, стягнення пені та неустойки.

В силу ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Вказана норма кореспондується з положеннями ст.ст. 610, 611, 695 ЦК України, які визначають порушення зобов'язання як його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а також ч. 5 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з встановлення факту порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу в зв'язку з неналежним виконанням ним зобов'язання щодо внесення у повному обсязі та у встановлений строк коштів за придбаний об'єкт.

Касатор доводить, що з його боку наявне лише неналежне виконання договору, а не його невиконання, в зв'язку з чим підстави для розірвання договору купівлі-продажу відсутні. Однак ці доводи відповідача суперечать вищевказаним положенням ЦК України (435-15) , які визначають підстави для розірвання договору та поняття порушення зобов'язання.

Разом з тим, у судових рішеннях відсутні жодні зазначення про дослідження судами обставин щодо наявності саме істотного порушення відповідачем договору, визначеного в ч. 2 ст. 651 ЦК України. Суди не надали належної правової оцінки вказаним обставинам з урахуванням мети приватизації, визначеної в ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна", стосовно конкретного майна, яке є предметом купівлі-продажу в спірному договорі, наявності прав і обов'язків інших осіб, яких стосується спір у даній справі. Також судами не надано правової оцінки правомірності нарахування відповідачем неустойки на суму податку на додану вартість.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що суди не дотримались вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.11.10 та рішення господарського суду м. Києва від 21.01.10 у справі №30/433 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Дію п. 3 ухвали Вищого господарського суду України від 25.01.11 у справі №30/433 припинити.