Вищий господарський суд України у складі: суддя Черкащенко М.М. –головуючий, судді Студенець В.І. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "ОдесХарчоКомбінат"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2010

зі справи № 14/90

за позовом відкритого акціонерного товариства "ОдесХарчоКомбінат"

до приватного підприємства "БІК-СТАМІ"

про стягнення 38364,69 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача – Хлистуна Р.В.,

відповідача –не з’яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

У травні 2010 року відкрите акціонерне товариство "ОдесХарчоКомбінат" звернулося з позовом до приватного підприємства "БІК-СТАМІ", згідно з яким, уточнивши в ході розгляду справи свої вимоги, просило стягнути 35166,32 грн. основного боргу, 882,46 грн. пені, 2094,84 грн. штрафу, 157,11 грн. інфляційних та 85,78 грн. річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.09.2010 (суддя Іваницький О.Т.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 (колегія суддів у складі: суддя Істоміна О.А. –головуючий, судді Такмаков Ю.В., Барбашова С.В.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи зазначені рішення, попередні судові інстанції виходили з безпідставності та недоведеності позовних вимог.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 02.09.2010, постанову апеляційного суду від 18.11.2010 та прийняти нове рішення. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 33, 43 ГПК України, ст.ст. 11, 629 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторонами у справі було укладено два договори про діяльність в якості дистриб’ютора № 13/09-д від 05.01.2009 та № 56/10-д від 03.01.2010, згідно з умовами яких відповідач за згодою з позивачем отримує передбачений положеннями цих договорів комплекс прав та обов’язків по продажу в регіоні продукції в узгодженому сторонами обсязі, маркетинговою, рекламною діяльністю з метою розширення ринків збуту продукції позивача.

Умовами вказаних договорів сторони передбачили, що при проведенні поставки продукції на умовах відстрочки платежу, відповідач здійснює розрахунки з позивачем у строки, які обумовлені в додатку № 1 до договору, а при проведенні поставки продукції на умовах попередньої оплати, розрахунки за продукцію здійснюються на підставі рахунку, виставленого позивачем у строки, які встановлені в додатку № 1 до договору.

Додатком № 1 до договору № 13/09-д від 05.01.2009 сторони узгодили умови оплати, зокрема, відповідач зобов’язався сплачувати реалізований товар кожні 21 календарний день з моменту відвантаження. При цьому реалізованим товаром сторони домовились вважати різницю між загальною дебіторською заборгованістю відповідача перед позивачем та залишками товару на складі відповідача.

Додатком № 1 до договору № 56/10-д від 03.01.2010, сторони визначили умови оплати протягом 35 календарних днів з моменту прийняття товару на складі відповідача.

Судами також встановлено, що на виконання умов вказаних договорів позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 40465,89 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, поставка товару за видатковими накладними № 4375 від 25.08.2009, № 4506 від 11.09.2009, № 4868 від 18.11.2009 на загальну суму 29991,71 грн. мала оплачуватись згідно з додатком № 1 до договору № 13/09-д від 05.01.2009, тобто за реалізований товар кожні 21 календарний день.

В свою чергу поставка за товар за видатковою накладною № 5206 від 15.01.2010 на суму 10474,18 грн. мала бути оплачена протягом 35 календарних днів згідно з додатком № 1 до договору № 56/10-д від 03.01.2010.

Крім того, відповідачем було повернуто позивачу 5027,41 грн.

07.04.2010 позивач надіслав відповідачу претензію № 22-10/224, в якій зазначив про існування у останнього боргу за поставлений ВАТ "ОдесХарчоКомбінат" товар в сумі 35438,48 грн., в зв’язку з чим просив перерахувати суму заборгованості за реалізований товар згідно з договором від 05.01.2009 та отриманий товар згідно з договором від 03.01.2010 на розрахунковий рахунок позивача протягом семи календарних днів з моменту отримання даної претензії. Також, просив надати звіт про реалізований товар відповідно до договору № 13/09-д від 05.01.2009.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував його тим, що відповідачем отриманий товар оплачений не був і сума його основного боргу складає 35438,48 грн., у зв’язку з чим, позивач просив стягнути вказану суму боргу у судовому порядку, а також суми пені, штрафу, інфляційних та річних.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував на те, що на момент подання позову його дебіторська заборгованість перед позивачем в цілому склала 35166,52 грн.

Суди попередніх інстанцій врахували вказані обставини і дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність заявленого позову.

При цьому суди правомірно виходили з того, що матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовується факт поставки йому товару та наявність у відповідача дебіторської заборгованості станом на день звернення позивача з позовом до суду. У цьому ж зв’язку поданим по справі доказам суди дали належну оцінку і правомірно зазначили, що сума товарних залишків відвантажених ВАТ "ОдесХарчоКомбінат" на складі відповідача станом на 29.04.2010 склала 34173,08 грн., а станом на 01.06.2010 року –24527,17 грн. за договором № 13/09-д від 05.01.2009.

Вказані обставини позивачем всупереч вимогам ст. 33 ГПК України не спростовані. Крім того, позивачем взагалі не подано доказів, що ним будь-яким чином здійснювалась перевірка факту реалізації поставленого товару чи інвентаризація залишків товару на складі у відповідача.

У цьому ж зв’язку суди правомірно зазначили, що у позивача відсутні підстави вважати поставлений відповідачу товар реалізованим у його наведеній частині та відсутні докази на підтвердження розміру та вартості фактично реалізованого товару, тоді як відповідно до умов додатку № 1 до договору № 13/09-д від 05.01.2009 оплата відповідачем товару ставиться в залежність від його реалізації.

Враховуючи зазначене, а також з огляду на те, що інші наведені у касаційній скарзі доводи висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, суд не бере їх до уваги і вважає, що оскаржувана постанова відповідає вимогам чинного законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Полтавської області від 02.09.2010, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 зі справи № 14/90 залишити без змін, а касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "ОдесХарчоКомбінат" - без задоволення.