Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В.

У липні 2007 р. позивач звернувся в суд з позовом про визнання недійсним договору № 08/08-07 від 08.08.2006р., укладеного між Держкомрезервом та ТОВ "Компанія "Укренер говосток-1", про відступлення права вимоги до ВАТ "Центренерго".

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду м.Києва від 04.11.2009 р. (суддя Хоменко М.Г.) позов ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" задоволено частково. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 08.08.2006 р. №08/08-07гр в частині уступки Державним комітетом України з державного матеріального резерву ТОВ "Компанія "Укренерговосток-1" грошових зобов'язань до ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", що виникло на підставі таких договорів: договір від 02.02.1998 р. №10 —у сумі 12 447 837,03 грн.; договір від 30.03.1999 р. №10р-7/521-99 —у сумі 126 829 377,94 грн.; договір від 23.01.1998 р. №5 —у сумі 45 416 881,38 грн.; договір від 09.10.1998 р. №10р-7/97-98 —у сумі 33 528 287,76 грн.; договір від 03.08.1998 р. №10р-7/90-98 —у сумі 24 263 706,07 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2010 р. (головуючий –Гарник Л.Л., судді –Іваненко Я.Л., Пантелієнко В.О.) рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2009р. скасовано в частині залишення без задоволення позову про визнання недійсним укладеного Державним комітетом України з державного матеріального резерву і ТОВ "Компанія "Укренерговосток-1" договору відступлення права вимоги № 08/08-07гр від 08.08.2006р. в частині відступлення права вимоги за договором № юр-7/40-2000 від 16.10.2000р.

Прийнято нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

Пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2009 р. викладено в такій редакції:

"Визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 08/08-07гр від 08.08.2006 в частині уступки Державним комітетом України з державного матеріального резерву ТОВ "Компанія "Укренерговосток-1" грошових зобов’язань до ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", що виникло на підставі таких договорів:

- договір № 10 від 02.02.1998 у сумі 12 447 837,03 грн.;

- договір № 10р-7/521-99 від 30.03.1999 у сумі 126 829 377,94 грн.;

- договір № 5 від 23.01.1998 у сумі 45 416 881, 38 грн.;

- договір № 10р-7/97-98 від 09.10.1998 у сумі 33 528 287, 76 грн.;

- договір № 10р-7/90-98 від 03.08.1998 у сумі 24 263 706, 07 грн.

- договір № юр-7/40-2000 від 16.10.2000р. у сумі 139 159 654,68 грн."

Доповнено резолютивну частину рішення пунктом такого змісту: "У задоволенні решти позову відмовити".

В решті рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення, яким вимоги задовольнити.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, і встановлено господарськими судами, Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ТОВ "Компанія "Укренерговосток-1" 08 серпня 2006 року було укладено договір про відступлення права вимоги № 08/08-07гр, відповідно до п. 1.1 якого відповідач 1 уступив, а позивач прийняв на себе право вимоги виконання грошових зобов’язань до ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" у загальному розмірі 394 527 026,44 грн., що виникло на підставі таких договорів:

- договір № 10 від 02.02.1998 р. у сумі 12 447 837,03 грн.;

- договір № 10р-7/521-99 від 30.03.1999 р. у сумі 126 829 377,94 грн.;

- договір № 5 від 23.01.1998 у сумі 45 416 881, 38 грн.;

- договір № 10р-7/97-98 від 09.10.1998 р. у сумі 33 528 287, 76 грн.;

- договір № 10р-7/90-98 від 03.08.1998 р. у сумі 24 263 706, 07 грн.;

- договір № юр-7/40-2000 від 16.10.2000 р. у сумі 12 881 281, 58 грн.;

- договір № юр-7-1/168-2003 від 04.02.2003 р. у сумі 139 159 654, 68 грн.

Сторонами у справі було надано наступні укладені між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" договори:

- договір № 10 від 02.02.1998, укладений на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 73-2 від 23.01.1998р.;

- договір № юр-7/521-99 від 30.03.1999, укладений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 209-рс від 22.03.1999;

- договір № 5 від 02.02.1998, укладений на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 73-2 від 23.01.1998;

- договір № юр-7/97-98 від 09.10.1998, укладений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 812-р від 09.10.1998 (812-98-р) ;

- договір № юр-7/90-98 від 03.08.1998, укладений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 631-р від 03.08.1998 (631-98-р) ;

- договір № юр-7/40-2000, укладений на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1522 від 09.10.2000р. (1522-2000-п) ;

- договір № юр-7-1/168-2003 від 04.02.2003, укладений на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 (2045-2002-п) .

Позивач просив визнати вказаний договір недійсним, посилаючись на порушення відповідачами при укладенні спірного договору передбаченого чинним законодавством порядку розпорядження майном державного резерву.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України .

Так, відповідно до частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом ч. 1 ст. 512 ЦК України внаслідок передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) відбувається заміна кредитора у зобов'язанні іншою особою. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 516 цього Кодексу, якою регламентовано порядок заміни кредитора у зобов'язанні, передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Статтею 12 зазначеного Закону визначено, що державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву здійснюється:

- у зв’язку з їх освіженням (поновленням) і заміною;

- у порядку тимчасового позичання;

- у порядку розбронювання;

- для надання гуманітарної допомоги;

- для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

- у разі настання особливого періоду.

Як встановлено, договори № 10 від 02.02.1998р., № юр-7/521-99 від 30.03.1999 р., № 5 від 02.02.1998 р., № юр-7/97-98 від 09.10.1998 р., № юр-7/90-98 від 03.08.1998 р. укладалися у порядку тимчасового позичання. За умовами цих договорів ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" зобов’язалося повернути в державний резерв матеріальні цінності або оплатити їх вартість.

У ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Статтею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (в редакції на час укладення зазначених договорів тимчасового позичання матеріальних цінностей державного резерву) встановлено, що позичання матеріальних цінностей з державного резерву –це відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей.

Стаття 2 цього Закону в редакції від 12.05.2004 визначає, що позичання матеріальних цінностей з державного резерву –відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей або, у разі неможливості їх повернення, –з відшкодуванням за рішенням Кабінету Міністрів України грошової вартості на час повернення, але не менше, ніж на час відпуску, з наступним спрямуванням одержаних коштів на закладення відповідної кількості матеріальних цінностей.

Пунктом 5 статті 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувачі, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, а також строки їх повернення.

Можливості автоматичної трансформації матеріальної вимоги щодо повернення кількості запозичених матеріальних цінностей у грошову законом не передбачено.

Відповідно до п. 13 постанови Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву" (1129-97-п) відпуск матеріальних цінностей із державного резерву в порядку тимчасового позичання на термін понад шість місяців та з незнижуваного запасу здійснюється згідно з актом Кабінету Міністрів України, проект якого готується за зверненням центрального, місцевого органу виконавчої влади, з визначенням одержувачів, терміну та умов відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, розміру плати за позичання, а також терміну їх повернення. Проекти актів Кабінету Міністрів України про відпуск матеріальних цінностей із державного резерву у порядку тимчасового позичання готуються за дорученням Прем’єр-міністра України, а за його відсутності –Першого віце-прем’єр-міністра України і в обов’язковому порядку погоджуються з Держкомрезервом, Мінекономіки, Мінфіном. У разі потреби до зазначених проектів актів Кабінету Міністрів України додаються обґрунтовані розрахунки.

Отже, укладаючи спірний договір про відступлення права вимоги на підставі договорів тимчасового позичання матеріальних цінностей державного резерву та встановлюючи грошову форму розрахунків за ними без дозволу Кабінету Міністрів України, Державним комітетом України з державного матеріального резерву порушено вимоги Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Також судом встановлено, що номери договорів № 10р-7/521-99 від 30.03.1999, № 10р-7/97-98 від 09.10.1998, № 10р-7/90-98 від 03.08.1998 та дата договору № 5 від 23.01.1998, які зазначені в п. 1.1 договору про відступлення права вимоги № 08/08-07гр від 08.08.2006, не співпадають з відповідними номерами та датою договорів, наданими суду. Тобто, вказані у договорі відступлення вимоги, договори між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" не укладались, а тому до ТОВ "Компанія "Укренерговосток-1" не могло перейти право вимоги за цими договорами, а відтак Державним комітетом України з державного матеріального резерву порушено пункт 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України щодо наявності підстави для передання ним існуючого права іншій особі.

При таких обставинах, місцевим господарським судом правильно визнано недійсним у зв’язку з невідповідністю викладеним нормам чинного законодавства договір відступлення права вимоги № 08/08-07гр від 08.08.2006 р. в частині уступки Державним комітетом України з державного матеріального резерву Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укренерговосток-1" грошових зобов’язань до Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", що виникло на підставі наступних договорів:

- договір № 10 від 02.02.1998 у сумі 12 447 837,03 грн.;

- договір № 10р-7/521-99 від 30.03.1999 у сумі 126 829 377,94 грн.;

- договір № 5 від 23.01.1998 у сумі 45 416 881, 38 грн.;

- договір № 10р-7/97-98 від 09.10.1998 у сумі 33 528 287, 76 грн.;

- договір № 10р-7/90-98 від 03.08.1998 у сумі 24 263 706, 07 грн.

Визнаючи недійсним договір в частині про стягнення заборгованості з ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" за договором № юр-7/40-2000 від 16.10.2000р., суд апеляційної інстанції правильно вказав на те, що вказаний борг був стягнутий з позивача рішенням господарського суду м.Києва від 20.05.2002р. у справі за № 31/27, а в подальшому ухвалою цього ж суду від 10.03.2004р. задоволено клопотання сторін про затвердження мирової угоди сторін під час виконання судового рішення у даній справі.

Виконання судового рішення та мирової угоди є невід’ємною стадією правосуддя, а заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше як на підставі статті 25 Господарського процесуального кодексу України, частини 4 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", тобто спірний договір в частині відступлення права вимоги за договором № юр-7/40-2000 від 16.10.2000р. суперечить вищевказаним нормам законодавства, а тому в цій частині також є недійсним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору в частині відступлення права вимоги за договором № юр-7-1/168-2003 від 04.02.2003р., господарські суди виходили з того, що вказаний договір укладений на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002р. (2045-2002-п) та передбачає виконання позивачем грошового зобов’язання. Докази виконання позивачем зобов’язань за цим договором в матеріалах справи відсутні. Підстав для застосування до правовідносин, що випливають з оспорюваного договору, положень ст. 515 ЦК України, про недопустимість заміни кредитора у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора також немає, а тому договір про відступлення права вимоги № 08/08-07гр від 08.08.2006 р. в частині відступлення Державним комітетом України з державного матеріального резерву ТОВ "Компанія "Укренерговосток-1" грошових зобов’язань до ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", що виникли на підставі договору № юр-7-1/168-2003 від 04.02.2003р., відповідає вимогам законодавства.

Проте погодитися з судовими рішеннями в цій частині неможливо, оскільки вони зроблені всупереч правилам ст. 217 ЦК України, згідно якої недійсність окремої частини правочину е має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто така частина не повинна бути істотною умовою правочину.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є, зокрема, умови про предмет договору.

П.1.1 договору про відступлення права вимоги визначає саме його предмет –суму боргу, право вимоги якої передається новому кредитору та підстави її виникнення і за таких обставин визнання оспорюваного договору недійсним у певній частині його істотної умови не відповідає вимогам ст. 217 ЦК України.

Також не грунтується на вимогах закону висновок апеляційної інстанції про те, що не впливає на правильність вирішення даного спору та обставина, що внаслідок часткового визнання недійсним оспорюваного договору, залишаються чинними решта умов цього договору, в тому числі положення пункту 2.1 про загальну вартість отриманої за цим договором вимоги, оскільки сторони договору не позбавлені права ставити питання про зміну договору в установленому законом порядку, тому що визнання договору частково недійсним не передбачено законом як підстава для його зміни.

За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову, оскільки господарськими судами всебічно, повно та об’єктивно встановлені обставини справи, проте допущено помилку в застосуванні норм матеріального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" задовольнити.

Рішення господарського суду м.Києва від 04 листопада 2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2010 р. у справі №6/551- 15/241 скасувати та постановити нове рішення, яким позов відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" задовольнити.

Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 08/08-07гр від 08 серпня 2006 р., укладений між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ТОВ "Компанія "Укренер говосток-1".