Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В засіданні взяли участь представники:

У липні 2010 року АЕК "Київенерго" в особі структурного підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ВАТ АК "Київводоканал" про стягнення заборгованості за активну електричну енергію у розмірі 17032621,99 грн., боргу за реактивну електричну енергію у розмірі 136685,30 грн., 1201851,51 грн. штрафу, 1037875,77 грн. пені, 239020,48 грн. інфляційних втрат та 151884,26 грн. 3% річних.

У липні 2010 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, якою просив суд стягнути з відповідача 17031081,28 грн. –боргу за спожиту активну електроенергію, 136 685,30 грн. –боргу за спожиту реактивну електроенергію, 1201743,66 грн. –штрафу, 1037796,16 грн. –пені, 239020,48 грн. –інфляційних втрат та 151872,61 грн. –3% річних.

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.09.2010 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача 17030980,41грн. –боргу за спожиту активну електроенергію, 136 685,30 грн. –боргу за спожиту реактивну електроенергію, 1002704,48 грн. –пені, 239020,48 грн. –інфляційних втрат, 148595,70 грн. –3% річних та 25721,22 грн. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 року рішення місцевого господарського суду від 17.09.2010 року залишено без змін, а апеляційні скаргу –без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, АЕК "Київенерго" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 року та рішення господарського суду м. Києва від 17.09.2010 року в частині відмови у стягненні штрафу скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ВАТ АК "Київводоканал" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 року та рішення господарського суду м. Києва від 17.09.2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржники посилаються на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 10.01.1991 року між Підприємством Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго", яке відповідно до наказів Міністерства енергетики та електрифікації України № 31 від 17.02.1995 року, № 177 від 31.08.1995 року, № 176 від 29.09.1995 року реорганізовано в Акціонерну енергопостачальну компанією "Київенерго" (постачальник) та Дніпровською водопровідною станцією, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" відповідно до наказу № 207 від 18.12.2001 року (споживач) було укладено договір № 116 (особовий рахунок № 761) про постачання електричної енергії.

Листом № 5/12-1267 від 26.09.2002 року Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал"підтвердило та гарантувало погашення боргів ліквідованих згідно із вище зазначеним наказом підрозділів, зокрема Дніпровської водопровідної станції.

21.12.2009 року між сторонами укладено додаткову угоду до Договору, відповідно до якої Договір викладено в новій редакції з протоколом узгодження розбіжностей від 29.01.2010 року.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору постачальник постачає електричну енергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору (Додаток "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу") згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до Правил улаштування електроустановок чинної редакції та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених Додатком "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін", з дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами, повідомляти споживача про всі зміни тарифів на електричну енергію через засоби масової інформації за п’ять днів до введення їх в дію, а споживач зобов"язався виконувати умови даного Договору, дотримуватись режиму споживання електричної енергії, згідно з умовами розділу 5 цього Договору, оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами Додатків "Порядок розрахунків за електроенергію та "Графік зняття показань засобів обліку електричної енергії", здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника електричної енергії та електроустановками споживача згідно з Додатком "Порядок розрахунків за перетікання реактивної енергії", забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників постачальника електричної енергії за пред’явленням службового посвідчення до засобів (систем) обліку електроенергії, вимірювання потужності та контролю за показниками якості електроенергії.

П. 2 Угоди визначено, що додатки до Договору № 116 визначені у п. 9.1 та укладені сторонами до моменту укладення цієї угоди є чинними на весь період дії Договору та є його невід’ємними частинами.

Додатком № 4 до Договору сторони погодили порядок розрахунків, згідно з яким розрахунковий період починається та закінчується 1 числа кожного місяця. Щомісячно 28 числа споживач зобов’язується направляти свого представника до електропостачальної організації за адресою вул. Новокостянтинівська, 20 для подання звіту про використану електроенергію та очікуване споживання за розрахунковий період і документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період. Розрахунки за спожиту електроенергію здійснюються, виходячи з діючих на момент розрахунку тарифів на електроенергію, враховуючи ПДВ. Оплата спожитої електроенергії в розрахунковому періоді здійснюється споживачем до 25 –го числа. Розрахунок оплат здійснюється у відповідності до очікуваного споживання електроенергії у розрахунковому періоді з урахуванням сальдо розрахунків за минулий період.

Додатком 5 до Договору передбачено порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії, який визначений відповідно до Методики обчислення оплати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами (затверджена Наказом Мінпаливоенерго України № 19 від 17.01.2002 року, погоджена НКРЕ, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.02.2002 року за № 93/6381 (z0093-02) ).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу у період з 01.12.2009 р. по 01.06.2010 р. активну електричну енергію на суму 17 048 454, 92 грн. та реактивної електричної енергії на суму 136 685, 30 грн.

Проте, в порушення взятих на себе зобов"язань, відповідач лише частково у розмірі 17 474, 11 грн. оплатив вартість спожитої активної електричної енергії, в результаті чого утворилась заборгованість за спожиту активну електричну енергію у розмірі 17030980, 41 грн. та 136 685, 30 грн. за реактивну електричну енергію.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищевикладене, приписи ст.ст. 525, 526, 610 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 17030980,41грн. –боргу за спожиту активну електроенергію, 136 685,30 грн. –боргу за спожиту реактивну електроенергію.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.2.1 до Договору, за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3.-2.3.4 цього Договору, з порушенням термінів, визначених відповідним Додатком споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Враховуючи вищевикладене, а також неналежне виконання відповідачем умов договору щодо оплати спожитої активної та реактивної електроенергії, колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 1002704,48 грн. –пені, 239020,48 грн. –інфляційних втрат, 148595,70 грн. –3% річних.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача семивідсоткового штрафу, передбаченого частиною 2 статті 231 ГК України, касаційна інстанція зазначає наступне.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 2 статті 549 ЦК України визначає, що штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Пунктом 2 частини 2 статті 231 ГК України закріплено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Тому, для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов`язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

Таким чином, у зв`язку із тим, що у договорі сторони не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, а також з огляду на те, що невиконане відповідачем договірне зобов`язання має саме грошовий характер, колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для стягнення заявленого позивачем штрафу.

Із цих же мотивів доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки сама лише наявність у однієї із сторін спірних правовідносин статусу суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки не є достатньою підставою для стягнення із боржника вказаного штрафу, на підставі пункту 2 частини 2 статті 231 ГК України.

Щодо доводів Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" то вони є необгунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не спростовують висновків суду, покладених в основу судових рішень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційні скарги залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 року та рішення господарського суду м. Києва від 17.09.2010 року у справі № 41/325 залишити без змін.