19/17-2363-2011 Про розірвання договору про будівництво житла у порядку пайової участі для військовослужбовців - 25.12.2012 Прийняття

У червні 2011 року Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "УВГП-Система" про розірвання договору про будівництво житла у порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей № 227/УБП-70Д від 25.11.2004р., укладеного Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю "УВГП - Система", стягнення з ТОВ "УВГП - Система" штрафних санкцій у сумі 16 019 677,5 грн. та зобов'язання ТОВ "УВГП - Система" зняти огорожу з будівельного майданчика за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, 19-21 та провести демонтаж, вивезення техніки та іншого майна ТОВ "УВГП - Система", що зберігаються на майданчику.

У процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з ТОВ "УВГП - Система" на користь Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України штрафні санкції у сумі 14 876 669, 31 грн. Решту вимог залишив без змін.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12 липня 2011 року у справі №19/17-2363-2011 (суддя Петренко Н.Д.) задоволено позовні вимоги Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України. Розірвано договір про будівництво житла у порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей № 227/УБП-70Д, укладений між Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та ТОВ "УВГП -Система"; стягнуто з ТОВ "УВГП -Система" на користь Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України штрафні санкції у сумі 14876669,31 грн. та зобов'язано ТОВ "УВГП -Система" зняти огорожу з будівельного майданчика за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, 19-21, провести демонтаж, вивезення техніки та іншого майна ТОВ "УВГП -Система", що зберігаються на майданчику.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням ТОВ "УВГП-Система" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило скасувати рішення суду першої інстанцій та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Проте ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27 березня 2012 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29 травня 2012 року ТОВ "УВГП-Система" було відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Одеської області від 12.07.2011р. та повернуто апеляційну скаргу заявникові без розгляду.

Водночас, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 23 липня 2012 року (судді: Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Лавренюк О.Т.) у справі №19/17-2363-2011 було задоволено заяву ТОВ "УВГП-Система" про перегляд ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 27.03.2012р. за нововиявленими обставинами та скасовано її. Відновлено ТОВ "УВГП-Система" строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Одеської області від 12.07.2011р. та прийнято апеляційну скаргу до провадження.

За результатами розгляду зазначеної апеляційної скарги, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2012 року рішення господарського суду Одеської області від 12.07.2011р. скасовано та відмовлено Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України у задоволенні позову, а також вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою та постановою суду апеляційної інстанції, прокурор Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 23.07.2012р. та постанову цього ж суду від 02.10.2012р. скасувати та залишити без змін рішення господарського суду Одеської області від 12.07.2011р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 27 березня 2012 року.

В обгрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Не погоджуючись з ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 23.07.2012р. заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи заяву позивача про перегляд ухвали від 23.07.2012р. за нововиявленими обставинами, безпідставно оцінив наявні у матеріалах справи поштові повідомлення та дійшов висновку, що печатки на них є підробленими. Натомість, як зазначає заявник, факт підроблення відтисків штампів поштового відділення смт. Чорноморське та підпис працівника відділення повинен був бути встановлений вироком суду у кримінальній справі. Заявник також зазначає про те, що відповідач міг ознайомитись з судовим рішенням у справі №19/17-2363-2011 у базі Єдиного державного реєстру судових рішень, а тому причини пропуску останнім строків на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду у даній справі є неповноважними.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає помилковими та такими, що не грунтуються на нормах права зазначені вище доводи заявника касаційної скарги з огляду на наступне.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Положення ст. 91 Господарського процесуального кодексу України гарантують сторонам у справі, прокурору, третім особам, особам, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Частиною 1 ст. 112 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами. При цьому, положеннями зазначеної статті встановлено, що підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення; 4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду; 5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

З урахуванням того, що зазначена стаття не містить конкретного переліку обставин, які слід вважати нововиявленими, а також не визначає, які обставини мають істотне значення для справи, під час вирішення цих питань, суди повинні керуватися правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Задовольняючи заяву ТОВ "УВГП-Система" про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 27.03.2011р. суд, оцінивши подані сторонами докази, дійшов висновку, що відповідач не отримував повідомлень про призначення позовної заяви до розгляду та про відкладення слухань у справі, а отже, не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що і стало підставою для пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Водночас, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що одним з основних принципів господарського судочинства в Україні є принцип змагальності, який відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України полягає в тому, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Колегія суддів також відзначає, що положеннями статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Натомість, відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на викладене вище безпідставними та необґрунтованими є посилання заявника касаційної скарги на порушення норм процесуального права під час винесення Одеським апеляційним господарським судом ухвали від 23 липня 2012 року.

Обґрунтовуючи незаконність постанови суду попередньої інстанції від 02 жовтня 2012 року заявник зазначає про порушення останнім ст.ст. 4- 7, 32, 39, 43 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а саме -ст.ст. 610- 614,ч.2ст. 651 Цивільного кодексу України.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені доводи також помилковими та необгрунтованими з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.11.2004р. між Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (замовник) та ТОВ "УВГП-Система"(пайовик) укладено договір про будівництво житла у порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей № 227/УБП-70Д, предметом якого є фінансування та будівництво пайовиком в повному обсязі згідно з одержаною у встановленому законом порядку проектно-кошторисної документації на будівництво групи житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями, підземними паркінгами, обладнанням, інженерними мережами та спорудами (об'єкт), орієнтованою загальною площею 35 тис. кв.м., на земельній ділянці, загальною площею - орієнтовно 2,5 га у м. Одеса за адресою: проспект Гагаріна, 19-21 (військове містечко №186), кошторисна вартість будівництва об'єкту складає 52710000 грн. (п.п. 2.1. -2.2 договору).

Відповідно до п. 3.1. договору пайовик здійснює в повному обсязі фінансування будівництва об'єкту на умовах, передбачених дійсним договором, замовник вносить свою пайову участь у будівництво у вигляді виконання обов'язків, передбачених в п. 4.1 договору.

У пункті 3.2. договору сторони погодили, що після введення об'єкту в експлуатацію замовник і пайовик підписують акт розподілу об'єкту згідно умов, передбачених п. 3.4 даного договору, яким визначено, що розподіл об'єкту між сторонами здійснюється наступним чином: замовнику 20% від загальної площі житла об'єкту, що на момент укладання угоди орієнтовно складає 7000 кв.м., пайовику - 80% від загальної площі житла об'єкту, що на момент укладання угоди складає 28000 кв.м., а також кінцеву будівельну продукцію, визначену проектно-кошторисною документацією, а саме - будинок (секції), 100% вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень, підземні паркінги, обладнання, інженерні мережі та споруди.

Пунктом 2.1. договору передбачалося, що строк здачі об'єкту визначений чергами від першого кварталу 2007 року до 2008 року включно.

02.12.2005р. сторонами укладено додаткову угоду №1/70 СП до договору №227/УПБ-70Д, в якій зазначено, що з метою скорочення термінів забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей, та враховуючи те, що завершення будівництва об'єкту передбачено чергами на 2007-2008 роки, сторони домовились, що пайовик передає в 2005 році замовнику за його згодою квартири в інших будинках. Загальна площа квартир, які передаються пайовиком замовнику відповідно п. 1 цієї додаткової угоди, вираховується із загальної площі житла, яка входить до частки замовника відповідно до п. 3.4 договору. Замовник після отримання листів від заступника Міністра оборони щодо продовження дії договору на адресу командування Південного ОК та місцевих органів влади, в тижневий термін надає доступ пайовику на територію, котра підлягає забудові, для проведення підготовчих робіт та інженерно-геологічних вишукувань.

З матеріалів справи вбачається, що 25.12.2008р. сторонами укладено ще одну додаткову угоду №2/70 СП до договору №227/УПБ-70 Д про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей від 25.11.2004р., у якій останні дійшли згоди, що у зв'язку з необхідністю більш тривалого терміну на виготовлення містобудівної документації, п. 2.1 договору №227/УПБ-70 Д від 25.11.2004р. викладено у наступній редакції: "Перша черга -група житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями (12 тис кв.м.) -термін введення до експлуатації -перший квартал 2011 року; Друга черга -група житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями (12 тис кв.м.) -термін введення до експлуатації -2011 рік; третя черга -група житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями (11 тис. кв.м.) -термін введення до експлуатації -2012 рік.

Крім того, сторони у додатковій угоді № 2/70 СП пункт 3.7 договору виклали в наступній редакції: "3.7. Пайовик достроково передає замовнику квартири відповідно до п. 3.4 договору загальною площею7008,20 кв.м, у тому числі 30 квартир загальною орієнтовною площею 2568,5 кв.м. у м. Білгород-Дністровському, Одеської області по вул. Пирогова, 2-а, згідно додатку №1 до цієї додаткової угоди у строк до 20.12.2008р., 74 квартири в м. Одесі (пос. Котовського), смт Хлібодарське Одеської області, у м. Теплодар орієнтовною площею 4439,7 кв.м. згідно додатку №2 до цієї додаткової угоди, за погодженням КЕВ м. Одеси у строк до 20.12.2009р.. У разі затримки строків введення в експлуатацію вищезазначеного житла не з вини пайовика та/або затримки погодження органів КЕЧ понад вищевказаного строку, ці строки переносяться на строк затримки. При цьому, на площу квартир, отриманих замовником, за вказаними адресами, відповідно зменшується площа квартир в долі замовника в об'єкті, визначена п. 3.4 договору, та на таку ж площу збільшується площа квартир в долі пайовика в об'єкті. Замовник приймає зазначені квартири та протягом першого кварталу 2009 року здійснює відселення сімей військовослужбовців, що зареєстровані на момент укладення договору та мешкають у приміщеннях, розташованих на будівельному майданчику у м. Одесі по пр-ту Гагаріна, 19-21.

Вищевказаною додатковою угодою були також змінені умови п. 4.1 договору, зокрема підпункти "з", "к", та п.п. 4.2 та 5.2 договору щодо обов'язків сторін за договором.

Додатком 1 до додаткової угоди №2/70 СП від 25.12.2008р. є адресний перелік квартир, що передаються пайовиком замовнику в житловому будинку № 2-а по вул. Пирогова в м. Білгород - Дністровський Одеської області, у вказаному додатку передбачена передача 30 квартир загальною площею 2568,5 кв.м., строк передачі таких квартир визначений 20.12.2008р..

Додатком 2 до додаткової угоди №2/70 СП від 25.12.2008р. є адресний перелік квартир, що передаються пайовиком замовнику в житловому будинку № 70 - а,б по вул. Енергетиків, в м. Теплодар Одеської області, у вказаному додатку передбачена передача 74 квартир загальною площею 4439,7 кв. м., строк передачі таких квартир визначений датою 20.12.2009р..

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "УВГП-Система" виконало частково зобов'язання щодо передачі квартир, а саме: передало 30 квартир загальною площею 2616,4 кв. м. в житловому будинку № 2-а по вул. Пирогова в м. Білгород -Дністровський, Одеської області, факт передачі квартир підтверджується актом № 3 від 21.10.2009р., який підписаним сторонами (арк. спр. 24 т. І) та копіями свідоцтв про право власності на нерухоме майно та витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно, які надані до апеляційного господарського суду ТОВ "УВГП-Система".

Решта квартир, зазначених у додатку 2 до додаткової угоди 2, загальною площею 4391,8 кв.м. ТОВ "УВГП-Система" Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України не передана, що і стало підставою для виникнення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Положеннями ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Вірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що за своєю правовою природою договір №227/УПБ-70Д є змішаним договором, який містить елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору, що регулюються положеннями глави 77 Цивільного кодексу України (435-15) та Законом України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) .

Згідно зі ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників

Відповідно до ч. 1 ст. 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Абзацом другим ч. 1 ст. 1134 Цивільного кодексу України встановлено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Таким чином, обгрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що за спірним договором учасники об'єднують свої вклади, після чого ці вклади набувають статусу спільного майна та використовуються в інтересах усіх учасників договору.

Положеннями пунктів 4.1. та 4.2. визначено права та обов'язки замовника та пайовика відповідно, з аналізу яких вбачається, що обов'язкам ТОВ "УВГП-Система" щодо передачі квартир та виконання будівництво об'єкту передують обов'язки Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України щодо виконання всіх необхідних дій для відведення земельної ділянки та приведення її у стан, придатний для будівництва об'єкту (у тому числі укладення та реєстрація договору оренди землі, отримання дозвільної документації) до 31.12.2005р., звільнення від військового майна та техніки будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці, що забудовується по цьому договору до 01.10.2005р.; передання пайовику до початку робіт по акту прийому-передачі будівельного майданчика з усіма необхідними документами, які дозволяють використовувати його для будівництва об'єкту, дозволів на виконання будівельно-монтажних робіт; передання у строк до передачі квартир пайовиком останньому актів на списання будівель та споруд, які розташовані на земельній ділянці, що підлягають забудові; відселення сімей військовослужбовців та членів їх сімей з будівель, розташованих на земельній ділянці, яка підлягає забудові.

Проте, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем не надано належних доказів виконання ним своїх зобов'язань за договором №227/УПБ-70Д щодо передання у строк до передачі квартир пайовиком останньому актів на списання будівель та споруд, які розташовані на земельній ділянці, що підлягають забудові; відселення сімей військовослужбовців та членів їх сімей з будівель, розташованих на земельній ділянці, яка підлягає забудові. Відтак, обґрунтованим є висновок суду про прострочення кредитора у зобов'язанні.

Оскільки судом встановлено, що вина ТОВ "УВГП-Система" у простроченні передачі квартир замовнику та невиконанні будівельних робіт відсутня, а прострочення відбулось внаслідок невиконання Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України власних зобов'язань за договором, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з обґрунтованим висновком Одеського апеляційного господарського суду про відсутність підстав для розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Натомість, протилежні доводи заявника касаційної скарги не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи та фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час вирішення спору, судом попередньої інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.