Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

від позивача: Юхна В.І. дов. від 20.12.2010 року

від відповідача: не з'явилися

У серпні 2010 року дочірня компанія "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" про стягнення 2176635,36 грн. неустойки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору не виконав свого обов'язку по оздоблюванню придбаних ним квартир, що у відповідності до умов договору є підставою для стягнення з нього неустойки.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.10.2010 року (суддя Г.Г.Колосова) у позові відмовлено.

Постановою Севастопольського господарського суду від 14.12.2010 року (судді: І.В.Черткова –головуючий, Ю.М.Гоголь, В.С.Голик) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

В касаційній скарзі дочірня компанія "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. При цьому, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 22.05.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" (продавець) та дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передає покупцю у власність нерухоме майно, а саме: чотири квартири по АДРЕСА_1, за які покупець сплачує 2365908,93 грн.

Оплату в сумі 1565990,43 грн. покупець у відповідності до п.3 договору здійснює протягом трьох банківських днів з моменту підписання договору, актів прийому-передачі та державної реєстрації договору. Господарськими судами встановлено, що обов'язок по сплаті цієї суми позивач виконав у повному обсязі.

Остаточний розрахунок за договором здійснюється після проведення всього обсягу оздоблювальних робіт в квартирах, передбачених паспортами оздоблення, на підставі підписаного сторонами акту прийому-передачі оздоблення до 01.08.2009 року.

В п.13 договору сторони погодили, що у разі прострочення свого виконання продавець зобов'язується сплатити неустойку в розмірі 0,5% від ціни договору за кожен день прострочення.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення нарахованої за прострочення виконання оздоблювальних робіт неустойки, господарські суди виходили з того, що подані відповідачем акти приймання виконаних підрядних робіт підтверджують факт виконання ним оздоблювальних робіт, а обов'язок складати акт прийому-передачі таких робіт покладено на обидві сторони, а не лише на відповідача, тому непідписання такого акту не може свідчити про те, що роботи не виконані.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів, оскільки зроблені вони в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України без всебічного, повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Господарські суди обох інстанцій не дослідили належним чином акти приймання виконаних підрядних робіт, на які вони послались як на факт виконання відповідачем обумовлених договором оздоблювальних робіт, та не звернули уваги на те, що вказані акти підписані тільки представником відповідача та представником його структурного підрозділу, підпису представників позивача ці акти не містять, що позбавляє їх у даному випадку доказової сили.

За таких обставин, господарським судам необхідно було перевірити фактичне виконання відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань з виконання оздоблювальних робіт, а у разі необхідності спеціальних знань призначити у відповідності до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України судову експертизу.

Однак, від встановлення таких обставин господарські суди обох інстанцій самоусунулись.

Також, при вирішенні спору у справі, судами не було враховано, що оздоблювальні роботи у квартирах за своєї правовою природою відносяться до підрядних робіт.

Як визначено в ч.1 ст. 882 Цивільного кодексу України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт або етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами (ч.4 ст. 882 ЦК України).

В п.3 договору сторони також погодили, що після проведення всього обсягу оздоблювальних робіт в квартирах, передбачених паспортами оздоблення, сторони підписують акт прийому-передачі оздоблення.

Однак, ні місцевий господарський суд, ні апеляційний не з'ясували чи направляв відповідач позивачу повідомлення про готовність передати виконані оздоблювальні роботи та чи отримав позивач таке повідомлення.

Не можна також погодитися з висновком судів про те, що складання акту прийому-передачі оздоблення не відноситься до виключного обов'язку підрядника, в даному випадку відповідача, оскільки позивач позбавлений можливості скласти такий акт, так як виконання робіт згідно договору покладено на відповідача, а не на нього, і саме відповідач зазначає в акті прийому-передачі оздоблення перелік виконаних ним робіт, які підлягають прийняттю.

В ст. 47 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Однак, вимоги вказаних норм господарськими судами обох інстанцій виконані не були.

Неповне з’ясування обставин справи та неповнота оцінки доказів привели до прийняття рішень, які не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, ретельно з’ясувати вимоги позивача і заперечення відповідача, витребувати необхідні для вирішення спору докази у відповідності до ст.ст. 36, 38 Господарського процесуального кодексу України, дати їм належну оцінку та відповідно до вимог закону і обставин справи вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.10.2010 року у справі № 5002-24/3949-2010 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.