Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів: С.Могил Є.Борденюк, І.Вовка, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фірми "Т.М.М." -товариства з обмеженою відповідальністю на постанову від 31.10.2012 Київського апеляційного господарського судуу справі № 5011-30/9376-2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" до фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 158 673,51грн.

В судове засідання прибули представники сторін:позивачПінчук-Ніколайчук Ю.В. (дов. від 06.06.2011)Заслухавши суддю-доповідача -Є. Борденюк, пояснення представника позивача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ТОВ "Ласка Лізинг" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М."- ТОВ про стягнення заборгованості в розмірі 158 673,51 грн.:основного боргу -149 969,69 грн., неустойку в розмірі 7 038,53 грн., інфляційні втрати -227,62 грн. та 3% річних -1 437,67 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2012 (суддя Т. Ващенко), яке залишене без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2012 (колегія суддів: В.Рябуха, Л.Кондес, Л.Ропій), позовні вимоги задоволені частково: присуджено до стягнення з фірми "Т.М.М." товариства з обмеженою відповідальністю на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" заборгованість у розмірі 149 969 грн. 69 коп., пеня у розмірі 6 869 грн. 97 коп., 3% річних у розмірі 1 431 грн. 47 коп.; у іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Судові рішення мотивовані наступним.

25.04.2007 між товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (Лізингодавець) та фірмою "ТММ" - товариством з обмеженою відповідальністю (Лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу № 806/04/2007, предметом якого згідно з п.1.1. є екскаватор-навантажувач 4СX SM у кількості одна одиниця (Предмет лізингу), які Лізингодавець зобов'язується придбати в його власність та передати їх Лізингоодержувачу.

Відповідно до п. 2.3. вказаного Договору, вартість майна, яке передається Лізингодавцем Лізингоотримувачу становить суму, еквівалентну 87261,00 умовних одиниць, в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 14543,50 умовних одиниць (у.о.), які виражені в гривнях. Вартість майна в гривнях складає суму авансу, що внесений у відповідності з п.6.4 договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу, встановленому НБУ для одного Євро на дату укладення договору, та викупну вартість, вказану в додатку №1 до договору по курсу, встановленому НБУ для одного Євро на дату укладення договору (п.2.3 договору).

Згідно з п.6.3 договору, загальна сума лізингових платежів, що підлягають до сплати відповідачем становить 111 274,74 у.о.

Пунктом 6.4 встановлено, що відповідач зобов'язаний вносити на розрахунковий рахунок позивача авансові платежі, розмір яких встановлювався на кожний період в графіку внесення платежів, що є додатком №1 до договору.

Додатковою угодою № 806/04/2007/R від 30.07.2009 до Договору, сторони внесли зміни до графіку та погодили новий порядок та строки внесення чергових лізингових платежів.

На виконання умов Договору, Лізингодавець передав у користування Лізингоодержувача предмет лізингу, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000294 від 31.07.2007 та довіреністю серії НБВ № 689204 від 31.07.2007 виданою відповідачем на ім'я Розпорні Олександра Павловича. Факт отримання предмету лізингу засвідчують підписи представника відповідача на зазначених документах, що не заперечується відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не сплачено повністю лізингові платежі з 52 по 59 лізингові періоди, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість на суму 149 969,69 грн.

Відповідно до п. 8.5 Договору, у разі якщо Лізингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснив оплати встановлених Договором платежів, то Лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а Лізингоодержувач зобов'язаний її сплатити.

В позовній заяві наведено розрахунок сум неустойки та 3% річних, згідно з яким позивач просить стягнути 7038,53 грн. неустойки, 227,62 грн. інфляційних втрат та 1437,67 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлений факт прострочення виконання грошового зобов'язання, проте місцевий господарський суд здійснив перерахунок пені з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України з огляду на те, що в 54, 57 періодах лізингу 28-е число припадає на вихідний день. Крім того, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що ним застосовано облікову ставку НБУ в розмірі 7,7500%, проте вказана облікова ставка діяла з 10.08.2010 по 23.03.2012 у відповідності до постанови НБУ від 09.08.10. № 377 (v0377500-10) , а з 23.03.2012 постановою НБУ від 21.03.2012 № 102 (v0102500-12) встановлена облікову ставку НБУ в розмірі 7,500%.

Таким чином, з відповідача на користь позивача присуджено до стягнення 6 869,97 грн. пені, у задоволені іншої частини пені в розмірі 168,56 грн. - відмовлено.

Судом здійснено перерахунок збитків від інфляції та встановлено, що позивачем не враховано індекси інфляції, за період, в якому нараховувались збитки від інфляції, які мають від'ємне значення, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір інфляційних нарахувань, становить -228,29 грн. Крім того, судом враховано, що в 54, 57 періодах лізингу 28-е число припадає на вихідний день.

Таким чином, в частині стягнення з відповідача 227,62 грн. збитків від інфляції відмовлено.

За перерахунком суду, з урахуванням обставин, наведених при розрахунку пені, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 1 431,47 грн. В іншій частині 6,20 грн. 3% річних нараховані безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині відмовлено.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень норм права, просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому скаржник посилається, зокрема, на положення ст. 192 ЦК України, ст. 198 ГК України, відповідно до яких грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Укладений між сторонами договір не є таким, що регулює зовнішньоекономічні відносини сторін, сторони не мають ліцензій на використання іноземної валюти як засобу платежу. А тому наслідком визначення умовами договору грошового зобов'язання у іноземній валюті є неузгодження сторонами ціни договору.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 173 ГК України в силу господарського зобов'язання один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій.

За умовами укладеного між сторонами договору, відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі, виражені у національній валюті, яке і є грошовим зобов'язанням. Сторони погодили формування ціни предмету лізингу і лізингові платежі, розмір яких безпосередньо пов'язаний з ціною предмету лізингу, з урахуванням співвідношення національної валюти до іноземної.

У постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №12/149 зазначено, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Згідно зі статтею 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу фірми "Т.М.М." -товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2012 у справі №5011-30/9376-2012 залишити без зміни.