Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. –головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.,

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "ВІСА", м. Рівне,

на рішення господарського суду Рівненської області від 24.09.2010

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2010

зі справи № 15/26

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "ВІСА"

до Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Рівне,

про скасування рішення,

та зустрічним позовом Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі –Відділення)

до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "ВІСА" (далі –Товариство)

про стягнення 7 000 грн. штрафу,

за участю представників сторін:

позивача – Удовиченка С.В., Шиляєва С.Л.,

відповідача – Федорова О.В.,

Товариство в лютому 2010 року звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом про скасування рішення адміністративної колегії Відділення від 03.12.2009 № 70 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі –Рішення АМК).

Відділення у вересні 2010 року подало зустрічний позов про стягнення з Товариства на підставі його рішення 7 000 грн. штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 24.09.2010 (суддя Гудак А.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 (колегія суддів у складі: Кузь В.Л. –головуючий суддя, судді Юркевич М.В., Желік М.Б.), Товариству в задоволенні позову відмовлено, а зустрічний позов Відділення задоволено.

Прийняті судові рішення з посиланням на приписи Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) (далі –Закон № 2210) мотивовано обов’язковістю виконання Рішення АМК, підстави для визнання якого недійсним відсутні.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить оскаржувані судові рішення зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про: прийняття відмови Товариства від заявленого ним позову; повернення зустрічного позову Відділення без розгляду; припинення провадження в справі.

Відділення подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

У судовому процесі в господарських судах позивачами і відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені в статті 1 ГПК України, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні та фізичні особи.

Відповідно до статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

За приписами статті 60 Закону № 2210 рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду .

Відповідно до пункту 13 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі – КАС України (2747-15) ) Закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження .

Частиною другою статті 4 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Зазначені норми статті 12 ГПК України та статті 60 Закону № 2210 щодо підвідомчості спорів за участю органів Антимонопольного комітету України господарським судам якраз і є законодавчими приписами стосовно передбаченого статтями 2, 4 КАС України іншого порядку судового вирішення, а саме –вирішення спорів господарськими судами в порядку господарського судочинства.

Таку ж правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 13.10.2009 зі справи № 6/388 та в пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 (v3-2-700-05) № 3.2-2005, де також зазначено: "Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)".

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів та підлягає вирішенню за правилами ГПК України (1798-12) .

З огляду на наведене попередні судові інстанції, беручи до уваги: підвідомчість справи господарським судам України (стаття 60 Закону № 2210, стаття 12 ГПК України); звернення Товариства з позовом до господарського суду з пропуском присікального двомісячного строку, встановленого частиною першою статті 60 Закону № 2210 (позивачем Рішення АМК одержано 10.12.2009, а свій позов ним датовано 19.02.2010); порушення господарським судом провадження у даній справі 24.02.2010; подання Відділенням у вересні 2010 року зустрічного позову про стягнення накладеного штрафу зі спливом (10.02.2010) двомісячного строку на добровільне виконання Товариством Рішення АМК, передбаченого частиною третьою статті 56 Закону № 2210; виникнення у Відділення права на примусове стягнення штрафу з 11.02.2010 (до порушення господарським судом провадження за позовом Товариства); обов’язковість виконання чинного Рішення АМК, яке у встановленому порядку недійсним не визнано і не скасовано (частина друга статті 56 Закону № 2210); відсутність встановлених статтями 80, 81 ГПК України підстав для припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, -

попередні судові інстанції дійшли правомірних висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову Товариства та необхідності задоволення позовних вимог Відділення.

Клопотання Товариства про відмову від заявленого ним позову до Відділення з посиланням на необхідність вирішення наявного спору в порядку адміністративного судочинства попередніми судовими інстанціями також правомірно відхилено з дотриманням приписів частини шостої статті 22 ГПК України (щодо підстав відхилення відмови), про що свідчать: підвідомчість спору саме господарським судам України; свідомість звернення Товариства до господарського суду з позовною заявою від 19.02.2010 № 19/10; порушення господарським судом провадження за позовом Товариства та розгляд ним даної справи за відсутності передбачених статтями 80, 81 ГПК підстав для припинення провадження чи залишення позову без розгляду; наявність у Товариства наміру на подальше вирішення спору в судовому порядку; процесуальні наслідки прийняття відмови від позову (частина друга статті 80 ГПК України).

Таким чином, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117 - 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Рівненської області від 24.09.2010 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 зі справи № 15/26 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "ВІСА" –без задоволення.